ГЛАВА XVII. МАРАЗМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

НАРАХУВАННЯ ПЕНІ В ПРИ НЕПОВЕРНЕННІ ВАЛЮТНОЇ ВИРУЧКИ ЧИ ВВЕЗЕННІ ТОВАРУ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ БЕЗ ОБМЕЖЕННЯ БУДЬ-ЯКИМИ СТРОКАМИ ДАВНОСТІ ЧИ СУМАМИ

Відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 p. №185/94-ВР перевищення 90-деного терміну зарахування виручки у іноземній валюті на валютні рахунки резидентів за експортними договорами (при експорті фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва – 180-денного терміну) тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Аналогічно при імпорті - перевищення 90-деного терміну поставки товарів, робіт, послуг належних резиденту за імпортними договорами тягне нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від митної вартості недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованої у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виникнення заборгованості

При цьому тривалість такого нарахування цим законом не обмежується. Натомість нарахування пені за порушення у договірних відносин обмежується строком позовної давності, а донарахування податкового зобов’язання - строком давності у 1095 днів. Крім того, для притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності також існують обмежуючі строки.

Податкові органи, так і суди неодноразово вказували на відсутність строкових обмежень у нарахуванні пені, допускаючи, таким чином, можливість її стягнення за будь-який період (Див., наприклад, лист ДПАУ від 04.05.98 р. N 4609/11/27-0216, п.1.1 листа ВАСУ від 21.06.99 N 01-8/292, п.1 листа ВАСУ від 07.02.2000 р. N 01-8/48. Обгрунтування були наступні: відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами майнової відповідальності у вигляді пені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зарахування виручки в іноземній валюті та ввезення товарів за бартерними операціями, не регулюються цивільним законодавством (Відповідно до ч.2 ст.1 ЦК до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом), а тому відсутні правові підстави для застосування до цих відносин строків позовної давності, передбачених ЦК.

Однак, якщо резиденту вдасться порушити судову справу про стягнення заборгованості з нерезидента, то все ж нарахування пені зупиняється. Адже у відношенні всіх видів пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності* діє правило згідно з яким у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, граничні терміни зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не нараховується.

Але щоб нарахування пені не було відновлено, треба домогтися позитивного рішення суду. Адже у разі прийняття судом позитивного рішення (про задоволення позову) пеня за порушення встановлених термінів не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом. Якщо ж суд приймає негативне рішення (про відмову в позові повністю або частково, припинення або закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду), пеня за порушення встановлених термінів сплачується за весь період прострочення, включаючи період судового розгляду справи.

Відповідно до п.7.10 Інструкції №136 обслуговуючий банк, який здійснює контроль за станом розрахунків клієнта за зовнішньоекономічними договорами, при ненадходженні в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях) виручки чи товарів, зобов’язаний надати податковим органам за місцем реєстрації клієнта інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 7 до Інструкції №136 у строк до п'ятого числа кожного місяця.

Крім того, про порушення строків надходження в Україну виручки чи товарів як підставу для нарахування пені, суб’єкт ЗЕД вказує у Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (зокрема, рядок 13 розділу ІІ, рядки 5, 6, 7 розділу ІІІ), яка подається щоквартально за формою, затвердженою Наказом №207.

Однак відповідно до ст. 250 Господарського кодексу усі адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання лише протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. У ст.239 Господарського кодексу перераховуються основні адміністративно-господарські санкції, якими є, наприклад, вилучення прибутку (доходу), адміністративно-господарський штраф, стягнення зборів (обов'язкових платежів), зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання, застосування антидемпінгових заходів тощо. Тому нарахування пені за неповернення валютної виручки повинно вважатися  адміністративно-господарської санкції.

Нарешті і цей маразм ліквідовано. Закон від 31.05.2007 № 1108-V “Про внесення змін до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” передбачає, що З 90 до 180 днів збільшується термін зарахування виручки в інвалюті за експортними операціями та термін поставки продукції за імпортними операціями. Терміни розрахунків за цими операціями можуть бути продовжені Мінекономіки у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спецпризначення. Порядок віднесення операцій до згаданих та умови видачі висновків на перевищення термінів установлює Кабмін.

