Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокимипроцесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти.Вона повинна не тільки допомогти учнямзасвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчомислити, аргументовано захищати власнуточку зору, критично ставитися до джерел інформації.

Одим із шляхів розв’язання цих завданнь є організація спілкуванняшколярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів.

Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значноюмірою сприяє розвитку мислення,дає можливість визначити власну позицію, формуєнавички відстоювати свою думку.Тому мета дослідження полягала у вивченніосновних видів організації дискусії, ,а також виявленні особливостей їїзастосування як методу навчання.

У перекладі златинської мови дискусія (discussio)означає розгляд,дослідження.Енциклопедичний словник дає визначеннядискусії як пуб­ліч­ного обговоренняпевного суперечливого питання або проб­леми.[9,400]

У науковому обігу термін “дискусія” вживається у різних значеннях, асаме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи тауточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку,зіткнення різних точокзору,позицій,підходів.У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою,цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованоїта незмінної позиції. На думку М.Кларіна,відомого фахівця з педагогічноїінноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований тавпорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошука істини.Але,як вважає дослідник ,цілеспрямованість - це не підпорядкування обговореннязавданням учителя, а зрозуміла кожному учневі спрямованість на пошук новихзнаннь– орієнтира (для майбутньої самостійної роботи) або знань – оцінки(фактів, подій, явищ). Цей показникяскраво виявляється при підбитті підсумків обговорення.

М.Кларін наголошує на тому, що справжня дискусія не повинна бутидидактичною ілюстрацією чи засобом формулювання заданої тези (хоча часто буває,що вона стає засобом переконання в тій чи іншій точці зору), а є вільнимобміном думками, якими б непопулярними чи несподіваними для інших вони не були.

Взаємодія в навчальній дискусії будується не на висловлюваннях їїучасниками по черзі власних думок, а на їх змістовно спрямованійсамоорганізації, зокрема зверненні учнів один до одного та вчителя з метоюпоглибленого та різнобічного обговорення ідей, точок зору, проблем.

Суттєвою ознакою навчальної дискусії є діалогічна позиція педагога, щореалізується в спеціальних організаційних зусиллях та атмосфері спілкування,яка підтримується всіма учасниками дискусії [3]. Поштовхом до обговорення є створення за допомогою дискусійних питаньпроблемної ситуації. Оскільки ці питання найчастіше мають соціальнийхарактер, дискусії широковикористовують при викладені суспільних дисциплін. У навчанні історії цей методзастосовують значно рідше. Але за схемою проведення він схожий до дискусії зсоціальних предметів. Відомий американський педагог і дослідник в галузікультури Ж.Барзун так сформулював вимоги до її організації: “Проведеннядискусії на історичному матеріалі потрібно починати з формулювання конкретногоісторичного запитання. Не слід запитувати, хто був правий, а хто ні. У центріуваги має бути імовірний перебіг подій.Що було б можливим за тих чи інших обставин? Що міг зробити або не зробити тойчи інший історичний діяч для досягнення своєї мети? Чи дійсно метавідображала інтереси тієї соціальноїгрупи, представником якої він є?Чи були можливі альтернативні дії ?і т.ін.”[12; 18].Питання, яке пропонується учням, неповинно бути категоричним і надавати можливість для виявлення різнихточок зору, де одна не виключає іншу.Воно має включати протиріччя та труднощіпов’язані з виучуваною проблемою, а також актуалізувати раніше засвоєні знаннята створювати умови для прояву творчих здібностей учнів.

У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній науці не існуєєдиної точки зору щодо сутності дискусії як дидактичної категорії. Ряд авторів(М.Кларін, С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання,наголошуючи на особливостях дискусії, пов’язаних з додатковими вимогами доорганізації уроку взагалі (утворення учнівських груп, розміщення учнів укласі). Інші дослідники (Ю.Бабанський, Б.Лихачов, І.Підласий, О.Савченко,С.Смирнов, В.Оконь) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять йогодо різних груп методів. Так, польський учений В.Оконь, класифікуючи методи заїх дидактичною метою, включає дискусію до групи методів засвоєння знань.Російська дослідниця Т.Ільїна називає групу методів, до яких належить дискусія,методами здобуття нових знань, закріплення і вироблення умінь і навичок.Відомий автор С.Смирнов розглядаєдискусію серед методів розвитку психічних функцій, творчих здібностей іособистісних якостей учнів. О.Савченко наголошує на тому, що дискусіяпередбачає організацію спілкувально-мовленевої діяльності, тому відносить її дословесних методів навчання [3, 130].

