ГЛАВА І. МАРАЗМИ, НОВИНИ ПОЛІТИКИ

Українці не знають звідки походить назва України. Яка етимологія (походження) слів «Україна» та «українець»? Україна – це розумне царство зі санскриту!

Соромно казати, але у нас достеменно невідомо походження назви нашої Батьківщини та самоназви українців. Щоб подолати цей маразм приведу деякі свої знахідки з цього приводу, які були оприлюднено в книзі “Українська національна ідея”.

Термін «Україна» виводять ще з XII ст., з відомих слів Іпатіївського літопису про те, що 1187 р. після передчасної смерті молодого князя Володимира Переяславського «плакашася по немъ вси Переяславци… о немъ же Украйна много постона». Ніби йдеться тут про граничний край руської держави і під назвою Украйна розуміється сучасна Полтавщина. Через два роки, у 1189 р., називається в літописі терміном Україна інша прикордонна земля – південна Галичина: «Князь Ростислав прийшов в галицьку Оукраину».

На сьогодні існує щонайменше шість розмаїтих тлумачень походження назви України: 1) далека, межова країна; 2) земля, яка лежить далеко від Києва; 3) країна, яка лежить на кордонах слов’янщини або Європи; 4) земля «украяна» плугом і мечем; 5) край, волость; 6) родова країна, уділ[1]. Але всі вони не мають чіткого етимологічного обґрунтування.

Поширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби воно означає «земля, що лежить скраю». Таке пояснення було вигідне Росії, мовляв, Україна – край Росії (за російським істориком Миколою Карамзіним (XIX ст.) та його послідовниками). Тобто йшлося про «окраїнне положення в Російській імперії». Сергій Соловйов в «Истории России з древнейших времен» теж говорить: «Причины, почему страны к северу от Понта не могли быть с точностию исследованы, приводит Страбон: по Танаису (Дону), говорит он, мало что можно узнать выше устьев по причине холода и бедности страны; туземцы, народы кочевые, питающиеся молоком и мясом, могут сносить неприязненный климат, но иностранцы не в состоянии; притом туземцы необщительны, свирепы и дики, не пускают к себе иностранцев. Вот почему и для римлян эта страна оставалась украйною мира, которую покинули люди и боги»[2]. Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, підхоплює це тлумачення терміна, стверджуючи, що Україна – це таки «земля скраю», але вже не Росії, а Європи. Але українською така земля зветься «окраїною», «околицею», а не «україною». Крім того, слово «Україна» вперше оприлюднене тоді, коли Росії ще не було, а Москва заснована лише у 1147 році. І зовсім нелогічно свою країну називати окраїною невідомо чого. Чия це окраїна? Наприклад, назва такої азійської країни як Бутан походить від тибетського «Bod» + «anta» – «окраїна Тибету». Україна не може бути своєю окраїною. Зауважу, що в жарті, що назва України походить від окраїни є частка правди, про яку я скажу наприкінці аналізу.

Ситуація із походженням назви України мені дуже нагадує ситуацію із походженням назви Канарських островів. Більшість людей вважає, що їхня назва походить від пташки під назвою канарейка. Але існує думка, що назва Канарських островів походить від тюленя. Латинська назва островів Insukaria Canaria ніби означає Острів тюленів.

Але у Вікіпедії^[3] сказано, що Канари (Канарські острови́) — (ісп. Islas Canarias, буквально — собачі острови, від лат. canis — собака: за словами давньоримського вченого Плінія Старшого, на одному з цих островів водилися великі собаки). Від цього ж слова йдуть канікули, каналія. Крім того ця версія підтверджується тим, що на гербу та прапорі Канар зображені по 2 собаки.

Цікаво також те, що прапор Канар жовто-блакитно-білий, але смуги на ньому розміщено вертикально. Але однозначно назва Канар не походить від канарейок. Навпаки, канарейки отримали назву від Канар, це їхня батьківщина.

Іноді можна зустріти тлумачення слова «Пакистан» як «країна бідних». Я не вірю, що так люди назвали свою країну, насправді це з урду – «чиста країна». С. Шелухін у праці «Україна – назва нашої землі з найдавніших часів» говорить: «В старих пам’ятках, наприклад, в Іпатіївському літопису, Татарському літопису, Пересопницькому Євангелії 1556 року, у географів XVI ст. «Україна» не вживається в значенні пограниччя, окраїни. Тут це окрема земля, область, «страна» з своїми межами. Пограниччями й окраїнами»[4].

