ГЛАВА IV. МАРАЗМИ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК

На думку ДПАУ якщо вартість комп’ютерної програми перевищує 1000 грн., то така програма належить до групи 4 основних фондів, інакше – до нематеріальних активів

З точки зори податкового обліку степлер є важливішим та більш сприйнятливішим до валових витрат, аніж комп’ютерна програми такої самої вартості. Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі — Закон N 334) під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

При цьому комп’ютерні програми, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів), відносяться до групи 4 основних фондів. Згідно з пунктом 1.2 ст. 1 Закону N 334 під терміном "нематеріальний актив" розуміють об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Таким чином, на думку ДПАУ, викладену в Листі від 31.07.2008 р. № 354/4/17-0214 «Щодо окремих питань податкового обліку”, якщо вартість комп’ютерної програми перевищує 1000 грн., така програма належить до групи 4 основних фондів та амортизується згідно з положеннями пункту 8.3 ст. 8 Закону N 334 за нормою 15 відсотків (або іншою нормою, що не перевищує 15 відсотків).

У випадку, якщо вартість комп’ютерної програми є меншою за 1000 грн., ця програма визнається нематеріальним активом та амортизується відповідно до пп. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону N 334. А валових витрат (списання на них), виходить, навіть при купівлі найдешевшої комп’ютерної програми немає. В той же час вони є при списанні канцелярських товарів, інструменту та інших малоцінних та швидкозношуючих предметів. Тобто з точки зори податкового обліку степлер є важливішим та більш сприйнятливішим до валових витрат, аніж комп’ютерна програми такої самої вартості...

Цікаво, що в 2005-2006 роках ДПАУ дотримувалася дещо іншої точки зору. Тому розглянемо питання валових витрат та дешевих комп’ютерних програм більш докладніше. Чинним законодавством (ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права», далі – Закон про авторське право, частина четверта статті 433 Цивільного кодексу) комп’ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права, як і інші твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Вперше у світі програма ЕОМ як об’єкт правової охорони була зареєстрована у 1961 р. у США.

Стаття 32 Закону про авторське право говорить про те, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.

При використанні комп’ютерних програм функції дозволу на використання твору зазвичай виконують ліцензії та ліцензійні угоди (стаття 1107 Цивільного кодексу говорить про те, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності).

Авторське право включає в себе немайнове право, яке не передається за винятками, встановленими законом (право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності, право вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо, право забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору та право на недоторканність твору) та майнові права. Саме майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах (частина третя статті 424 Цивільного кодексу). Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 429 Цивільного кодексу).

Стаття 440 Цивільного кодексу передбачає такі майнові права інтелектуальної власності на твір:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

До активів платника податку належать лише ті матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання. Таким чином говорити про облік комп’ютерних програм як матеріального та нематеріального активу може говорити лише той, кому належить право власності на неї. Бухгалтерський облік нематеріальних активів за ПСБО “Нематеріальні активи” ведеться щодо кожного об’єкта зокрема за групою авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо). Логічніше було би, якщо б нематеріальний актив виникав лише у того, у кого є нематеріальні права на нього, але тоді б у юридичних осіб не існувало жодних нематеріальних активів, оскільки авторами наразі визнаються лише фізичні особи. Таким чином бухгалтерський облік комп’ютерної програми на підприємстві має певні особливості і залежить від того, чи є підприємство власником всіх майнових прав на комп’ютерну програму як об’єкта авторського права або йому лише передано певні майнові права, тобто ця програма є його власністю, чи у нього є лише деякі майнові права. Тому у разі створення нематеріального активу власними силами підприємства та за наявності відповідних угод з розробниками-робітниками у нього виникає нематеріальний актив, а при купівлі продукту на стороні за ліцензією, як правило, його нема, оскільки у власності підприємства перебуває лише носій програмного забезпечення, а власне програму він може лише використовувати і то з певними обмеженнями.