Загальний розмір нарахованої пені за перевищення термінів не може бути більшим від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). Досі він був необмеженим.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 44, ст.510)

Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Внести до Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 40, ст. 364; 1996 р., N 28, ст. 135; 1999 р., N 44, ст. 390; 2000 р., N 22, ст. 172; 2003 р., N 30, ст. 247; 2004 р., N 19, ст. 270; 2005 р., N 3, ст. 77) такі зміни:

1) у статті 1:

у частині першій цифри і слова “90 календарних днів” замінити цифрами і словами “180 календарних днів";

частину другу виключити;

2) у статті 2:

у частині першій статті 2 цифри і слова “90 календарних днів” замінити цифрами і словами “180 календарних днів";

доповнити частиною третьою такого змісту:

"Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України";

3) статтю 3 викласти в такій редакції:

"Стаття 3. Національний банк України має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку";

4) у статті 4:

у частині першій:

слова “(митної вартості недопоставленої продукції)” замінити словами “(вартості недопоставленого товару)";

доповнити реченням такого змісту: “Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару)";

частину другу після слів “У разі прийняття” доповнити словами “до розгляду";

5) у статті 5 слова “термінів, передбачених статтею 3 цього Закону” замінити словами “строків, установлених Національним банком України відповідно до статті 3 цього Закону";

6) у статті 6:

частини першу та другу викласти в такій редакції:

"Стаття 6. Строки, зазначені у статтях 1 і 2 цього Закону, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.

Порядок віднесення операцій резидентів до зазначених у частині першій цієї статті та умови видачі висновків на перевищення строків, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, встановлюються Кабінетом Міністрів України";

після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

"Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом п’яти робочих днів з дати видачі висновку, зазначеного у частині другій цієї статті, інформує Національний банк України та Державну податкову адміністрацію України про видачу такого висновку”.

У зв’язку з цим частини третю — п’яту вважати відповідно частинами четвертою — шостою;

частину шосту після слів “Торгово-промислової палати” доповнити словом “України";

7) у тексті Закону:

слова “індивідуальної ліцензії Національного банку України” замінити словами “висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики";

слово “термін” в усіх відмінках і числах замінити словом “строк” у відповідному відмінку і числі.

2. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2008 року.

Президент України В.ЮЩЕНКО

 м. Київ, 31 травня 2007 року

          N 1108-V

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 04.05.98 р. N 4609/11/27-0216

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо правомірності органів державної податкової служби стягувати пеню, нараховану за порушення термінів розрахунків при здійсненні операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від будь-яких строків давності, та повідомляє.

Статтею 83 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що позовна давність не поширюється на випадки, встановлювані законодавством України. У зв'язку з тим, що нарахування пені за порушення термінів розрахунків при здійсненні операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачено Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.94 N 185/94 та Указом Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 27.01.95 N 84/95, положення статті 72 Цивільного кодексу Української РСР на неї не розповсюджується.

Надруковано:
"Вестник бухгалтера и аудитора Украины"
N 10, травень 1998 р.

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 07.02.2000 р. N 01-8/48

Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів 

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів за участю органів державної податкової служби.

1. Відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності пені за порушення строків зарахування виручки в іноземній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

Закрите акціонерне товариство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за порушення термінів розрахунків з експортно-імпортних операцій.

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено з посиланням на те, що пеня не є податком чи іншим обов'язковим платежем, тому у стягненні пені слід керуватись статтею 72 Цивільного кодексу України, яка передбачає скорочені строки позовної давності.

Постановою заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни з тих же мотивів.

Розглянувши заяву державної податкової інспекції про перевірку постанови в порядку нагляду та перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Під час здійснення розрахунків в іноземній валюті позивачем порушено терміни зарахування виручки і поставки продукції, передбачені статтями 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон). 

Відповідно до статті 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Статтею 2 Цивільного кодексу України передбачено, що до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується. З огляду на викладене відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами пені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зарахування валютної виручки в іноземній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду по перегляду рішень, ухвал, постанов задовольнила заяву державної податкової інспекції, рішення та постанову арбітражного суду скасувала, у задоволенні позову відмовила.

2. Пеня за порушення 90-денного терміну надходження валютної виручки застосовується до резидента незалежно від причин, з яких цей термін порушено.

Підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за затримку зарахування на рахунок валютних коштів.

Рішенням арбітражного суду у позові відмовлено, оскільки оплата за виконані позивачем роботи не надійшла в Україну у вигляді валютної виручки або товару. Голова арбітражного суду залишив рішення без зміни.