Є таке українське слово «украяти» – одрізати від цілого шмат, який після цього стає окремим, самостійним предметом зі своїми краями, межами, кінцями – з своїми окраїнами. Слово «Україна», очевидно, означає ділянку землі, яку одрізано (вкраяно, украяно) з цілого і яка після цього стає окремим цілим і має самостійне значення. Є окремим світом. Ми й сьогодні вживаємо слово «країна», утворене від слова «краяти», як загальну назву відокремлених від цілого земель. Первісне значення слова «край» – місцина на межі держави, а тепер воно означає велику за розміром територію. Була у Боснії та Герцеговині самопроголошена Сербська Країна, Росія має Алтайский, Забайкальский, Камчатский, Краснодарский, Красноярский, Пермский, Приморский, Ставропольский та Хабаровский краї. І не всі вони розташовані на околицях (окраїнах) Росії А називаються краями тому, що більші за області, але не можуть називатися автономними республіками, оскільки там в основному живуть росіяни, а не національні меншини.

Слово «Україна» оприлюднене в письмових джерелах в період удільного роздроблення Київської Русі на князівства. Але цей поділ не був хаотичним. Краяли (по-сучасному – проводили адміністративно-територіальну реформу після з’їзду в Любечі у 1097 році) так, щоб мати достатньо землі, води, міст, людей тощо, тобто бути самозабезпеченими основними ресурсами. Тому «Україна» досі є синонімом слова «князівство», точніше «суверенне князівство», на зразок сучасного Ліхтенштейну. Сьогодні при вживанні понять Західна Україна та Східна Україна вважається, що ці краї є самозабезпеченими. Це підтверджує й українське слово «вкрай», «украй», тобто дуже, повно, вдосталь.

За А. Русанівським, назва Україна означає «внутрішня земля», «земля, населена своїм народом». На таку думку наводить перша фіксація цього слова в Іпатіївському літописі «плакашася по нем (переяславським князем Володимиром Глібовичем) вси переяславци, о нем же Оукраина много постона». Ідеться тут не про якусь «окраїну», «околицю», а про переяславців – найближчих земляків Володимира Глібовича і про всю країну. Іншими словами, Україна – «внутрішня земля; земля, населена своїм народом».[5] С. Макарчук посилається на Пересопницьке євангеліє, де слово «Оукраина» перекладається словом «страна» і категорично стверджує: «Виведення багатьма польськими, російськими, а також українськими авторами походження етнотопоніма «Україна» від слів «Оукраїна», «край» у розумінні пограниччя, кінця якоїсь землі і таке інше вступає в глибоку суперечність з національною психологією українського народу».[6]

Тому, реставруючи світогляд наших предків можемо припустити, що у слові «Україна» сконцентровано такий зміст: «виділена земля, забезпечена украй». Що небезпідставно з погляду на українські ресурси і однозначно свідчить про суверенітет України.

Взагалі назва України досить промовиста і концентрована, і сенс її глибший та глобальніший. Є в український мові слово «неук», тобто нетямуща, недосвідчена, неграмотна, ненавчена людина. Відповідно навчена, освічена людина мала б називатися «ук». І в санскриті так воно і є, а в деяких діалектах української вченого називають «укій». У сучасній мові є слова «наука», «уклад», «указ», «вчений», «самоук», навчання», «учень», російська мова має також «учёт», «ученик», «учебник», «учёний», «учение», «учреждение»; в узбецькій мові є слово «укитувчи» – вчитель, у радянські часи в Узбекистані видавництво під такою назвою випускало навчально-педагогічну літературу. У Європі та на Далекому Сході є навіть такі «розумні» жаби (уки або джерлянки) довжиною до 6–8 см, які при небезпеці стають знизу яскраво-червоними або яскраво-жовтими та завертають лапки на спину (ефект джерлянки).

Ці дві літери «ук» глибоко вросли в душі слов’ян, ми просто забули, що це одна з літер давньослов’янської абетки – кирилиці, якою написано перші слов’янські літописи: «Аз буки веди. Глаголи добро есть. Живете зело, Земля. И иже. Како люди мислете. Наш он покой. Рци слово твердо. Ук ферт хер. Ци, червь ш(т)а ера юс яти». «Ук» – складова азбучних істин і означає воно «знання», а «Ук ферт хер» – це не вуличний матюк, а «знання – дар Божий».