Податковий облік програм витікає з бухгалтерського з певними особливостями. У першому випадку (за наявності майнових прав) при вартості програми до 1000 грн. відповідно до п. 1.2 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» комп’ютерну програму слід віднести до нематеріальних активів — об’єктів інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

У другому випадку (таких випадків більшість – коли ви просто придбаєте носій з програмою) комп’ютерному програму, точніше вартість носія, слід віднести до 4 групи основних фондів на підставі п. 8.2.2 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Але відповідно до п. 8.2.1 під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується в зв’язку з фізичним або моральним зносом. А якщо ж комп’ютерна програма коштує менше 1000 гривень, або термін її експлуатації не перевищує 365 календарних днів, тоді необхідно звернутися до листа Державної податкової адміністрації України від 23.03.2005 р. №2418/6/11-1116. У даному листі, ґрунтуючись на частині другій п. 8.2.1 Закону про оподаткування прибутку підприємств, згідно з якою витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання в господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку, ДПАУ робить такий висновок: «...витрати на придбання програмного забезпечення, яке використовується в господарській діяльності платника і вартість якого менше 1000 гривень, … включаються до складу валових витрат такого платника». В цьому ж листі Державна податкова адміністрація України дала відповідь на запитання, як обліковувати кошти, що сплачуються за поновлення комп’ютерних програм: «...витрати на придбання поновлення програмного забезпечення, що використовується в господарській діяльності платника, включаються до складу валових витрат такого платника». Про що прямо сказано в консультації “Особливості обліку комп’ютерної програми” (Консультант податковий, банківський, митний № 17 (548) від 25/04/2006).

Таким чином якщо питань щодо податкового обліку програм вартістю понад 1000 грн. не виникає (вони належать до 4-ї грипи ОФ), то при їхній вартості 1000 і менше гривень можливі насправді два варіанти. Перший, цю програму придбано за ліцензією чи ліцензійним договором, тоді цю суму можна сміливо віднести до валових витрат як щодо малоцінних предметів, але якщо цю дешеву програму створено власними силами або її придбано за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, то тоді її можна обліковувати та амортизовувати як нематеріальний актив, але вигідніше списати одразу на валові витрати.

Правильність обліку програм в бухгалтерському обліку

Правильність обліку бухгалтерських програм в податковому обліку як нематеріальних активів допоможе перевірити бухгалтерський облік.

Об’єкти нематеріальних активів, в тому числі і комп’ютерні програми, беруть на облік саме як нематеріальний актив за одночасної наявності трьох прав:

- права володіння;

- права користування;

- права розпорядження активом.

Як правило, при купівлі коробкового програмного забезпечення є право користування, і є право розпорядження активом (обмежене), але нема права володіння.

Для бюджетних установ та банків цей принцип обліку чітко розписано у відповідних інструкціях. На жаль, цього не зроблено для пересічних підприємств та організацій. Зокрема пункт 4.5 Інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, яку затверджено Наказом Держказначейства від 17.07.2000 р. № 64 та зареєстровано у Мін’юсті України 31.07.2000 за № 459/4680, говорить, що придбаний об’єкт авторського права на умовах користування ним, без передання прав на володіння або розпорядження, не обліковується у складі нематеріальних активів. Витрати, пов’язані з придбанням (створенням) таких об’єктів, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

В банках критерії нематеріальності ще жорсткіші. НБУ взагалі фактично визнає за нематеріальними активами лише активи, створені банками. Зокрема згідно з пунктом 1.5 Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, яку затверджено Постановою НБУ від 20.12.2005 р. № 480 (зареєстровано у Мін’юсті України 18.01.2006 за № 40/11914) нематеріальний актив, отриманий у результаті його розроблення, слід відображати в балансі, якщо банк має:

намір, технічні засоби та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, придатного для реалізації або використання;

змогу отримати майбутні економічні вигоди від реалізації або використання нематеріального активу;

інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних із розробленням нематеріального активу.

А за пунктом 1.6 цієї Інструкції якщо нематеріальний актив не відповідає зазначеним критеріям визнання, то витрати, що пов’язані з його придбанням або створенням, визнаються витратами звітного періоду, протягом якого вони були здійснені (тобто не обліковуються як нематеріальний актив – прим. авт.).

