|
СТАТТІ, КУРСОВІ
ТА РЕФЕРАТИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ,
ЗНО З ІСТОРІЇ,
КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ |
|
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Відень, Перемишль, ЛьвівДля основного вишколеиня уніятського духовенства Галичини, Буковини, Закарпаття та решти коронних країв австро-угорської монархії, засновано при церкві св. Варвари у Відні духовну семинарію, звану «Барбареум» (1774), а в 1784 р. перенесено її в характері«генеральної» до Львова. Зчерги зайнявся австрійський уряд середнім та народнім шкільництвом, що до того часу було монополем чернечих чинів. В 1774 р. покрито край цілою мережею народніх шкіл — рдноклясових «парохіяльних», з місцевою мовою навчання, трьохклясових «тривіяльних» з польською, та чотирьохклясових «нормальних», з німецького мовою навчання. Дотеперішні манастирі «конвікти» перемінено на гімназії з німецькою, а відтак польською мовою навчання. В 1784 р. закладено у Львові університет з чотирма факультетами, з німецькою й латинською мовою навчання. Три роки згодом закладено ще у Львові т. зв. «Студіюм Рутенум», тобто фільософічно-богословський інститут призначений для українців, що не опанували ще німецької та латинської мови. Цей інститут протривав до 1809 р., а хоч викладали на ньому церковно-словянським «язичієм», всежтаки його праця розбудила серед українців аспірації до вищого шкільництва. Професорами в тому інституті були галичане тауроженці Закарпаття, що вийшли з окруження мукачівського владики Бачинського. Йосифинські реформи, що облегчили становище галицького селянства, як теж культурно-освітні заходи австрійського уряду, не залишилися без впливу на розбудження духових інтересів серед галицького духовенства. Початок у тому напрямі зробив стародавнійПеремишль. В 1816 р. повстало тут перше освітнє товариство, зложене виключно з духовників і тому більш релігійно-церковного, аніж загально національного характеру; воно поставило собі завдання видавати шкільні і загально-освітні книжки для народу. Крилошанин перемиської капітули Іван Могильницький виборов від уряду дозвіл на закладання народніх шкіл з українською мовою навчання, їх вели місцеві паррхи й дяковчителі, під доглядом консисторії. Той сам Могильницький був автором української граматики, опертої на мовознавчих досягненнях чеського вченого Йосифа Добровського. Якнебуть мовознавчим ідеалам Могильницького було ще доволі далеко до чистоти й безпосередньої свіжости української народньої мови, що вже святкувала свою перемогу в відродженому письменстві Придніпрянщини, то все таки його мовні зусилля були помітним кроком вперід, в порівнанню з дотогочасним, церковно-словянським «язичієм». Ініціятиву Івана Могильницького підняв і продовжував, гурт письменників і вчених, що в 20-их—30-их рр. згуртувався довкола перемиського владики Івана Снігурського. В 1834 р. вийшла в Перемишлі, німецькою мовою, «Граматика руської; або малоруської мови», написана Йосифом Левицьким. Кромі властивої граматики, в якій автор станув на становищі самостійности української мови, вміщено тут хрестоматію з уривків творів старших українських письменників та устної словесности. В 1837 р. видав той сам автор панегірик владиці Снігурському, писаний майже чистою, українською мовою. З двох його «Листів про українське письменство в Галичині», писаних по польски, пропустила цензура тільки один (1843). На старости літ, пробуваючи на парохії в Шклі б. Яворова,Левицький пробував перекладати баляди Шілєра, але мова тих перекладів була дуже далека від чистоти, яку він проповідував у своїй граматиці, та літературних спробах своєї молодости. Другим з гурту письменників, що працювали з владикою Снігурським, був Йосиф Лозинський, що в 1833 р. видав славне «Рускоє Весілє» друковане латинкою. Своїм помислом заміни кирилиці латинкою викликав Лозинський палку полеміку, що в ній м. і. прийняв участь Маркіян Щашкевич польською брошурою п. з. «Азбука і Абецадло» (1836). Крім «Весіля» видав Лозинський в 1846 р. «Граматику руської мови» по польски, та низку статей з обсягу питань української мови й правопису. З перемиського гурта вийшов теж автор цінної ще до нині «Історії перемиських єпископів» Антін Добрянський, та організатор бібліотеки перемиської капітули Іван Лаврівський. Всі вони були наче передвістниками славної «Руської Трійці» — що в 30-их рр. склалася в мурах духовної семинарії у Львові — Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького. Душею «трійці» був Маркіян Шашкевич «поет, оповідач, кореспондент і проповідник, як людина наскрізь симпатична, щира й проста, пройнята належною любовою до ріднього народу і непохитно певна своєї дороги, як у мистецтві, так і в життю» (І. Франко). «Апостоли словянства» — Добровський, Шафарик, Караджич і Копітар,що кинули гасло чеського й сербського відродження, «Енеїда» Котляревського, як теж етнографічні праці Максимовича та Вацлава з Олеська, розбудили в душі Шашкевича любов і зрозуміння чарів народньої мови. В 1833 р. склав Шашкевич перший альманах віршів писаних народньою мовою, а в 1835 р. опублікував друком першу ластівку відродження, що нею була його ода п. з. «Голос Галичан», рівночасно заходючись над виданням літер. збірника «Зоря». <<-- Р’С–РґРІРѕСЂРѕС‚ С– розвал | Відлига. Реформи Рњ.РЎ.Хрущова (1953-1964 pp.)-->>
(C)
Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2024. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99. |
Розсилка новин
|