Тому слово Україна я розглядаю як сукупність двох слів «ук» та «країна», аналог – «уклад» як «ук» + «лад» (розумно влаштоване), «указ» як «ук» + «аз» (перша літера абетки кирилиці, тобто указ – це «розумно написане»), «укриття» як «ук» + «риття» (розумно вирите), російське «украдкою» (українське «нишкома», «тайкома») як «ук» + «рада» (тихо, з розумною обережністю, піклуванням). Тому вже з цього погляду Україна означає «країна знань», «розумна країна», «розумна земля» або «країна розумних».

Це можна довести й іншим шляхом. Для точності аналізу слово Україна можна розглянути як поєднання двох слів: «ук» та «раїна». Слово «раїна» (раїти – радити, раїн – проповідник, учитель (співзвучне з єврейським «рабин»), раїна – тополиний гай, гілками тополі давні слов'яни накривали померлих чоловіків, над могилами ставили стовпи з тополі як символ щастя в іншому світі). На Заході України депутатів місцевих органів самоврядування (рад) досі називають райцями. Це слово є нашою історичною модифікацію слова раяти та німецького ратмани (від нім. Rat - рада і Mann - людина) – це члени ради магістрату, які відали цивільним судом, поліцією, наглядали за торгівлею тощо. Все одно виходить, що «Україна» – це «розумні поради».

Є ще один варіант. Знову ж через поєднання слів «ук» та «раїна». Що таке «ук», ми вже знаємо, а «раїна» може походити з мови арабів Близького та Середнього Сходу. Слово «райяти» походить від арабського «райя», «райа», буквально – паства, стадо. У мусульманських країнах Близького та Середнього Сходу так називали всіх підданих, а з ІХ століття нашої ери власне населення, яке сплачувало податки, – селян та мешканців міст[7]. Оскільки Київська Русь мала активні зв’язки з Візантією, а через неї і з арабським Сходом (араби – природжені мандрівники – мали справу з нами), то цілком можна припустити, що слово «райяти», як визначення населення, в тому числі і платників податків, прийшло на Київську Русь звідти, адже саме населення, двори та данина були основою для створення держави та існування всіх князівств. Цікаво, що слово «райяти» досі вживається в Індонезії у значенні «народ»[8], в Туреччині воно означає «селянин». У нас воно теж застосовується у трохи зміненому вигляді – «ратаї», яке є синонімом «селянина», «робітника», які «ратають», та «краяни», яке є синонімом до «народ», «громадяни», «мешканці краю». А з твору Дмитра Донцова «Дух нашої давнини» можна дізнатися про те, що «райями» називали жонатих козаків[9]. Індійська земельно-податкова система досі називається «райятварі» у значенні «тягловий селянин»[10]. В українській мові є також слова, які мають зв’язок з арабським «раяти» і пов’язані із соціальними, «народними» тваринами – бджолами, які живуть як суспільство, народ. Це слова «рій», «роїтися» тощо. Роєм також називали найменшу тактичну одиницю УПА в період боротьби в СРСР. Крім того українське слово «раяти» крім значення радити, має значення орати, творити (раяти землю, раяти мир). Тобто слово «раяти» має пряме відношення до народу як в сенсі народовладдя (рада), так і в сенсі безпосередньої роботи. На користь цієї версії свідчить і перша поява слова «Україна» в літописах як «Украйна», а не «Україна», з літерою «й».

Звідси стає більш зрозумілим значення слова «крайній» – «винний», тобто винний гроші, податки. І «украяти» – це не просто відокремити, а відділивши, віддати комусь належне, наприклад, щоб сплатити податки, борги. «Украяти» – це позитивний результат прислів’я «сім разів відміряти – один раз відрізати». А податкова система Київської Русі із її десятиною та сплатою податків від будинків була виваженою (як і єдиний податок в теперішній Україні). І історія Київської Русі практично не згадує про заворушення через несправедливе та нерозумне оподаткування. А розумно відділити і є «украяти».

Тому слова «край», «країна», можливо, спочатку означали не ділянку землі, і, тим більше, не окраїну будь-якої країни чи імперії, а громаду, населення, об’єднане спільними інтересами, спільною землею, платників податків в один бюджет. Назва незабутнього твору Миколи Гоголя «Мертві душі» говорить саме про цінність душі в економічних відносинах, а не землі, якої завжди було вдосталь. Ті самі дружинники київського князя землі не отримували, її було невигідно отримувати, якщо не було душ.