Підприємство звернулося до Вищого арбітражного суду України з заявою про перевірку постанови арбітражного суду в порядку нагляду, посилаючись на те, що кошти на рахунок підприємства не надійшли з вини нерезидента, який внаслідок економічної кризи не зміг сплатити обумовлені договором кошти в грошовому або товарному виразі.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов перевіривши матеріали справи та доводи заявника, відмовила в задоволенні заяви, постанову арбітражного суду залишила без зміни з таких підстав.

Рішення про застосування та стягнення пені прийнято державною податковою інспекцією за результатами перевірки, якою виявлено несвоєчасне повернення валютних коштів з-за кордону за відвантажену на експорт продукцію, чим порушено статтю 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон) та пункт 11 Указу Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

Закон не ставить стягнення пені за порушення встановлених термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках в залежність від причин, з яких ці терміни порушено. Підставою для застосування встановлених Законом санкцій є лише факт порушення терміну відповідного зарахування виручки в іноземній валюті.

Відповідно до статті 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

З огляду на викладене рішення та постанова арбітражного суду відповідають чинному законодавству України та фактичним обставинам справи.

3. Відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників та землекористувачів від сплати земельного податку.

Державне підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за несплату земельного податку.

Рішенням арбітражного суду у позові відмовлено з посиланням на те, що позивач є платником податку на землю. Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни.

Підприємство у заяві про перевірку постанови в порядку нагляду просило скасувати постанову у зв'язку з відсутністю оформлених документів на земельну ділянку.

Розглянувши доводи заявника та перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Згідно з наказом Міністра транспорту України та акта приймання-передачі позивачу передані виробничі приміщення. З моменту отримання зазначених приміщень підприємство не вносило плату за землю.

Відповідно до частини третьої статті 30 Земельного кодексу України при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Законом України "Про плату за землю" передбачено, що використання землі в Україні є платним.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про плату за землю" та статті 15 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 N 378/96-ВР власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відсутність оформленого документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не звільняє позивача від сплати земельного податку, оскільки право користування земельною ділянкою виникає відповідно до статті 30 Земельного кодексу України.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов відмовлено в задоволенні заяви, постанову арбітражного суду залишено без зміни.

4. Сума податку на додану вартість підлягає відшкодуванню на підставі податкової декларації за звітний період протягом місяця, наступного після подачі такої декларації.

До арбітражного суду звернулося підприємство з позовом про відшкодування державною податковою інспекцією суми податку на додану вартість.

Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з посиланням на підпункти 7.7.1 та 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР з наступними змінами (далі - Закон).

Постановою заступника голови арбітражного суду зазначене рішення залишено без зміни.

У заяві про перевірку постанови арбітражного суду державна податкова інспекція просила відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на наказ Державної податкової адміністрації України від 25.03.98 N 139 "Про посилення контролю за проведенням встановленого порядку відшкодування податку на додану вартість", яким визначено, що відшкодування податку на додану вартість в сумі більше 10000 гривень проводиться після документальної перевірки платника та зустрічних перевірок його постачальників, за наявності дозволу на відшкодування вищестоящого податкового органу.

Перевіривши доводи заявника та матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила без зміни постанову арбітражного суду з таких підстав.

Позивач заявив вимогу про відшкодування суми податку на додану вартість на підставі податкової декларації. Державна податкова інспекція за результатами перевірки підтвердила правомірність нарахування платником податку суми відшкодування з бюджету, але зазначила, що остаточне рішення про відшкодування суми податку на додану вартість із бюджету буде прийнято після отримання результатів зустрічних перевірок, що підтверджують сплату податку на додану вартість до бюджету постачальниками.

Претензія підприємства про відшкодування з бюджету спірної суми податку на додану вартість залишена без задоволення.

Стаття 7 Закону визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Що ж до права податкових органів на проведення зустрічних перевірок, то вони повинні здійснюватись у терміни, визначені Законом, тобто протягом місяця, наступного після подачі декларації.

5. Застосування податковим органом ставок акцизного збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим нормативним актом, є підставою для визнання відповідного рішення податкового органу недійсним.

До арбітражного суду звернулося закрите акціонерне товариство з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення вимог Указу Президента України від 24.06.98 N 680/98 "Про ставки акцизного збору на нафтопродукти" (далі - Указ).

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено. Голова арбітражного суду області залишив рішення без зміни.

