ГЛАВА LI. ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО УКРАЇНУ, ИНТЕРЕСНЫЕ ФАКТЫ ОБ УКРАИНЕ

Перший гетьман Правобережної України - Тетеря Павло Іванович

Тетеря (Моржковський, Мошковський) Павло Іванович (р. н. невід. — п. у квітні 1671) — держ. і політ. діяч України та Польщі, дипломат Укр. козац. д-ви, гетьман Правобережної України 1663—65. Походив з волин. шляхетського роду Моржковських герба "Радван". Навч. в унійній школі поблизу Мінська та Київ. колегіумі. Як слуга при магнатському дворі Пражмовських наприкінці 1630-х рр. подорожував європ. країнами, можливо перебував у Італії. Перед 1648 — канцелярист гродського суду м. Луцьк, із 1649 — військ. писар Переяславського полку Укр. козац. д-ви, 1653—58 — переяслав. полковник.

Протягом 1650-х рр. брав участь у всіх міждерж. переговорах, що відбувалися в Чигирині, виїжджав з дипломатичними місіями до Польщі, Росії, Молдови, Трансильванії. Один з авторів Переяславсько-Моск. договору 1654, Гадяцького договору 1658 та Чуднівського договору 1660. Претендент на булаву після смерті гетьмана Б.Хмельницького. Наприкінці 1658 переселився до Варшави, упродовж 1659—62 — полоцький стольник і мельницький підчаший Речі Посполитої, спец. секретар при дворі польс. короля Яна II Казимира Ваза, потім — староста брацлавський та чигиринський Корони Польської. 1662 — генеральний писар в уряді гетьмана Ю.Хмельницького. Після зречення останнього обраний гетьманом на ген. раді в Чигирині. Визнав зверхність короля Яна II Казимира та підтримав його похід у Лівобережну Україну 1663—64. Планував за допомогою цього об’єднати право- і лівобережну частини Укр. козац. д-ви. Орієнтація Т. на Річ Посполиту та його внутрішня (гол. чин. соціальна) політика викликали невдоволення частини населення Правобереж. України і, як наслідок, повстання проти гетьман. влади 1664—65, що підтримувалося лівобереж. гетьманом І.Брюховецьким та Запорозькою Січчю. Згідно з проектом, поданим на варшавський вальний сейм 1664, намагався реформувати внутрішньополіт. устрій України. Після того, як у червні 1665 його війська були розбиті повстанцями, зрікся булави та виїхав до Варшави, забравши із собою гетьман. клейноди та осн. документи з архіву Укр. козац. д-ви. Період правління Т. характеризується поглибленням суспільно-політ. кризи в Україні та її політ. розколом. Після оголошеної баніції в червні 1670 втік до Молдови, де перебував як почесний гість при дворі господаря Г.Дуки, згодом переїхав до Османської імперії. Розглядався султаном Мегмедом IV Авджи як один із претендентів на гетьман. посаду в Україні, однак у квітні 1671 був отруєний польс. агентом у Стамбулі.
Чухліб Т.В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663—1713 рр.). К., 2004