За класифікацією Ю.Бабанського, дискусія належить до методів стимулюваннямотивації навчально-пізнавальної діяльності [1, 358]. У той же час Б.Лихачов,використовуючи класифікацію методів поетапного навчання, вважає, що дискусіяналежить до групи методів, яка забезпечує початковий етап процесу навчання і єскладовою підгрупи власного відтворення[7, 402]. Інший російський науковець Б.Бадмаєв, якийдосліджує методи викладання у вищій школи, вважає дискусію одним зінтерактивних методів поряд з евристичною бесідою, „мозковою атакою”, „круглим столом”, „діловою грою”, конкурсами практичних робітта їх обговоренням, оскільки всі вони грунтуються на психології людськихвідносин та їх взаємодії[2, 333].

Кожний з цих підходів має сенс, оскільки розглядає різні аспектизастосування дискусії як методу навчання. У сучасній науці є спроби розглядатидискусію не як окремий метод, а як групу методів, побудованих на організаціїобміну думками між учасниками навчального процесу. Так, В.Ягупов відноситьдискусію до словесних методів навчання, алезазначає, що деякі її види стали самостійними методами – це „круглийстіл”, „мозкова атака” [11, 333].

Відома вітчизняна дослідниця, яка займається проблемами викладання історії,О.Пометун розглядає дискусію в контексті інтерактивних технологій навчання,виокремлюючи групу технологій опрацювання дискусійних питань, до яких належатьметод „прес”, метод „займи позицію”, метод неперервної школи думок, дискусія встилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія та дебати [8, 66-79].

Прибалтійські вчені, зокрема В.Рудиня, вживає термін ’’дискусійні методи’’ і вважає, що до нихналежать дискусія-симпозіум, панельнадискусія, дебати, 6х6х6, концентричні кола та підраховуюча дискусія якальтернатива опитуванню [10]. Цю ж думкупіділяє український методист К.Баханов, вважаючи найбільш уживаними середдискусійних методів ’’круглий стіл’’, засідання експертної групи, форум,симпозіум, судове засідання, концентричні кола, 6х6х6 [4, 131]. Дослідниця проблем викладання історії в школіМ.Короткова серед дискусій на історичнітеми виокремлює такі види: дискусія з елементами ігрового моделювання,регламентована дискусія, проектна дискусія, дебати, „вертушка”, круглий стіл,засідання експертної групи, дискусія–симпозіум [5,14-17].

Отже, аналіз праць вищезазначених авторів свідчить, що серед науковців неіснує єдиної точки зору з приводу того, які саме методи належать додискусійних. Уточнення поняття ускладнюється ще й тим, що різні дослідникидають різні назви одному й тому ж методу.Так, метод обговорення дискусійного питання, при якому учнірозподіляються на два кола і розміщуються один навпроти друого називають:„вертушкою” (М.Єрохіна, М.Короткова) „концентричними колами” (В.Рудиня,К.Баханов), „каруселлю” (О.Пометун, Л.Пироженко). Метод, який ґрунтується на обговоренніпроблеми в невеликій групі з подальшим викладом позицій у вигляді короткихвиступів, називають панельною дискусією (В.Рудиня) або засіданням експертноїгрупи (М.Короткова). Крім того, деякі дослідники пропонують такі варіантиобговорення дискусійних питань, як: судове засідання (К.Баханов), дискусія устилі телевізійного ток-шоу (О.Пометун), дискусія з елементами ігровогомоделювання (М.Короткова). Усі ці методимають спільні риси: в їх основі лежить елемент гри та драматизації, а такожпогляд на проблему з позиції „учасників подій”. Тому, на наш погляд, для цихметодів доцільно використовувати назву – дискусія з елементами ігровогомоделювання.

Дані узагальнення позицій науковців щодо дискусійних методів подаємо втаблиці № 1.

Таблиця № 1.

Таблиця є підтвердженням того, що найпоширенішими видами дискусійнихметодів є такі:

Дебати– це обговорення, побудоване на основізаздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двохпротилежних за позицією груп. Завдання учасників – висунути свої аргументи „за”і „проти” і в такий спосіб переконати решту учасників, не демонструючи своговміння нападати на опонента.

Круглий стіл –вид дискусії, під час якої відбувається бесіда невеликої групи (не більше5 учнів), які на рівних обговорюють визначене питання, спілкуються як один зодним, так і з рештою учнів класу, що складають аудиторію круглого столу [4,131].

