ГЛАВА XXVII. МАРАЗМИ ВНЕСКІВ ДО ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ

ІНВАЛІДІВ ДЛЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МАЮТЬ ШУКАТИ ЦЕНТРИ ЗАЙНЯТОСТІ, А НЕ САМІ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 19 Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів" встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 цього Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону, а не на роботодавців. Це підтверджується Постановою Вищого господарського суду від 17.08.2004 р. №18/251 "Про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця" та Держпідприємництво у Листі від 30.03.2005 р. №2247 "Щодо питання сплати штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів до Фонду соціального захисту інвалідів". Тому для захисту від неправомірних санкцій підприємству слід подавати звіти до центрів зайнятості про наявність робочих місць для інвалідів (звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма №3-ПН, затверджено наказом Держкомстату України від 6 липня 1998 р. N 244), подається підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання службі зайнятості 28 числа щомісячно, а також при потребі, має), а також листи із проханням надіслати інвалідів до Фонду соцзахисту інвалідів. Тоді вони не посміють штрафувати підприємства, а якщо і оштрафують – в суді буде захист з фактами їхньої бездіяльності. Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 20.07.2004 зі справи N 2-23/9789-03, в якій Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування, зокрема, того, чи були створені підприємством в установленій кількості робочі місця для інвалідів, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про кількість таких робочих місць та чи направлялись інваліди для працевлаштування.

У графі 4 (з графи 2) форма №3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами:

1 - молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах і якій вперше надається робоче місце;

2 - молодь, яка закінчила або припинила навчання у професійно-технічних закладах освіти і якій надається вперше робоче місце;

3 - діти (сироти), які залишилися без піклування батьків;

4 - жінки, які мають дітей віком до 6 років;

5 - одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

6 - особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки - 53 років);

7 - звільнені з установ, що виконують покарання;

8 - звільнені з установ, що здійснюють примусове лікування;

9 - молодь, яка звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається вперше робоче місце;

10 - особи, яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків приймаються на роботу на спеціалізовані робочі місця.

Крім того, при можливості працевлаштування інваліда, пенсіонера, учня або студента у вільний від навчання час слід зазначити потребу в працівниках по кожній категорії цих громадян за шифрами:

11 - пенсіонери;

12 - учні, які виявили бажання працювати у вільний від навчання час;

13 - студенти;

14 - інваліди.

 

Відповідно до змін, запроваджених Законом України від 06.10.2005 р. № 2960­IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної та трудової реабілітації інвалідів», який набрав чинності з 1 січня 2006 року, частина третя ст. 19 Закону про захист інвалідів тепер передбачає, що "Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону».  І рятівне коло для підприємств в статті 18 Закону залишено, адже ця стаття і надалі передбачає, що "Працевлаштування інвалідів здійснюється органами центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів". Виходить, що самостійне працевлаштування без державних органів проходити не повинно і надалі.

Віталій МОСЕЙЧУК

Кутки споживача від 99 до 399 грн. + все торговельне законодавство

Універсальний вантажний велосипед + ручний вантажний візок в подарунок

Ротаційна (гортальна) настільна система (промо-стійка), 11 прозорих кишень А4, 250 грн.

 

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОМИТЕТ УКРАИНЫ ПО ВОПРОСАМ РЕГУЛЯТОРНОЙ ПОЛИТИКИ И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА

ПИСЬМО

от 30.03.2005 г. №2247

Относительно вопроса уплаты штрафных санкций за несоблюдение норматива рабочих мест для трудоустройства инвалидов в Фонд социальной защиты инвалидов

(Извлечение)

<...>

Статьей 19 Закона Украины от 21.03.91 №875-XII «Об основах социальной защищенности инвалидов в Украине» для предприятий (объединений), учреждений и организаций независимо от форм собственности и хозяйствования устанавливается норматив рабочих мест для обеспечения трудоустройства инвалидов, за несоблюдение которого в статье 20 данного Закона предусматривается уплата штрафных санкций соответствующим отделениям Фонда [Украины] социальной защиты инвалидов.

Постановлением Кабинета Министров Украины от 03.05.95 №314 «Об организации рабочих мест и трудоустройстве инвалидов» утверждено Положение о рабочем месте инвалида и о порядке трудоустройства инвалидов (далее — Положение).

В соответствии с пунктом 5 Положения предприятия разрабатывают мероприятия по созданию рабочих мест для инвалидов, включают их в коллективный договор, информируют центры занятости, местные органы социальной защиты населения и отделения Фонда социальной защиты инвалидов о создании (приспособлении) рабочих мест для трудоустройства инвалидов.