Державна податкова інспекція у заяві про перевірку постанови в порядку нагляду просила Вищий арбітражний суд України скасувати цю постанову, оскільки арбітражним судом у розгляді справи було допущено порушення норм матеріального права України.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що постанова голови арбітражного суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи з таких підстав.

Позивач, реалізуючи нафтопродукти у лютому 1999 року, застосував ставки акцизного збору, встановлені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі види товарів (продукції)" від 23.12.97 (далі - Закон).

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" в редакції від 05.03.98 ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Стаття 1 Закону України "Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від 14.10.98 містить аналогічне положення.

Законом встановлено ставки акцизного збору на нафтопродукти, згідно яких позивач здійснив розрахунки.

Відповідачем зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог Указу, оскільки відповідно до розділу XV Конституції України Президент України має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами.

Оскільки ставки акцизного збору на нафтопродукти були врегульовані Законом, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову голови арбітражного суду без зміни.

6. Включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її оформлення, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законом відповідальності.

Підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом до державної податкової адміністрації про визнання недійсним її рішення про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.

Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з мотивів відсутності вини позивача у порушенні його контрагентом - платником податку на додану вартість вимог щодо оформлення податкових накладних. Податкові органи не мають права визнавати податкові накладні недійсними та застосовувати у зв'язку з цим фінансові санкції до підприємств, що включили до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість, підтверджені такими накладними.

Постановою голови арбітражного суду згадане рішення залишено без зміни з тих же підстав.

Державна податкова адміністрація звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою, де просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки угоди, за якими здійснювалися розрахунки з віднесенням позивачем на рахунок податкового кредиту спірних сум податку на додану вартість, визнані арбітражним судом недійсними.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, встановила таке.

Позивачем укладено угоди, визнані в подальшому недійсними арбітражним судом, згідно з якими передбачалося придбання позивачем товарів, причому продавцем складалися податкові накладні на підтвердження сплати податку на додану вартість, на підставі яких позивач відносив суми податку, сплачені у складі ціни товару, до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР з подальшими змінами (далі - Закон) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Контрагент підприємства - продавець товарів не був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкові накладні складені з численними порушеннями вимог до їх оформлення, передбаченими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 165, тому не надають покупцеві права віднести до податкового кредиту суми податку на додану вартість.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки податковим органом суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, не підтверджуються зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді застосування встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахованих на суму непідтвердженого податкового кредиту.

З огляду на викладене державною податковою адміністрацією обгрунтовано нараховане до сплати суму безпідставно віднесеного до податкового кредиту податку на додану вартість. Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України рішення, а також постанова голови арбітражного суду скасовані, у задоволенні позову відмовлено.

7. Строк подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду може бути відновлено, якщо причина пропуску цього строку є поважною.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги підприємства про визнання недійсним рішення державної податкової адміністрації з огляду на відсутність порушення податкового законодавства позивачем.

Державна податкова адміністрація звернулася із заявою про перевірку в порядку нагляду рішення арбітражного суду, однак арбітражний суд повернув заяву без розгляду, вказавши заявнику на порушення вимог розділу XII Арбітражного процесуального кодексу України, тобто на відсутність належних доказів про надіслання копії заяви позивачу.

Ухвалою першого заступника голови арбітражного суду у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку, з яким відповідач звернувся після усунення зауважень суду, відмовлено.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку ухвали в порядку нагляду відповідач звернув увагу на те, що заяву про перевірку рішення суду було подано у строк, передбачений статтею 102 Арбітражного процесуального кодексу України, однак працівниками пошти при оформленні відправлення копії заяви позивачу була допущена помилка у написанні адреси позивача, що в подальшому й призвело до повернення заяви без розгляду і відмови у задоволенні клопотання про відновлення строку.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала ухвалу арбітражного суду та відновила пропущений процесуальний строк для подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач отримав копію заяви державної податкової адміністрації про перевірку рішення і надав відзив на цю заяву. Наведене свідчить, що права позивача як учасника арбітражного процесу не порушено.

Зважаючи на викладене, перевірену ухвалу арбітражного суду визнано такою, що винесена без врахування зазначених обставин і скасовано, а пропущений процесуальний строк відновлено.