Дискусія-симпозіум – цевид дискусії, який об’єднує лекцію і групову роботу.Обговорення думок проходить у формі виступів членів групи із заздалегідьпідготовленими повідомленнями, які відбивають їхні точки зору, після чого виступаючі відповідають назапитання класу. Така дискусія дозволяє не проводити тривалі лекції і особливокорисна тоді, коли йде обмін думками чи презентація результатів роботи.

Панельна дискусія (засідання експертної групи) – обговорення дискусійногопитання в групі з 4-6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається вдва етапи: 1) обговорення означеної проблеми всіма учасниками групи; 2) викладпозиції групи у вигляді невеликих (2-3 хв.) виступів кожного її члена передусім класом. Обговорення цієї позиції з класом не передбачається.

Концентричні кола – дискусія невеликої групи учнів, котру залучають доспілкування інші учасники. Групаобговорює дану тему, інші слухають, потім здійснюється обмін позиціями.Концентричні кола рекомендується використовувати в роботі з великими групами(15-30 уч.). Така дискусія проводиться два рази по п’ятнадцять хвилин [10,7-9].

Дискусія з елементами ігрового моделювання (урок –судове засідання, дискусія у стилі телевізійного ток-шоу) –різновид дискусії,суть якої полягає у тому, щоб розглянути проблему не тільки з власної позиції,а й з позиції „учасників подій”. Елемент гри дає можливість моделювативзаємодію людей у процесі досягнення різних цілей – навчальних, виховних,політичних, оскільки групові вправи у виробленні рішень в штучно створенихумовах імітують реальну ситуацію. Групи у такій дискусії, як правило, доволівеликі, тому доцільно давати завдання учням по рядах [5, 15].

Наведені види дискусії близькі за змістом, але мають свої особливості.Для того, щоб їх виявити, ми спробували відобразити їх основні ознаки упорівняльній таблиці (Таблиця № 2).

Таблиця № 2

Особливості деяких видів дискусії

Аналіз таблиці свідчить про те, що обговорення учнями суперечливих питаньскладається з двох етапів: підготовчого і безпосередньо дискусії. Під часпершого етапу призначається голова (засідання експертної групи, дебати),готуються виступи (дискусія-симпозіум) та розподіляються ролі (дискусія зелементами ігрового моделювання). Другий етап тісно пов’язаний з груповоюроботою. Всі наведені види дискусії передбачають поділ класу на робочу групу,члени якої дискутують, і аудиторію , де в одних випадках учні виступають у роліспостерігача (засідання експертної групи), а в інших беруть активну участь удискусії (дебати, 6х6х6, дискусія з елементами ігрового моделювання).

Отже, можна зробити висновок, що основними ознаками дискусійних методівє:

-наявність проблемноїситуації, створеної за допомогою дискусійного питання;

-змістовна спрямованістьсамореалізації учнів, спілкування заради поглибленого вивчення проблеми під часпошуку різних засобів для вираження власних думок;

-комунікативна основа,здобуття учнями знань під час спілкування один з одним та вчителем, зарадироботи в певній групі для виконання спільного завдання, під час виробленнязагального групового підходу та дотримання правил спільної пошуковоїдіяльності;

-логічна побудова методу: теза> аргумент > спростування або доведення тези;

-організаційна завершеність:створення проблемної ситуації > її обговорення > прийняття узгодженого рішення> підбиття підсумків.

ЛІТЕРАТУРА

1.Бабанский Ю.К. Педагогика –М.:Просвещение, 1988. – 974 с.

2.Бадмаев Б.Ц. Методикапреподавания психологии. Учебно-методическое пособие для преподавателей иаспирантов вузов. – М.: Гуманитарн. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 303 с.

3.Баханов К.О. Інноваційнісистеми, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. –Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.

4.Кларин М.В. Инновации вобучении: метафоры и модели Анализ зарубежного опыта – М: Наука, 1997- 223 с.

5.Короткова М.В. Методикапроведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: Изд.ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. –256 с.

6.Курилів В. Методика викладанняісторії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с.

7.Лихачев Б.Т. Педагогика. Курслекций. Учебное пособие для студентов пед.уч.заведений и слушателей ИПК и ФПК.– М.:Юрайт, 1999. – 464 с.

8. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивнітехнології навчання:Наук.метод.посібник. – К.:А.С.К., 2003. – 192 с.: іл..

9 Советский энциклопедический словарь. – М.: Советскаяэнциклопедия, 1980. – 1600 с.

10.Учение об обществе и государстве. 9 класс. Пособие дляучителя. –DАS, 1996. – 144 с.

11.Ягупов В.В.Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь,2002. – 506 с

Barsun J. Begin here: Theforgotten condition of teaching and learning. Chicago 1991. – 56 p.