Рабочее место инвалида считается созданным, если оно соответствует установленным требованиям рабочего места для инвалидов соответствующей нозологии, аттестовано специальной комиссией предприятия с участием представителей МСЭК, органов Госнадзорохрантруда, общественных организаций инвалидов и введено в действие путем трудоустройства на нем инвалида в соответствии с пунктом 3 данного Положения.

Вместе с тем статьей 18 Закона Украины «Об основах социальной защищенности инвалидов в Украине» определено, что трудоустройство инвалидов осуществляется центральным органом исполнительной власти по вопросам труда и социальной политики, органами местного самоуправления, общественными организациями инвалидов.

Таким образом, нормами действующего законодательства относительно социальной защищенности инвалидов на предприятие возложена обязанность по созданию определенного количества рабочих мест для трудоустройства инвалидов, а не трудоустраивать их на созданные рабочие места.

<...>

 

Заместитель Председателя

О. Сахненко

 

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17.08.2004 р.

Справа №18/251

 Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 11 листопада 2004 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Удовиченка О. С., суддів Грека Б. М., Львова Б. Ю., розглянувши касаційну скаргу ЗАТ «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» на рішення господарського суду Запорізької області від 30.12.2003 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.05.2004 р. у справі №18/251 господарського суду Запорізької області за позовом прокурора м. Бердянська Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» про стягнення суми за участю представників: ЗАТ «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» — Купцова Ю. М., встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.12.2003 р. у справі №18/251 (суддя Туркіна Л. П.) позов прокурора м. Бердянська Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково, стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця в розмірі 5450 грн. 54 копійок. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.05.2004 р. (судді: Яценко О. М. — головуючий, Кагітіна Л. П., Коробка Н. Д.) рішення господарського суду Запорізької області від 30.12.2003 р. залишено без змін.

Закрите акціонерне товариство «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 30.12.2003 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.05.2004 р. та прийнятим нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 1, 2, 22, 23, 32, 33, 34, 43, 83, 84, 101, 105 ГПК України, ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів», ст. 129 Конституції України.

Судова колегія, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача у 2002 році повинен складати 7 чоловік.

Фактично на підприємстві працювало 5 осіб-інвалідів.

При винесенні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій посилались на те, що у випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону, відповідно до Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. №1767, підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі — підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі — органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було створено та атестовано 7 робочих місць, що підтверджено матеріалами справи (а. с. 27 — 31); відповідачем було надано Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіти про наявність вакансій у ЗАТ «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» (а. с. 14 — 25).

Колегія суддів зазначає, що при ухваленні рішення та постанови у даній справі суди встановили всі фактичні обставини, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, але, всупереч викладеним положенням названого Закону, стягнули з Закритого акціонерного товариства «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця в розмірі 5450 грн. 54 копійок, а тому зазначені рішення і постанова не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Згідно зі ст. 111⁹ ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення та постанову слід скасувати, у позові відмовити.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹ — 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ЗАТ «Бердянська міська стоматологічна поліклініка» задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 30.12.2003 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.05.2004 р. по справі №18/251 скасувати.

У позові відмовити.

____________

 

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

21.06.2005 р.

Справа №2-23/13729-2004

 Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 25 серпня 2005 року

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В. П. — головуючий, судді Джунь В. В. і Львов Б. Ю., розглянувши касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь, на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.04.2005 зі справи №2-23/13729-2004 за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі — Відділення) до державного підприємства «Санаторій «Форос» (далі — Підприємство), смт Форос, м. Ялта Автономної Республіки Крим, про стягнення 9310 грн, встановив:

Відділення звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Підприємства 9310 грн. штрафних санкцій за нестворені 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів у 2003 році.

Рішенням названого суду від 09.12.2004 (суддя Іщенко Г. М.) позов задоволено. Рішення суду мотивовано невиконанням Підприємством обов'язку, покладеного на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 №875-XII (далі — Закон №875).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.04.2005 (колегія суддів у складі: Заплава Л. М. — головуючий суддя, судді Видашенко Т. С., Латинін О. А.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.12.2004 скасовано та в позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано виконанням Підприємством обов'язку, покладеного на нього Законом №875.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати через неправильне застосування ним норм матеріального права і залишити без змін рішення місцевого суду. Своє прохання скаржник мотивує невиконанням відповідачем обов'язку зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111⁴ Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції встановлено, що:

— відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (343 особи) відповідач у 2003 році повинен був створити 14 робочих місць для працевлаштування інвалідів;

— фактично в 2003 році відповідачем працевлаштовано 12 інвалідів.