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 21.06.99 N 01-8/292

Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства

Із змінами і доповненнями, внесеними
листами Вищого арбітражного суду України 
 від 23 вересня 1999 року N 01-8/445,
 від 5 березня 2001 року N 01-8/296,
 листами Вищого господарського суду України
 від 2 жовтня 2001 року N 01-8/1042,
 від 25 березня 2002 року N 01-8/340,
 від 19 травня 2003 року N 01-8/537

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. Спори за участю державних податкових органів.

1.1. Який строк позовної давності - загальний чи скорочений - слід застосовувати до позовів, пов'язаних зі стягненням пені за прострочку ввезення на митну територію України товарів за бартерними операціями згідно з Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" та розрахунків згідно з Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"?

(абзац перший підпункту 1.1 пункту 1 із змінами, внесеними згідно з
 листом Вищого арбітражного суду України від 05.03.2001 р. N 01-8/296)

За змістом частини третьої статті 2 Цивільного кодексу України відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами майнової відповідальності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зарахування виручки в іноземній валюті та ввезення товарів за бартерними операціями, не регулюються цивільним законодавством. Тому відсутні правові підстави для застосування до цих відносин статті 72 Цивільного кодексу України.

1.2. Чи може вважатись виконаним зобов'язання за бартерним контрактом, якщо відсутні документи про перетинання товарами кордону, тобто вантажна митна декларація.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" однією з необхідних умов застосування відповідних санкцій є не ввезення на митну територію України товарів за бартерною угодою протягом встановлених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону строків з дати митного оформлення (дати виписки вивізної вантажної митної декларації) товарів, що фактично експортовані за таким договором.

(абзац другий підпункту 1.2 пункту 1 в редакції листа Вищого
 арбітражного суду України від 05.03.2001 р. N 01-8/296)

Що ж до ввезення товарів, то воно вважається здійсненим з моменту оформлення відповідної вантажної митної декларації у порядку, встановленому Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574.

1.3. Підпункт 1.3 пункту 1 виключено

(згідно з листом Вищого господарського
 суду України від 19.05.2003 р. N 01-8/537)

2. Спори, пов'язані зі сплатою внесків до державних цільових фондів.

2.1. Чи можна вважати, що установи банків, які здійснювали закупівлю валюти в період з 02.10.98 (дата набрання чинності Указом Президента України від 31.08.98 "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій") по 03.11.98 (дата видання Кабінетом Міністрів України постанови N 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій") і не нараховували збір на обов'язкове пенсійне страхування, мають заборгованість до цього фонду?

Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 31.08.98 "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій" збір на обов'язкове пенсійне страхування за ставками, встановленими цим Указом, підлягає сплаті у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Такий порядок встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.98 N 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", якій надано зворотну силу (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.11.98 N 1852).

(абзац другий пункту 2.1 із змінами, внесеними згідно з листом 
Вищого арбітражного суду України від 23.09.99 р. N 01-8/445)

2.2. Чи застосовується стаття 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" у разі нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування підприємцям - фізичним особам?

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" такий збір з зазначених у цьому пункті осіб обчислюється, виходячи з суми оподатковуваного доходу (прибутку). Такий доход (прибуток) визначається відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 N 12 (з подальшими змінами і доповненнями).

2.3. Підпункт 2.3 виключено

 (згідно з листом Вищого господарського
 суду України від 02.10.2001 р. N 01-8/1042,
 у зв'язку з цим підпункт 2.4 вважати підпунктом 2.3)

2.3. Які суб'єкти підприємницької діяльності є платниками збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення?

Статтею 2 Закону України "Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" (далі - Закон) до числа платників названого збору віднесено тих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють її з метою отримання прибутку, а також сплачують заробітну плату. Отже для стягнення цього збору необхідна наявність обох зазначених у названій статті умов.

3. Спори за участю Укрзалізниці.

3.1. Яким документом може підтверджуватись вартість вантажу?

Документом, який підтверджує вартість вантажу не обов'язково повинні бути передбачені статтею 115 Статуту залізниць України рахунок або інший документ відправника. Такими доказами за змістом статті 130 названого Статуту можуть бути й інші розрахункові документи, зокрема, платіжні доручення на перерахування коштів.

Отже, якщо розрахунки за продукцію здійснювались шляхом перерахування коштів поставщику (продавцю), який не є відправником вантажу, залізниця не має права залишати без розгляду претензію про відшкодування втрат, недостачі, псування або пошкодження вантажу тільки з тієї підстави, що до претензії не додано рахунок відправника вантажу.