Унаслідок грошолюбства та бюрократичних обмежень земля стала цінитися дорожче за людей, і тому слово «країна» стала синонімом землі, держави, але передусім це люди. Саме нестача людей, освічених і кваліфікованих, при надлишку землі була проблемою Київської Русі, ця проблема залишається актуальною упродовж століть і тепер теж – в Україні та Російській Федерації. Тому ми знову доходимо висновку, що «Україна» – це «розумний народ», «розумна паства», а не чиясь «окраїна».

До такого висновку можна прийти ще одним шляхом. В нетрях Інтернету можна знайти гіпотезу про те, що слово «Україна» означає «країна курганів» (www.slovoor.info/SO14/St14VerC.htm). Мотивується це тим, що слово курган на санскриті звучить як укхраііа (сучасним письмом – украія). Логіка в такій теорії є, тим більше, що найдавніші кургани дійсно знайдено в причорноморсько-каспійських степах (вік – 4-4,5 тис. років), кургани часто розміщено групами (до 3 тис. насипів) і у нас їх дуже багато. Однак ця теорія – лише відлуння. По-перше, кургани – це могили, і називати свою країну країною могил просто неприємно (єгиптяни не називають свою країну країною пірамід, так роблять туристи). По-друге, кургани знайдено на всіх континентах, окрім Австралії та Антарктиди. По-третє, курган на санскриті звучить як укхраііа (сучасним письмом – украія), тобто як поєднання слів «ук» та «храііа» («раіа», звідси і вищезгадане слово «раяти» в арабів). Значення першого ми знаємо, а значення другого є «багатство», а не «країна». Крім того санскрит дає нам слово «трайя», яке навіть за звуком схоже на нашу «працю» і так воно і є лексично, так само від цього слова походить російське «труд». А працюють в основному люди. Також санскрит має слово «рати» – дар, благо, милість, а «ратхах» на санскриті означає «воїн», також в санскриті є слово «райя» (rājya) – царство, яке дає нам переклад назви України як «розумне царство». І тому стає більш зрозумілим і власне слово «рай» – це небесне царство, місце багатства, але не стільки матеріального, скільки духовного.

Тобто курган – це «розумне багатство», і з погляду на те, що в курганах ховали далеко не останніх і не бідних представників народу, то значення кургану як сховища розумного багатства, тобто розумних людей, цілком зрозуміле. А тому буквально з санскриту слово Україна означає не «країну курганів», а «розумне царство», яке потім трансформувалося в «розумний народ».

З історичного погляду така назва зрозуміла – навернення Київської Русі до християнства у Х столітті, ентузіазм неофітства викликав велику потребу в навчанні, князі Володимир Великий та Ярослав Мудрий навіть силоміць відбирали дітей у батьків, щоб навчати їх наук та християнських догматів. Будували монастирі, церкви, кам’яні будинки та мури, мости, бібліотеки та школи. Письменство та грамотність стали візитівкою Київської Русі. Якщо в інших європейських країнах навіть королі були неграмотні, то на Русі тоді (XI – XII століття) дитина селянина і навіть сирота могла отримати вищу освіту того часу. Читати та писати вміли навіть жінки, – небувала рідкість на той час. Звичайні люди мали свої молитовники, тобто вони вміли читати. Створювалися перші літописи, зводи (кодекси) законів («Руська правда») тощо. Навчання прирівнювалося до Божої ласки. Одночасно з розвитком навчання спостерігається велике піднесення християнства, збільшення пастви. Тобто навчання йшло поруч з християнством, що дало потужний синергетичний ефект для розкриття талантів. Україна була настільки освіченою, що після століть руїни та занепаду, талановитих українців вистачило і Петру I для підняття Росії з дрімучості та відсталості. Саме київські монахи та вчителі, а вже потім іноземці, повернули Росію до Заходу. Кажуть, що на першій сторінці літопису від Нестора є пророчі слова: «Велика буває користь від навчання книжного».