Не визнаються нематеріальним активом і підлягають відображенню в складі витрат звітного періоду, у якому вони були здійснені, такі витрати:

на дослідження;

на підготовку і перепідготовку кадрів;

на рекламу;

на створення, реорганізацію та переміщення банку або його частини;

на створення внутрішньої ділової репутації банку, вартість видань.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, яка затверджена Наказом Мінфіну від 30.11.1999 р. № 291 (зареєстровано у Мін’юсті України 21.12.1999 за № 893/4186) говорить про те, що на субрахунку 125 “Авторське право та суміжні з ним права” ведеться облік наявності авторського права та суміжних з ним прав (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо). Але визначень правових підстав щодо такого обліку не дає, не дає правових підстав і ПСБО 8 “Нематеріальні активи”, також мовчить і міжнародний стандарт бухобліку 38 “Нематеріальні активи”. Шкода, адже без відповідних правових підстав податковий облік є помилковим, тому слід користуватися іншими Інструкціями і головне, положеннями Цивільного кодексу. Про що свідчить цікава консультація в газеті “Все про бухгалтерський облік” № 94 за 13.10.08 р. на с. 39 “Як виправити помилку, коли програмне забезпечення безпідставно обліковують як нематеріальний актив” (Т. Піднебесна).

З іншого боку, якщо програма не є нематеріальним активом, то як правильно обліковувати витрати на її придбання? На диво бухгалтерські інструкції мовчать з цього приводу. На мою думку для цього слід застосовувати субрахунок 127 “Інші нематеріальні активи". Ліпше програми без права володіння обліковувати на субрахунку 127 “Інші нематеріальні активи", а не 125 “Авторське право та суміжні з ним права”. А взагалі питання правильного та ефективного обліку нематеріальних активів тема не для однієї дисертації, річ у тім, що роль та питома вага цих активі в балансі підприємств постійно зростає і їхній невірний облік може призвести до спотворення бухгалтерської звітності і навіть банкрутства підприємства...

Віталій МОСЕЙЧУК

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМIНIСТРАЦIЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

31.07.2008 N 354/4/17-0214

Верховна Рада України

Народному депутату України

<...>

Щодо окремих питань податкового обліку

(Витяг)

Державна податкова адміністрація України розглянула Ваше депутатське звернення <...> щодо забезпечення прозорості у застосуванні чинного податкового законодавства і повідомляє.

<...>

2. Щодо заповнення податкової накладної при отриманні коштів за подарунковий сертифікат (документ, що засвідчує право пред’явника обміняти його на товар).

Вимоги щодо заповнення податкової накладної встановлені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Порядок заповнення податкової накладної та її форма, затверджені наказом ДПА України від 30.05.97 N 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за N 233/2037).

Опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм) є обов’язковими реквізитами податкової накладної.

Відповідно до практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції сертифікат — це документ, що посвідчує асортимент, кількість і якість товару.

Враховуючи визначення поняття “товари”, наданого Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а також виходячи із економічної суті сертифіката, у тому числі подарункового сертифіката, при отриманні коштів як попередньої оплати за товари з видачею подарункового сертифіката (чи іншого аналогічного за змістом документа), які будуть обміняні на товари, на дату отримання коштів виписується податкова накладна, у якій у рядку опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) зазначається “подарунковий сертифікат” (чи інший аналогічний за змістом документ).

<...>

4. Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі — Закон N 334) під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

При цьому комп’ютерні програми, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів), відносяться до групи 4 основних фондів. Враховуючи це комп’ютерна програма вартістю менше 1000 грн. не входить до складу основних фондів платника податку.

Згідно з пунктом 1.2 ст. 1 Закону N 334 під терміном "нематеріальний актив" розуміють об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Питання, пов’язані із поняттям права інтелектуальної власності, регулюються Цивільним кодексом України. Так, статтею 420 цього Кодексу визначено перелік об’єктів права інтелектуальної власності, до яких, зокрема, відносяться комп’ютерні програми.

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334 не включаються до складу валових витрат витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно із статтею 8 цього Закону.

Підпунктом 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону N 334 встановлено, що для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості, з урахуванням індексації згідно з пп. 8.3.3 цієї статті протягом строку, який визначається платником податку самостійно, виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Враховуючи викладене, якщо вартість комп’ютерної програми перевищує 1000 грн., така програма належить до групи 4 основних фондів та амортизується згідно з положеннями пункту 8.3 ст. 8 Закону N 334 за нормою 15 відсотків (або іншою нормою, що не перевищує 15 відсотків).

