ПРАВО ГРОМАДЯН НА
ОТРИМАННЯ ВІДПОВІДНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ У ЗВ'ЯЗКУ
ЗІ СЛУЖБОВИМИ ВІДРЯДЖЕННЯМИ В
УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЗА ДАТОЮ ОПРИЛЮДНЕННЯ
ПОСТАНОВИ КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
В обох листах Мін'юсту від
29.11.2000 р. №27-44-2086 "Щодо дати набрання
чинності Постановою Кабінету Міністрів
України від 6 вересня 2000 року №1398 "Про
внесення змін до постанови Кабінету
Міністрів України від 23 квітня 1999 року
№663" і від 26.09.2000 р.
№27-42/50 "Щодо чинності Постанови Кабінету
Міністрів України від 6 вересня 2000 року №1398
"Про внесення змін до постанови Кабінету
Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663"
(далі - листи) стверджується, що добові у
розмірі 18 гривень застосовуються з 12-го, а
не 6 вересня
2000 року. Спробуємо з цим
не погодитися. Відповідно до п. 5 Указу Президента
України від 10.06.97 р. №503/97 "Про порядок
офіційного оприлюднення нормативно-правових
актів та набрання ними чинності",
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів
України набирають чинності з моменту їх
прийняття, якщо більш пізній строк набрання
ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які
визначають права й обов'язки громадян,
набирають чинності не раніше дня їх
опублікування в офіційних друкованих
виданнях. Міністерство юстиції України в листах
стверджує, що, оскільки вищезазначеною
постановою було визначено право громадян
на отримання відповідної компенсації у зв'язку
зі службовими відрядженнями, то Постанову
КМУ від 06.09.2000 р. №1398, "Про внесення змін
до постанови Кабінету Міністрів України
від 23 квітня 1999 р. №663" слід вважати такою,
що набрала чинності з дня її опублікування
в газеті "Урядовий кур'єр" 12 вересня 2000
р. №165 (1847). Звичайно, з такою позицією Міністерства
юстиції України можна погодитись, проте у
підприємств, які здійснили витрати на
відрядження своїх працівників у розмірах,
встановлених постановою №1398 починаючи вже
з дати її прийняття та віднесли на валові
витрати згідно з підпунктом 5.4.8 п. 5.4 ст.5
Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" виникають
проблеми. Щоб аргументувати правильність
віднесення на валові витрати, на нашу думку,
слід зазначити таке. Право працівників на відшкодування
витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку
зі службовими відрядженнями не було
визначено постановою №1398, оскільки воно
було встановлене ще задовго до її прийняття
ст.121 Кодексу законів про працю: "Працівники
мають право на відшкодування витрат та
одержання інших компенсацій у зв'язку з
службовими відрядженнями". В даному разі згаданою вище постановою
КМУ було визначено лише максимальні
розміри витрат, які підприємства мають
право здійснити у зв'язку зі службовими
відрядженнями своїх працівників. Таким чином, з огляду на вищевикладене
можна стверджувати, що постанова №1398
набрала чинності вже з моменту її прийняття,
адже вона стосувалася не прав громадян, а
права підприємств на віднесення до валових
витрат. Правильність такої позиції
підтверджується ще й тим, що під поняттям
"право громадян" виходячи із загальних
положень теорії права розуміється той
мінімальний рівень гарантій, який держава
може надати (забезпечити) своєму
громадянину, але жодним чином не
максимальний рівень тих витрат, які
підприємство може здійснити в зв'язку з
відрядженням свого працівника. Цікаво, що сказало б Міністерство
юстиції, якби раптом у статті 27 Конституції
України, замість слів "Кожна людина має
невід'ємне право на життя", з'явилися
негуманні: "Кожна людина має невід'ємне
право на життя до 65 років". Щось подібне з
верхнім обмеженням намагається втлумачити
нам Мін'юст. З правами людини треба бути обережними.
Адже, відповідно до статті 48 Конституції
України, кожен має право на достатній
життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що
включає достатнє харчування, одяг, житло, а
обмеження верхнього рівня відрядних може
розглядатися як обмеження прав
відрядженого на достатнє харчування, одяг
та житло у відрядженні, що не відповідає
Конституції. Більше того, якщо максимальна сума
відрядних є правом громадян як частина
конституційного права на працю, то як це
право, на думку Міністерства юстиції,
узгоджується зі статтею 64 Конституції
України, відповідно до якої конституційні
права і свободи людини і громадянина не
можуть бути обмежені, крім випадків,
передбачених Конституцією України. Поряд з тим слід зазначити, що питання
щодо дати набрання чинності тими чи іншими
нормативно-правовими актами, виданими
органами державної влади, виникають
неоднаразово, і саме у цьому випадку ніщо не
перешкоджало Кабінету Міністрів України
окремим пунктом у постанові вказати дату
набрання нею чинності. За загальним правилом, номативно-правові
акти Верховної Ради і Президента України
набирають чинності через десять днів з дня
їх офіційного оприлюднення в офіційних
друкованих виданнях, якими на даний час є
"Офіційний вісник України", "Відомості
Верховної Ради України" та газета "Урядовий
кур'єр", якщо інше не передбачено самими
нормативно-правовими актами, але не раніше
дня їх опублікування. Що стосується нормативно-правових
актів, які видаються міністерствами, іншими
органами виконавчої влади, органами
господарського управління та контролю і
які зачіпають права, свободи й законні
інтереси громадян або мають міжвідомчий
характер, то вони набирають чинності через
десять днів після їх реєстрації в
Міністерстві юстиції України, якщо в них не
встановлено пізнішого строку набрання
чинності.
(C)
Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2023. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99. |
Розсилка новин
[an error occurred while processing this directive]
|