Тому слово «Україна» є не лише найцікавішою назвою країни у світі, але і глобальним, самодостатнім брендом для пропаганди серед талантів всього світу. Наприклад, за санкритом слово «сукра» означає задоволення, звідси одразу прослідковується наше слово «цукор», яке має розумну основу «ук». Тому сам Бог велів бути Україні і розумною країною із солодким життям (за санскритом слово «сукхинах» означає «дуже щасливо»). В санскриті є ще слова, які починаються з «ук», наприклад, «уктама» – сказав, яке походить від поєднання «ук» - розумний та «тама» – сенс, тобто говорити треба розумні речі. Слово «шукра» на санскриті означає світло. Одразу згадується наше: «Навчання – світло, неуцтво – потьма», стає і більш зрозумілим наше слово «шукати», адже без світла шукати щось дуже важко. Щоправда видатний російський мовознавець М.Марр був переконаний, що українське дієслово «шукати» споріднене з шумерським «шу» – рука, а тому стає зрозумілим походження і слів «шана» та «шанувати». Зрозуміле і походження слова «щука» – це риба, завбільшки з руку! Адже не секрет, що саме руками рибалки традиційно вимірюють свої реальні та уявні досягнення. Вочевидь, що і назва щурів звідси – миші розміром з руку.

В процесі пошуку етимології слова «Україна» мені на думку пришла така річ: друга частина слова «Україна» – «раїна» дуже схожа на слово «район», на заході України ще говорять замість «район» «райні», наприклад, «в Самбірському райні». Це дає мені підстави порівнювати слова «район» та «раїна». Виявляється, етимологія нашого слова «район» походить від французького «rayon», що означає «промінь», в свою чергу вчені вважають, що у французьку мову слово потрапило через латинське слово «radius», де воно має аналогічне значення - «спиця колеса, промінь». Таким чином слово «Україна» можна перекласти зі санскриту та французької (латини) як «розумний промінь». Непогано. Особливо якщо згадати «Промінь світла в темному царстві» — популярний фразеологізм на основі однойменної статті 1860 року публіциста-демократа Миколи Олександровича Добролюбова, присвяченій драмі М.О. Островського «Гроза».

Але, по-моєму, саме «райні» є нашим словом, яке схоже з «районом» як за звучанням та значенням, але наше «райні», вочевидь, походить від санскритського «райя» (rājya) – царство.

А тепер про частку правди в жарті, що назва України походить від окраїни. Вона полягає в тому, що на окраїнах населених земель можуть жити в основному розумні та мужні люди (дурні полюбляють міста). Прикладів цього чимало, це піонери космосу, Запорізької Січі, Сибіру, Америки, Австралії, Арктики, Антарктики тощо. Так само вчені, тобто розумні люди, знаходяться на краю науки та невідомого. З іншого боку в Україні панує ганебна система «моя хата з краю», що знову показує зв’язок всіх окраїн із Україною як внутрішньою сутністю міщанства. Ось такий жарт.

Цікаве в цьому аспекті є і походження назви міста Урай в Тюменській області. Поселення засноване в 1922 році втікачами від громадянської війни з європейських районів Росії. Але назва міста походить від мансійського слова, яке означає озеро, старицю, затоку, болотяну багнисту місцевість. Хоча будь-якому росіянину та українцеві в слові «урай» чутно слово «рай». І так воно і було – війни там не було, ріки повні риби, ліси – звіра, грибів, ягід та дерев, плюс особлива енергетика цього місця. А 1960 року там знайшли нафту, а в 1965-у Урай став містом... Рай на літеру «у». Хай мансійською це і означає дещо інше.

До речі, у назві престижної автомобільної марки «Лексус» відчувається слово «люкс». А насправді lex – мудрий закон по-латині, тобто дає можливість жити комфортно, люксусово...

Назва України співзвучна і з словом «Ойкумена» (грецьке Oikumena – обжита земля), яке об’єднує одним словом усі заселені та освоєні людством землі. Україна – Ойкумена. Ойкумена – Україна, як у пісні. Якщо вже дати волю фантазії, це слово можна трактувати, як украєння кумові чогось – «Ой куме, на...». Цікаву паралель можна провести із назвою всього людства та назвою українців. Латиною сучасна людина називається Homo sapiens – «людина розумна», а зі санскриту сово «українець» можна перекласти так само «розумна людина»...

Віталій МОСЕЙЧУК

07.07.2007 р.

УКРАЇНА НЕ МАЄ ПОВНОЇ НАЗВИ!?

____________

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/polit/1_148.html

[an error occurred while processing this directive]

Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2024. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.