3.2. Якими нормативними актами слід керуватись у вирішенні спорів про відшкодування витрат залізниці, пов'язаних з користуванням земельними ділянками під складськими приміщеннями, користуванням під'їзними коліями та їх амортизацією тощо?

Згідно зі статтею 71 Статуту залізниць України (далі - Статут) взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі і забирання вагонів визначається договором. Статтею 76 Статуту передбачено, що порядок розроблення та форми таких договорів встановлюються Правилами перевезення вантажів. До затвердження Міністерством транспорту України зазначених Правил взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатись законодавством, чинним на момент укладання відповідних договорів, та цими договорами.

Залізниці також вправі на підставі угод надавати у користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на будівництво тимчасових споруд (статті 9 і 12 Статуту). Розмір відповідної плати повинен встановлюватись сторонами в договорі. Відповідність чи невідповідність умов цих договорів вимогам законодавства має оцінюватись арбітражним судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання спірної угоди (пункт 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

4. Чи може бути підставою для визнання недійсним договору застави, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, відсутність рішення вищого органу господарського товариства про передачу майна в заставу?

Відповідно до статті 20 Закону України "Про власність" суб'єктом права колективної власності є, зокрема, господарське товариство, яке набуває цивільних прав і обов'язків через свої органи. Тому у разі укладення договору застави органом господарського товариства без порушення наданих йому повноважень та норм чинного законодавства у арбітражного суду відсутні правові підстави для визнання такого договору недійсним.

5. Чи можливе отримання засновником товариства з обмеженою відповідальністю дивідендів за результатами роботи цього товариства, якщо засновник не повністю вніс у статутний фонд визначений установчими документами свій внесок?

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції Закону України від 23.12.97, введеного в дію з 22.01.98) право на отримання дивідендів пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Питання про виплату дивідендів засновнику, який не повністю сплатив свій внесок до статутного фонду, повинно вирішуватись з урахуванням установчих документів та зібраних у справі доказів.

6. За якими цінами і тарифами повинні здійснюватись розрахунки зі споживачами за природний газ і послуги, пов'язані з його транспортуванням, за договорами, укладеними у 1996 - 1998 рр.? 

Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" не містить вказівок щодо будь-яких перерахунків зі споживачами продукції за минулі роки - у ній йдеться лише про приведення ціни на продукцію у відповідність з її реальною собівартістю з урахуванням питомої ваги імпортних сировини і матеріалів, використаних у виготовленні продукції та сплачених в іноземній валюті станом на 01.12.98.

7. Пункт 7 виключено

 (згідно з листом Вищого господарського
 суду України від 25.03.2002 р. N 01-8/340,
 у зв'язку з цим пункти 8 і 9 вважати пунктами 7 і 8)

7. Як треба розуміти термін "перетин митного кордону"?

Відповідно до статті 37 Митного кодексу України переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Операції, що входять до митного оформлення, і порядок їх здійснення визначаються Державною митною службою України відповідно до цього Кодексу.

Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574 Положення про вантажну митну декларацію пов'язує початок митного оформлення з обов'язковим поданням суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності згаданої декларації та прийняття її органом Державної митної служби України (пункти 2 - 6 названого Положення), а здійсненим митне оформлення може вважатись за наявності на всіх аркушах декларації особистої номерної печатки інспектора митниці (пункт 8 цього ж Положення).

Що ж до моменту перетину митного кордону, то він має визначитись згідно з абзацами десятим - чотирнадцятим пункту 1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.97 N 307. 

8. Чи має право арбітражний суд за заявою прокурора, поданою в інтересах податкового органу, який не був стороною у справі, виносити відповідно до статті 121 Арбітражного процесуального кодексу України ухвалу про звернення стягнення державного мита на майно відповідача?

Статтею 121 Арбітражного процесуального кодексу України право звернутись з заявою про відстрочку, розстрочку або зміну способу виконання рішення арбітражного суду надано стороні у справі, а отже, прокурор чи його заступник можуть звернутись з такою вимогою в інтересах сторони, якою може бути лише орган державної влади чи місцевого самоврядування, яким законом надано повноваження органів виконавчої влади. Податкові органи, яким надсилається наказ арбітражного суду про стягнення державного мита для примусового виконання, не є стороною у справі.

 ____________

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/zed/17_10.html

[an error occurred while processing this directive]

Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2023. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.