Апеляційним судом додатково встановлено, що:

— чисельність штатних працівників-інвалідів, які працювали на підприємстві відповідача протягом усього 2003 року, становить 10 чоловік, 4 інваліда працювали відповідно 5, 6, 7 та 8 місяців;

— фактично в 2003 році у відповідача працювало 14 інвалідів;

— Підприємство з 01.01.2003 по 01.01.2004 регулярно подавало до Ялтинського міського центру зайнятості форму №3-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках», де зазначало про наявність вакантних посад для інвалідів, що підтверджується листом центру зайнятості від 16.07.2004 №03/01-431 (а. с. 9);

— адміністрація Підприємства направляла інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів з серпня 2003 по березень 2004, але в зв'язку з тим, що санаторій розміщено у 30 кілометрах від міста Ялти, інвалідів, які бажали б працювати на даному підприємстві, не знайшлося, що підтверджується листом управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради від 21.05.2004 №01-9/1059 (а. с. 14).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону №875.

Частиною першою статті 19 цього Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №875 підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі — Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, визначено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При цьому частиною першою статті 18 Закону №875 і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону №875.

Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду України від 20.07.2004 зі справи №2-23/9789-03, від 11.01.2005 зі справи №6/203, від 25.01.2005 зі справи №8/203-04.

Судом апеляційної інстанції при визначенні загальної кількості інвалідів, які працювали на підприємстві в 2003 році, помилково не були застосовані приписи Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.95 №171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за №287/823, відповідно до якої фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.

Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено і позивачем не спростовано, що відповідач інформував органи, зазначені в статті 18 Закону №875, про наявні вільні робочі місця для інвалідів, працевлаштування яких не відбулося незалежно від нього, внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність вини Підприємства в невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів та з цих підстав обґрунтовано відмовив в задоволенні даного позову.

В свою чергу, посилання скаржника на те, що відповідачем не подано належних доказів створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, не спростовує встановленого апеляційним судом факту відсутності вини відповідача в невиконанні нормативу зі створення робочих місць для інвалідів, а тому не може бути підставою для задоволення касаційної скарги.

До того ж касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111⁷ ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним обставинам справи, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 111⁷, 111⁹ — 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.04.2005 зі справи №2-23/13729-2004 залишити без змін, а касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів — без задоволення.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 липня 2004 року

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів: Гусака М. Б., Карпечкіна П. Ф., Колесника П. І., Лилака Д. Д., Новікової Т. О., за участі представників: позивача — Окунева І. С., відповідача — Двораки М. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) (далі — Фірма) на постанову Вищого господарського суду України від 24 березня 2004 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі — Відділення) до Фірми про стягнення 457200 грн. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів стосовно їх соціально-трудової і професійної реабілітації (далі — відрахування), встановила:

З позовом до господарського суду Автономної Республіки Крим Відділення звернулося у травні 2003 року, мотивувавши заявлену позовну вимогу тим, що всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі — Закон про захист інвалідів) Фірма працевлаштувала у 2002 році 21-го інваліда замість 51-го, а тому зобов'язана сплатити вартість 30 незайнятих робочих місць із розрахунку середньорічної заробітної плати — 15240 грн, що становить ціну позову.

Рішенням від 8 серпня 2003 року позов задоволено. Судове рішення обґрунтоване тим, що:

— у 2002 році середньосписочна чисельність працівників Фірми становила 1264 особи. У зв'язку з цим відповідно до статті 19 Закону про захист інвалідів їй встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % що становило 51 місце. Тому Фірма зобов'язана була працевлаштувати 51-го інваліда, а фактично влаштувала — 21-го;

— відповідно до статті 20 названого Закону Фірма повинна перерахувати Відділенню по 15240 грн. за кожне незайняте робоче місце, виходячи з розрахунку середньорічної зарплати одного працівника;

— обов'язок Фонду соціального захисту інвалідів щодо направлення інвалідів для працевлаштування на створених підприємствами робочих місцях законодавством України не передбачений;

— відрахування до Фонду повинні здійснюватися незалежно від наявності прибутку у підприємства.

Постановою від 4 листопада 2003 року Севастопольський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, а в позові відмовив з тих підстав, що стаття 20 Закону про захист інвалідів передбачає сплату підприємствами штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, а не заборгованості, про що заявлялося в позові, і саме така вимога була задоволена.

Постанову апеляційного суду оскарженою постановою скасував Вищий господарський суд України, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна постанова обґрунтована тим, що в разі несплати підприємством штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів самостійно, їх сума вважається заборгованістю і стягується в судовому порядку.

Фірма просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу виявленням різного застосування судом одного й того ж положення закону в аналогічних справах, а також її невідповідністю постанові Верховного Суду України з питань застосування норм Закону про захист інвалідів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі — підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі — органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Але всупереч викладеним положенням названого Закону, встановивши, що у 2002 році Фірма повинна була створити 51 робоче місце для інвалідів, суди не досліджували питання чи були вони створені в зазначеній кількості, чи лише в кількості 21 місця, на яких працювали інваліди; якщо було створено 51 робоче місце, то чи повідомляла Фірма про цю кількість органи працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Відтак при ухваленні рішень і постанов у даній справі суди не встановили всіх фактичних обставин, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а тому зазначені рішення і постанови не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

У зв'язку з цим вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ — 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Касаційну скаргу Фірми «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 24 березня 2004 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2003 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 серпня 2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий	В. П. Барбара
Судді:	М. Б. Гусак
	П. Ф. Карпечкін
	П. І. Колесник
	Д. Д. Лилак
	Т. О. Новікова

МИНИСТЕРСТВО ТРУДА И СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ УКРАИНЫ

П И С Ь М О

                    13.04.2006  N 616/19/71-06

 

                           Газете украинского

                       бухгалтера

                        "Все для бухгалтера

                        в торговле"

                             ул. Сергиенко, 18,

                          г. Киев, 02094

В Министерстве рассмотрено ваше обращение по поводу разъяснений поставленных вами вопросов о трудоустройстве инвалидов.

1. Кто должен заниматься поиском инвалидов и направлением их на предприятие для трудоустройства, или, может, они должны искать работу самостоятельно?

Согласно ст. 19 Закона Украины “Об основах социальной защищенности инвалидов в Украине” предприятия, учреждения, организации, в том числе предприятия, организации общественных организаций инвалидов, физические лица, использующие наемный труд, самостоятельно рассчитывают количество рабочих мест для трудоустройства инвалидов в соответствии с нормативом, установленным частью первой данной статьи, и обеспечивают трудоустройство инвалидов. При расчетах количество рабочих мест округляется до целого значения.

Предприятия, учреждения, организации, в т.ч. предприятия, организации общественных организаций инвалидов, физические лица, использующие наемный труд, самостоятельно осуществляют трудоустройство инвалидов в счет нормативов рабочих мест, исходя из требований ст. 18 данного Закона.

2. Применяются ли к предприятию административно-хозяйственные санкции, предусмотренные ст. 20 Закона Украины “Об основах социальной защищенности инвалидов в Украине”, в случае если инвалиды не направлялись на предприятие и не обращались к нему?

В соответствии с абзацем первым ст. 20 вышеуказанного Закона предприятия, учреждения, организации, в том числе предприятия, организации общественных организаций инвалидов, физические лица, использующие наемный труд, где среднеучетная численность работающих инвалидов меньше, нежели установлено нормативом, предусмотренным ст. 19 данного Закона, ежегодно уплачивают соответствующим отделениям Фонда социальной защиты инвалидов административно-хозяйственные санкции, сумма которых определяется в размере средней годовой заработной платы на соответствующем предприятии, в учреждении, организации, в том числе на предприятии, в организации общественных организаций инвалидов, у физического лица, использующего наемный труд, за каждое рабочее место, предназначенное для трудоустройства инвалида и не занятое инвалидом. Для предприятий, учреждений, организаций, в том числе предприятий, организаций общественных организаций инвалидов, физических лиц, на которых работает от 8 до 15 человек, размер административно-хозяйственных санкций за рабочее место, предназначенное для трудоустройства инвалида и не занятое инвалидом, определяется в размере половины средней годовой заработной платы на соответствующем предприятии, в учреждении, организации, в том числе на предприятии, в организации общественных организаций инвалидов, у физического лица, использующего наемный труд. Положение данной части не распространяется на предприятия, учреждения и организации, которые полностью содержатся за счет средств государственного или местных бюджетов.

Директор Департамента по делам инвалидов                                            И.Тарабукина

 ____________

 
Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/strax_invalid/28_7.html

---