5. Щодо декларування попередньої оплати в іноземній валюті за проживання відрядженого працівника в готелі, який розташований за межами України, повідомляємо.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі — Декрет) передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента від 18 червня 1994 року N 319/94 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” суб’єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності щоквартально здійснюють декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 N 207 “Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами”, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 11.01.96 за N 18/1043.

При цьому відомості розділу V Декларації носять інформативний характер і містять дані про експортні, імпортні, бартерні угоди та договори на умовах переробки давальницької сировини, у тому числі виконані з порушенням встановлених законодавством термінів.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року N 281 “Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України” оплата витрат, пов’язаних з відрядженням за кордон, є поточною неторговельною операцією в іноземній валюті і не підлягає декларуванню.

6. Чинним законодавством України встановлено збір за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 14 Закону України “Про систему оподаткування” ). Відповідно до статті 44 Закону України від 25 червня 1991 року N 1264-XII “Про охорону навколишнього природного середовища”, із змінами і доповненнями, збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до пункту 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року N 303, зі змінами і доповненнями (далі — Порядок N 303), та пункту 1.4 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 N 162/379, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.08.99 за N 544/3837, зі змінами і доповненнями (далі — Інструкція N 162/379), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення.

Об’єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, у результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини (абзац другий пункту 3.1 Інструкції 162/379 ).

Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 — 1.6 додатка 1 до Порядку N 303 і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2 до Порядку N 303 (абзац другий пункту 4 Порядку N 303 та підпункт 6.2 пункту 6 Інструкції N 162/379 ). Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року N 1524, із змінами і доповненнями, затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, у якому зазначено, що Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань розробляє згідно з законодавством нормативи зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, геологічну, топографо-геодезичну та картографічну продукцію (матеріали, інформацію, дані тощо), а також порядок їх стягнення (підпункт 17 пункту 4 Положення).

Листами Мінприроди України від 19.12.2003 N 12127/18-10 та від 24.07.2008 N 9673/11/10-08 було надано роз'яснення ДПА України щодо оподаткування збором за забруднення навколишнього природного середовища таких джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря як газонокосилки, ланцюгові пили та бензопили тощо.

Так, Мінприроди України вважає, що в міжнародній практиці пересувні джерела — це автомобільні, залізничні, повітряні, морські та річні транспортні засоби, сільськогосподарська, дорожня і будівельна техніка та інші пересувні засоби і установки, які обладнані двигунами внутрішнього згоряння і працюють на бензині, дизельному паливі, керосині, стисненому та зрідженому газах, бензогазових і газодизельних сумішах та інших альтернативних видах палива. Зважаючи на те, що в законодавстві України не визначено поняття “пересувні джерела забруднення” із зазначенням характеристик та ознак його типів, Мінприроди України вважає, що інші механізми, такі, як газонокосилки, ланцюгові пили та бензопили, можна умовно віднести до пересувних джерел забруднення, зокрема, до типу “недорожні транспортні засоби і машини”.

Згідно з додатком 1 до Порядку N 303 у таблиці 1.4 встановлено нормативи збору для такого типу пересувних джерел забруднення.

Виходячи з викладеного, платники мають сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення, у т.ч. за бензопилу тощо, виходячи з обсягів фактично використаних видів пального.

<...>

Голова В.Буряк

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

23.03.2005 N 2418/6/11-1116

Щодо відображення в податковому

обліку операцій з придбання

та поновлення програмного забезпечення

Державна податкова адміністрація України розглянула лист Компанії “Дінай” від 22.02.05 N 9 щодо відображення в податковому обліку операцій з придбання та поновлення програмного забезпечення і повідомляє наступне.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, які призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральних зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 грн., призначених для використання в господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат виробництва та обігу включається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг). які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, витрати на придбання програмного забезпечення, яке використовується у господарській діяльності платника і вартість якого менше 1000 гривень, та поновлення цього програмного забезпечення включаються до складу валових витрат такого платника.

Одночасно повідомляємо, що відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” Міністерство фінансів України визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

Враховуючи зазначене, за роз’ясненням щодо відображення операцій з придбання та поновлення програмного забезпечення у бухгалтерському обліку пропонуємо звернутися до Міністерства фінансів України.

____________

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/tax_prib/4_49.html

[an error occurred while processing this directive]

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2023. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Розсилка новин
[an error occurred while processing this directive]

Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв