Всі секрети та нюанси Податкового кодексу в одній книзі! Натисни та дізнайся...

Новости и факты России

Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

ГЛАВА XXXVII. МАРАЗМИ ВИБОРІВ ТА РЕФЕРЕНДУМІВ

Прохідний бар'єр на виборах не передбачено Конституцією і є питанням політичної доцільності

Носієм влади в Україні є народ. Так написано в Конституції. Але на практиці носієм влади є народ, який проголосував за партії, які подолали прохідний бар'єр. Інші - або не народ або лохи. За новим Законом про вибори народних депутатів прохідний бар'єр встановлено в 5%.

Ось у мене і виникає питання, на підставі чого взагалі наші депутати мають право приймати такі обмеження. Що заважає їм встановити такий бар'єр в 10, 25% тощо? В Туреччині - 10%. В Росії та Казахстані - по 7% (на виборах 4 грудня 2011 року в Росії було знижено прохідний бар' єр з 7 до 5 відсотків ). 5% є в Польщі, Італії, Латвії, Словаччині та інших.

Але у нас демократія ще дика, а там - стала. З іншого боку - може причини економічної кризи в Європі та світі є саме спотворенні волі виборців, примушуванні їх голосувати за "сильні" партії, які є сильними в політиці, але дурнуватими в економіці. І питання залишається відкритим - на якій підставі деякі громадяни позбавлені своїх представників в парламенті? Тільки тому, що таких громадян менше 5%? Але якщо додати такі меншості, то вийде чимала частка виборців! На останніх перегонах за соціалістів проголосували 2,86% виборців, за прогресивних соціалістів – 1,86%. Всього на парламентських виборах 2007 року за партії, які не набрали трьох відсотків, проголосували біля 7% виборців. А в 2006 не врахували думку вже 18% виборців! Вони що, не громадяни?

Якщо 450 народних депутатів представляють всіх виборців, то один депутат репрезентує 0,22% виборців. Ось законний прохідний бар'єр. Саме так зроблено в Нідерландах, де  бар'єр становить 1/150 від поданих голосів, при тому що нижня палата парламенту складається якраз зі 150 депутатів.

Конституція не передбачає прохідного бар'єру. Депутати його самі видумують в Законі про вибори, і можуть його взагалі ліквідувати.

Спроба розглянути неконституційність прохідного бар'єру вже була. На жаль, невдала. 26 лютого 1998 року було оприлюднене рішення КСУ N 1-рп/98 у справі за конституційними поданнями народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) закону "Про вибори народних депутатів України".

На думку частини народних депутатів, сформульоване в статті 42 закону положення, згідно з яким "списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців , які взяли участь у голосуванні, не отримують право на участь у розподілі депутатських мандатів", суперечило конституційним принципам виборчого права.

Під час розгляду питання щодо конституційності вказаної норми Конституційний суд дійшов парадоксального висновку: "позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України"! І лише суддя КСУ САВЕНКО висловив особливу думку і заперечив щодо такої доцільності.

Віталій МОСЕЙЧУК

11.12.2011

Куток споживача. Куток покупця. Куточок споживача. Куточок покупця

Кутки споживача від 99 до 399 грн. + все торговельне законодавство

Вантажний велосипед. Грузовой велосипед. Велорикша Украина

Універсальний вантажний велосипед + ручний вантажний візок в подарунок

Рекламна стійка, інформаційний стенд вертиться, вертящаяся стійка, стенд-листалка, стенд-вертушка

Ротаційна (гортальна) настільна система (промо-стійка), 11 прозорих кишень А4, 250 грн.

 


І М Е Н Е М УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України

у справі за конституційними поданнями народних депутатів

України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) Закону України "Про вибори народних

депутатів України"

(справа про вибори народних депутатів України)

 

 м. Київ                         Справа N 03/3600-97, N 03/3808-97

 26 лютого 1998 року                    N 1-13/98

 N 1-рп/98

 

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича — головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича — суддя-доповідач,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича

за участю представників суб’єктів права на конституційне подання — народних депутатів України — Носова Владислава Васильовича, Стешенка Олександра Миколайовича, Гетьмана Вадима Петровича, Ольховського Бориса Івановича — народних депутатів України, Барабаша Олександра Леонідовича — громадянина України; представника Президента України Стичинського Броніслава Станіславовича — першого заступника Міністра юстиції України; представників Верховної Ради України Лавриновича Олександра Володимировича — заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи, народного депутата України, Мішури Валерія Дмитровича — секретаря Комітету Верховної Ради України законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації, народного депутата України, Зайця Анатолія Павловича — заступника керівника Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України; представників Центральної виборчої комісії Алсуф’єва Віктора Володимировича, Співака Василя Івановича — членів Центральної виборчої комісії,

керуючись статтею 150 Конституції України, пунктом 1 статті 13, статтями 40, 61, 63, 65 Закону України “Про Конституційний Суд України”, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями народних депутатів України від 19 листопада і 4 грудня 1997 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень і повністю Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року із змінами, внесеними Законом України “Про внесення зміни до статті 34 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 11 грудня 1997 року, Законом України “Про внесення зміни до статті 39 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 25 грудня 1997 року, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 30 грудня 1997 року.

Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень ухвалами від 24 грудня 1997 року і 4 січня 1998 року відкрила конституційні провадження у справах за конституційними поданнями народних депутатів України від 19 листопада і 4 грудня 1997 року. Ухвалою від 4 січня 1998 року зазначені конституційні подання відповідно до статті 58 Закону України “Про Конституційний Суд України” були об’єднані в одне конституційне провадження.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України “Про Конституційний Суд України” стали конституційні подання народних депутатів України від 19 листопада 1997 року і 4 грудня 1997 року.

Підставою для розгляду справи згідно з пунктом 1 статті 82 Закону України “Про Конституційний Суд України” є наявність спірних питань щодо відповідності окремих положень і повністю Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б., пояснення представників суб’єктів права на конституційне подання Носова В.В., Стешенка О.М., Гетьмана В.П., Ольховського Б.І., Барабаша О.Л., представника Президента України Стичинського Б.С., представників Верховної Ради України Лавриновича О.В., Мішури В.Д., Зайця А.П., представника Центральної виборчої комісії Співака В.І., дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкти права на конституційне подання вважають за необхідне визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), окремі положення і повністю Закон України “Про вибори народних депутатів України”, прийнятий Верховною Радою України 24 вересня 1997 року і введений в дію 25 жовтня 1997 року, з дня опублікування Закону в офіційному виданні Верховної Ради України — газеті “Голос України”.

На думку суб’єктів права на конституційне подання, положення зазначеного Закону “не відповідають правовій ідеї і нормам чинної Конституції України”, обмежують конституційні права і свободи громадян, дискримінують їх; Закон “спотворює (фальсифікує) безпосереднє народне волевиявлення, здійснене на виборах”, не забезпечує додержання “основних принципів виборчої системи” України — загального, рівного, прямого виборчого права, на основі яких шляхом таємного голосування обираються чотириста п’ятдесят народних депутатів України. Закон, як зазначається в конституційних поданнях, звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини і громадянина, встановлених, зокрема, Законом України “Про вибори народних депутатів України” в редакції від 18 листопада 1993 року і Постановою Верховної Ради України “Про застосування законів України “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори Президента України”, “Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад” від 13 липня 1994 року в частині, що стосується виборів народних депутатів України. Положення Закону суперечать й іншим нормам і принципам Конституції України стосовно здійснення прав і свобод громадянами України в процесі виборів народних депутатів України.

Як зазначається в конституційних поданнях народних депутатів України, не відповідають положенням статей 5, 21, 22, 24, 36, 38, 41, 42, 55, 64, 69, 70, 71, 76 Конституції України (є неконституційними) пункт 18 статті 11, частина десята статті 14, частина третя статті 15, частина третя статті 20, стаття 22, пункт 9 частини першої та частина п’ята статті 24, пункт 2 частини першої та частина шоста статті 25, частини перша і третя статті 27, частина п’ята статті 29, стаття 32, частини третя, четверта, п’ята і шоста статті 39, стаття 40, частини п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, тринадцята, чотирнадцята статті 42, частини четверта, шоста, сьома, восьма статті 43, частини друга і третя статті 44, частина третя статті 47, частина перша статті 49, частина друга розділу XI “Прикінцеві положення” Закону. Положення статті 21 Закону, як наголошується в конституційних поданнях, “суттєво впливає на склад висунутих кандидатів у депутати і, відповідно, на склад парламенту, тому його неконституційність призводить до неконституційності Закону в цілому”.

Суб’єкти права на конституційне подання вказують і на те, що зазначені положення Закону не відповідають частині третій статті 21 Загальної декларації прав людини (1948 р.), а також статтям 25 і 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), принципам, закріпленим у його Преамбулі.

2. У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України від 27 січня 1998 року зазначається, що наведені в конституційних поданнях народних депутатів України твердження щодо неконституційності окремих положень і повністю Закону України “Про вибори народних депутатів України” є необгрунтованими. Наголошується на тому, “що наявність у Законі навіть одного окремого положення, яке відповідає Конституції, якщо не була порушена встановлена Конституцією України процедура розгляду, ухвалення або набрання чинності цим Законом, не дає права вимагати визнання такого Закону повністю неконституційним”.

Не погоджуючись з доводами суб’єктів права на конституційне подання, Голова Верховної Ради України звертає увагу на те, що Закон був прийнятий відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 85, пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України в розвиток положень, зазначених в її статтях 15, 36, 38, 69, 70, 71, 76 і “з додержанням встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності”. На його думку, твердження про визнання окремих положень Закону неконституційними спрямовані проти змішаної (мажоритарно-пропорційної) виборчої системи та “визнання такими, що не відповідають Конституції, фактично всіх основних положень, які регулюють вибори 225 народних депутатів України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу”. Проте, як зазначається в листі, Конституція України (пункт 20 частини першої статті 92) питання щодо визначення виборчої системи відносить до компетенції і повноважень парламенту України — Верховної Ради України, воно “є питанням політичної доцільності”.

У листі ставиться під сумнів трактування суб’єктами права на конституційне подання механізму дії загальних конституційних принципів виборчого права у мажоритарно-пропорційній системі виборів народних депутатів України, а також їх підхід до визначення конституційного змісту понять: “рівне виборче право”, “пряме виборче право”, “загальне виборче право”. Зроблено висновок про те, що за Законом України “Про вибори народних депутатів України” громадяни “можуть реалізувати своє виборче право — як загальне, рівне, пряме — відповідно до Конституції України (конституційно) через обидві складові змішаної системи (мажоритарну і пропорційну) одночасно як по одномандатних, так і по багатомандатному виборчих округах”.

У зазначеному документі оспорюються вимоги суб’єктів права на конституційне подання визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення Закону, якими встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу і в одномандатних виборчих округах, визначено гарантії діяльності кандидатів у народні депутати України, а також порядок встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах.

3. Згідно з частиною третьою статті 77, пунктом 20 частини першої статті 92 Конституції України організація і порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюються виключно законами України. Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка наділена Конституцією України повноваженнями приймати закони (пункт 3 частини першої статті 85), тому до її компетенції належить законодавче врегулювання питань організації і порядку проведення виборів народних депутатів України.

24 вересня 1997 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про вибори народних депутатів України”, за за яким народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою (частина перша статті 1 Закону). При цьому із 450 народних депутатів України — конституційного складу Верховної Ради України (частина перша статті 76 Конституції України) 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва (частина друга статті 1 Закону).

Відповідно до цих принципових положень Закон вирішив питання щодо самої організації виборів народних депутатів України, в тому числі утворення виборчих округів і виборчих дільниць, утворення виборчих комісій та визначення їх повноважень, встановлення порядку складання списків виборців, висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України у зазначених виборчих округах, проведення передвиборної агітації, фінансування виборчої кампанії, голосування, підрахунку голосів, встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному і одномандатних виборчих округах та в цілому, а також нормативно вирішив інші питання, пов’язані з виборами народних депутатів України.

Аналіз положень Конституції України дає підстави для висновку, що зазначені та інші питання, врегульовані Законом України “Про вибори народних депутатів України”, є компетенцією Верховної Ради України, зокрема, вирішувати ці питання відповідно до статей 3, 6, 8 та 19 Конституції України.

Разом з тим вирішення цих питань оспорюється у конституційних поданнях народних депутатів України, насамперед це стосується додержання конституційних принципів виборчого права.

4. Згідно зі статтею 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право голосу на виборах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними (стаття 70 Конституції України). Народним депутатом України відповідно до частини другої статті 76 Конституції України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Таким чином, за змістом статей 38, 70, 71, 76, 141 Конституції України сутністю виборчого права є право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим.

Основоположні принципи загального, рівного і прямого виборчого права, вільне і таємне волевиявлення громадян України на виборах народних депутатів України становлять конституційну основу правового регулювання виборчого процесу.

5. На думку народних депутатів України, сформульоване в частині п’ятій статті 42 Закону положення, згідно з яким “списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не отримують право на участь у розподілі депутатських мандатів”, суперечить конституційним принципам виборчого права.

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України з приводу порушеного питання зазначається, що в основі подібних тверджень “лежать хибні уявлення авторів подань, за якими народне волевиявлення зводиться до спрощеного розуміння арифметичної суми волі виборців”.

Під час розгляду питання щодо конституційності положення частини п’ятої статті 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України” Конституційний Суд України дійшов висновку, що позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України.

6. Відповідно до конституційних принципів виборчого права має бути визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), положення частини четвертої статті 1 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, згідно з яким “вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах”, оскільки це суперечить статті 69 Конституції України, відповідно до якої народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Це положення Закону не є визначенням народного волевиявлення, як і волевиявлення окремих громадян, виходячи з того, що виборці повинні здійснити його на виборах особисто. Тим більше, частиною п’ятою статті 40 Закону передбачено, що кожен виборець голосує особисто, а голосування за інших осіб не допускається.

7. Повинні бути визнані неконституційними й деякі інші положення Закону України “Про вибори народних депутатів України”, які обмежують здійснення громадянами виборчих прав. Зокрема, положення частини четвертої статті 3 Закону, згідно з яким “здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях”. У даному випадку виборче право, про яке йдеться, це конституційне право громадян обирати народних депутатів України і їх конституційне право бути обраними народними депутатами України. Відповідно до частини другої статті 70 Конституції України не мають права голосу (тобто права обирати) лише громадяни, яких визнано судом недієздатними. Тому положення частини четвертої статті 3 Закону, згідно з яким здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях, не відповідає статті 70 Конституції України.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 76 Конституції України, не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Тобто і в цьому відношенні положення частини четвертої статті 3 Закону суперечить тій же частині третій статті 76 Конституції України. Зазначене положення частини четвертої статті 3 Закону не відповідає і частині першій статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

8. Оскільки вибори народних депутатів України є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права (частина перша статті 38, частина перша статті 71, стаття 76 Конституції України), звільнення кандидата у народні депутати України на період виборчої кампанії від виконання обов’язків за місцем роботи є його правом, а не обов’язком. У зв’язку з цим мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення частини сьомої статті 3 Закону, згідно з яким військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, судді і прокурори, а також державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами у народні депутати України, якщо на момент реєстрації вони подадуть до відповідної виборчої комісії особисте зобов’язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії, а також положення частини першої статті 27 Закону, яким на кандидатів у народні депутати України покладається обов’язок звільнятися на період виборчої кампанії від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.

Зазначеними положеннями Закону також порушується принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (частина перша статті 24 Конституції України).

9. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У цьому відношенні не може бути будь-яких винятків щодо здійснення громадянами України конституційного права безпосередньо звертатися до суду зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність дільничних, окружних та Центральної виборчих комісій, їх посадових і службових осіб. Проте Закон України “Про вибори народних депутатів України” в ряді випадків обмежує судовий захист виборчих прав громадян, встановивши дещо інший порядок ніж той, що передбачений частиною другою статті 55 Конституції України.

Виходячи з наведеного необхідно визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення Закону, за якими обмежується захист виборчих прав громадян у судовому порядку, зокрема: можливість оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій за умови, “якщо інший порядок оскарження не встановлено законом” (частина перша статті 15 Закону), незабезпеченість права громадян на оскарження до суду дій чи бездіяльності посадових і службових осіб дільничних, окружних та Центральної виборчих комісій (частини перша, третя, п’ята статті 15 Закону), унеможливлення оскарження до суду рішення окружної виборчої комісії про визнання народного депутата України обраним та визнання виборів недійсними (частини шоста і восьма статті 43 Закону).

10. У положеннях Закону України “Про вибори народних депутатів України” не завжди послідовно додержано конституційного принципу рівного виборчого права, відповідно до якого всім виборцям і всім кандидатам у народні депутати України Конституція надає і гарантує рівні правові можливості для реалізації своїх виборчих прав. Зокрема, рівне виборче право не забезпечується положенням частини третьої статті 20 Закону, яким кандидату в народні депутати України, включеному до списку кандидатів від політичної партії, виборчого блоку партій, надається більше правових можливостей у реалізації права бути обраним народним депутатом України: крім балотування по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу йому надається право одночасно бути висунутим кандидатом у народні депутати України також в одномандатному виборчому окрузі. Тобто одній і тій же особі Закон надає право одночасно виборювати мандат народного депутата України у двох виборчих округах.

Порушення рівного виборчого права Конституційний Суд України вбачає також в тому, що за одного й того ж кандидата в народні депутати України, якому Закон надає можливість одночасно балотуватися по двох виборчих округах, виборці мають голосувати двічі.

Закон не забезпечує рівних правових можливостей у здійсненні громадянами України виборчого права на стадії висування кандидатів у народні депутати України відповідними осередками політичних партій, виборчих блоків партій, які звільнені від збору підписів виборців на підтримку особи, яка висувається цими осередками кандидатом у народні депутати України в одномандатних виборчих округах.

Закон також не забезпечує рівних правових можливостей у виборах народних депутатів України тим, що обмежує участь у них, зокрема в одномандатних виборчих округах, політичних партій, які не зареєстрували списки кандидатів у народні депутати України в Центральній виборчій комісії по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, позбавляючи такі партії права висувати своїх кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах.

Окремі положення Закону не надають рівних правових можливостей суб’єктам виборчого процесу, зокрема, встановленням неоднакових термінів висування і реєстрації списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і термінів висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах, а також встановленням неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів у багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах.

Виходячи з цього необхідно визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення Закону стосовно порядку висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України, проведення передвиборної агітації, зокрема:

надання одній і тій же особі права бути включеною до списку кандидатів у народні депутати України від політичної партії, виборчого блоку партій для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу та одночасно бути висунутою також в одномандатному виборчому окрузі (частина третя статті 20 Закону);

звільнення від збору підписів виборців у відповідному одномандатному виборчому окрузі на підтримку особи, яка висувається зборами (конференціями) обласних, республіканських в Автономній Республіці Крим, міських в містах Києві і Севастополі осередків політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у народні депутати України яких зареєстровані Центральною виборчою комісією (пункт 2 частини першої статті 25 Закону);

ненадання політичним партіям, що не висунули списки кандидатів у народні депутати України і списки яких не зареєстровані Центральною виборчою комісією по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, права висувати своїх кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах (частина перша статті 22 Закону);

встановлення неоднакового терміну для висування до списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу і для висування кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах (частина шоста статті 21, частина четверта статті 22 Закону);

встановлення неоднакового терміну для реєстрації списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і для реєстрації кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах (частина п’ята статті 24, частина шоста статті 25 Закону);

встановлення неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у народні депутати України від яких зареєстровані, і для забезпечення друкування передвиборних плакатів кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих у відповідному одномандатному виборчому окрузі (частина перша статті 32, частина перша статті 33 Закону).

11. Не можна визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), положення частини четвертої статті 27 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, згідно з яким кандидат у народні депутати України під час виборчої кампанії не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без згоди Центральної виборчої комісії.

Цим положенням Закону на кандидатів у народні депутати України, хоча і тимчасово, фактично поширюється недоторканність, гарантована Конституцією України для народних депутатів України (стаття 80), Президента України (стаття 105), суддів (статті 126, 149).

Вирішуючи питання щодо недоторканності певних посадових осіб необхідно виходити з того, що встановлення додаткових порівняно з недоторканністю особи (стаття 29 Конституції України) гарантій недоторканності для окремих категорій державних посадових осіб має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов’язків та захист від незаконного втручання в їх діяльність. Недоторканність посадових осіб є гарантією більш високого рівня у порівнянні з недоторканністю, яка встановлюється для всіх осіб, що відповідає принципу рівності прав і свобод громадян та їх рівності перед законом (стаття 24 Конституції України). Якщо права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод (у тому числі додаткові гарантії недоторканності особи) визначаються виключно законами України (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України), то гарантії вищого рівня мають за логікою визначатися виключно Конституцією України, оскільки вони допускають винятки із загального принципу рівності прав і свобод громадян, їх рівності перед законом.

Конституція України таких гарантій недоторканності для кандидатів у народні депутати України не передбачає, як і не надає Центральній виборчій комісії повноважень вирішувати будь-які питання, пов’язані з юридичною відповідальністю цих осіб.

12. Порушує конституційні гарантії права власності і здійснення цього права в Україні (стаття 41 Конституції України) положення частини п’ятої статті 29 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, згідно з яким за довіреними особами кандидатів у народні депутати України зберігається заробітна плата за останнім місцем роботи на час звільнення їх від виконання виробничих або службових обов’язків, необхідний для підготовки і проведення зборів та інших передвиборних заходів, передбачених Законом, без згоди власника та відповідної компенсації йому понесених витрат за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на проведення виборів. З цих підстав зазначене положення Закону має бути визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним).

13. Не додержано конституційного принципу рівного виборчого права (рівності) в положенні частини одинадцятої статті 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, згідно з яким при встановленні результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі в списку кандидатів у народні депутати України від політичної партії, виборчого блоку партій “пропускаються кандидати, обрані в одномандатних виборчих округах”. Цей принцип, як уже зазначалось, забезпечується не тільки рівними для всіх громадян засадами участі у виборах та наявністю у них рівної кількості голосів (частина друга статті 4 та частина третя статті 3 Закону), а також юридично рівним впливом цих голосів на результати виборів.

Проте рівнозначність голосів виборців, як умова конституційного забезпечення рівного виборчого права, найбільше проявляється у голосуванні за кандидатів у народні депутати України, які відповідно до частини третьої статті 20 Закону включені до списку кандидатів у народні депутати України від політичної партії, виборчого блоку партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і одночасно висунуті кандидатом у народні депутати України в одному одномандатному виборчому окрузі.

З цих мотивів зазначене положення частини одинадцятої статті 42 Закону України має бути визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним).

На основі викладеного і керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 70, 73, 74 Закону України “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11, 25 та 30 грудня 1997 року (715/97-ВР, 783/97-ВР, 801/97-ВР):

1. Положення Закону, за яким: “Вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах” (друге речення частини четвертої статті 1 Закону).

2. Положення Закону, за якими обмежується здійснення виборчих прав громадянами України:

2.1. “Здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях” (друге речення частини четвертої статті З Закону);

2.2. “Військовослужбовці Збройних Сил, Національної гвардії, Прикордонних військ, Управління державної охорони, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, крім тих осіб, які проходять строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, судді і прокурори, а також державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами в депутати, якщо на момент реєстрації вони подадуть до окружної виборчої комісії особисте зобов’язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії” (частина сьома статті 3 Закону).

3. Положення Закону в частині покладення на кандидатів у народні депутати України обов’язку звільнятися “на період виборчої кампанії від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки” (частина перша статті 27 Закону).

4. Положення Закону, за якими обмежується захист виборчих прав громадян у судовому порядку:

4.1. щодо оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій за умови, “якщо інший порядок оскарження не встановлено законом” (частина перша статті 15 Закону);

4.2. щодо незабезпеченості права громадян на оскарження до суду дій чи бездіяльності посадових і службових осіб дільничних, окружних та Центральної виборчих комісій (частини перша, третя, п’ята статті 15 Закону);

4.3. щодо унеможливлення оскарження до суду рішення окружної виборчої комісії про визнання народного депутата України обраним та визнання виборів недійсними (частини шоста і восьма статті 43 Закону).

5. Положення Закону стосовно порядку висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України та проведення передвиборної агітації:

5.1. щодо надання одній і тій же особі права бути включеною до списку кандидатів у народні депутати України від політичної партії, виборчого блоку партій для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу та одночасно висунутою в одномандатному виборчому окрузі (частина третя статті 20 Закону);

5.2. щодо звільнення від збору підписів виборців у відповідному одномандатному виборчому окрузі на підтримку особи, яка висувається зборами (конференціями) обласних, республіканських в Автономній Республіці Крим, міських у містах Києві і Севастополі осередків політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у народні депутати України яких зареєстровані Центральною виборчою комісією (пункт 2 частини першої статті 25 Закону);

5.3. щодо ненадання політичним партіям, що не висунули списки кандидатів у народні депутати України і списки яких не зареєстровані Центральною виборчою комісією по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, права висувати своїх кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах (частина перша статті 22 Закону);

5.4. щодо встановлення неоднакового терміну висування до списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу і висування кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах (частина шоста статті 21, частина четверта статті 22 Закону);

5.5. щодо встановлення неоднакового терміну для реєстрації списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і для реєстрації кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах (частина п’ята статті 24, частина шоста статті 25 Закону);

5.6. щодо встановлення неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у народні депутати України від яких зареєстровані, і забезпечення друкування передвиборних плакатів кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих у відповідному одномандатному виборчому окрузі (частина перша статті 32, частина перша статті 33 Закону).

6. Положення Закону:

6.1. щодо встановлення винятків із чинного законодавства України, згідно з якими кандидат у народні депутати України під час виборчої кампанії “не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без згоди Центральної виборчої комісії” (частина четверта статті 27 Закону);

6.2. щодо збереження заробітної плати за останнім місцем роботи довіреним особам кандидатів у народні депутати України на час звільнення їх від виконання виробничих або службових обов’язків, необхідний для підготовки і проведення зборів та інших передвиборних заходів, передбачених Законом України “Про вибори народних депутатів України” (частина п’ята статті 29 Закону).

7. Положення частини одинадцятої статті 42 Закону, згідно з яким при встановленні результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі в списку кандидатів у народні депутати України від політичної партії, виборчого блоку партій “пропускаються кандидати, обрані в одномандатних виборчих округах”.

8. Положення Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення Конституційним Судом України (далі — Рішення).

9. Це Рішення не поширюється на правовідносини, що виникли на підставі положень Закону України “Про вибори народних депутатів України”, визнаних неконституційними, відповідно до яких були врегульовані порядок висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України та проведення передвиборної агітації.

10. Підпункти 4.1, 4.2 пункту 4 Рішення поширюються на правовідносини, що виникли у зв’язку з набуттям чинності і застосуванням Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року.

11. Обов’язки щодо забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України покласти на Верховну Раду України і Центральну виборчу комісію відповідно до їх повноважень.

12. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.

                                      КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

                           ОКРЕМА ДУМКА

 

судді Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями народних депутатів України

щодо відповідності Конституції України (конституційності)

Закону України “Про вибори народних депутатів України"

       від 24 вересня 1997 року (справа про вибори народних

                        депутатів України)

Як відомо, новий Закон України “Про вибори народних депутатів України” (далі — Закон) було прийнято 24 вересня 1997 року, а набрав він чинності з дня офіційного опублікування 25 жовтня 1997 року ("Голос України”, 25.10.97). На час набрання чинності Законом відповідно до його положень минула вже понад третина встановленого строку для висування до списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу. Певний відрізок часу було витрачено також на підготовку конституційних подань народними депутатами України та на їх підготовку і розгляд Конституційним Судом України. Внаслідок цього Конституційний Суд України прийняв рішення тоді, коли вибори до Верховної Ради України вийшли вже на “фінішну пряму”.

Щоб запобігти в майбутньому подібній ситуації, необхідно відновити правило, встановлене статтею 52 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 18 лютого 1993 року, згідно з яким внесення змін і доповнень до Закону допускалось не пізніш як за рік до закінчення строку повноважень Верховної Ради України даного скликання.

На жаль, ця дуже правильна норма була “чомусь” виключена Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 6 березня 1997 року і не була включена до нового Закону. Встановлення обмежувального строку в один рік щодо внесення змін і доповнень до чинних законів, що регулюють порядок виборів до конституційних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також прийняття нових законів з цих питань, забезпечить можливість здійснення належного конституційного контролю щодо конституційності норм, якими вносяться зміни та доповнення, чи нового закону, і виключить можливість проведення будь-яких виборів на підставі можливих неконституційних положень відповідного закону.

Конституційний Суд України своїм рішенням правильно вирішив значну частину питань, порушених у конституційних поданнях. Поряд з цим не було належно вирішено, на мою думку, питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону, якими затверджено форму бюлетеня, порядок голосування і підрахунку голосів та встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом (частина третя статті 77 Конституції України). Закони приймає Верховна Рада України, яка є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України) і якій належить виключне право встановлювати порядок проведення виборів, у тому числі порядок формування парламенту, зокрема визначати систему, за якою повинні проводитися вибори до Верховної Ради України.

Як і будь-який закон, Закон України “Про вибори народних депутатів України” повинен відповідати Конституції України (частина друга статті 8 Конституції України), яка має найвищу юридичну силу.

Згідно зі статтею 76 Конституції України всі чотириста п’ятдесят народних депутатів України обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. На відміну від статті 71 Конституції України, яка визначає загальні засади виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, стаття 76 Конституції України встановлює конституційні принципи, за якими повинні обиратися всі народні депутати України. Одним з них є пряме виборче право.

Пряме виборче право означає, що всі народні депутати України обираються громадянами безпосередньо і особисто.

Чи відповідають зазначеному конституційному принципу положення Закону щодо порядку голосування, підрахунку голосів і визначення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі?

Відповідно до частини третьої статті 39 Закону в редакції Закону України “Про внесення зміни до статті 39 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 25 грудня 1997 року до бюлетеня для голосування по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу вносяться назви політичних партій, виборчих блоків партій із зазначенням прізвища з ініціалами перших п’яти кандидатів із внесеного ними списку кандидатів у депутати. В цьому разі голосування відбувається не за кандидатів у депутати, внесених до списку політичною партією, виборчим блоком партій, а фактично за політичну партію, виборчий блок партій, які запропонували список кандидатів у депутати, і аж ніяк не за конкретного кандидата у депутати в цьому списку. Встановлений Законом порядок голосування в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі позбавляє громадян, навіть за умови включення до бюлетеня всіх кандидатів у депутати, що є у списку, права формування списку кандидатів у депутати шляхом надання переваги тому чи іншому кандидату у депутати. Тобто виборці не можуть самі встановити черговість кандидатів у депутати у списку, а повинні підтримати або не підтримати список в цілому який їм запропоновано політичною партією чи виборчим блоком партій, що робить вибори непрямими.

Непереконливими є доводи про неможливість включення до бюлетеня повних списків кандидатів у депутати через великий розмір бюлетеня.

Запровадження нової системи виборів потребує і нових підходів до їх організації, у тому числі і до форми бюлетеня. Думаю, що звичні для виборців бюлетені в даному випадку, дійсно, не зовсім вдалі. Виготовлення суцільного бюлетеня занадто ускладнить і його друкування, і користування ним під час голосування. Але ж можна виготовити його з декількох аркушів.

Не відповідає принципу прямого виборчого права і порядок підрахунку голосів та встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Підрахунок голосів проводиться на підставі виборчих бюлетенів, які не передбачають можливості безпосереднього голосування за конкретного кандидата, тому і в протоколі підрахунку голосів зазначається тільки кількість голосів, поданих за кожний список кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій у цьому окрузі.

Відповідно до частини шостої статті 42 Закону депутатські мандати розподіляються між політичними партіями, виборчими блоками партій пропорційно кількості отриманих ними голосів за умови, що їх списки кандидатів у депутати отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Політичні партії, виборчі блоки партій, списки кандидатів у депутати яких отримали менше чотирьох відсотків голосів, не отримують права на участь у розподілі депутатських мандатів (частина п’ята статті 42 Закону).

Розподіл депутатських мандатів відбувається за виборчою квотою, яка вираховується шляхом ділення кількості голосів виборців, які проголосували за списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали чотири більше відсотків голосів (частини сьома і восьма статті 42 Закону), на число мандатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Внаслідок такого розподілу політичні партії і виборчі блоки партій мають більшу кількість депутатських мандатів, ніж фактично отримали їх від виборців. Це відбувається за рахунок голосів набраних списками політичних партій і виборчих блоків партій, які не отримали такого відсотка голосів. Зазначений порядок підрахунку голосів фактично спотворює результати голосування і волевиявлення виборців.

Не відповідає волевиявленню виборців і відсутність у Законі умови отримання депутатських мандатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Такою умовою, як і в одномандатному виборчому окрузі, повинно бути набрання більшості голосів “за”, ніж “проти”.

З урахуванням наведеного вважаю, що не відповідають статтям 71, 76 Конституції України (є неконституційними), також такі положення Закону України “Про вибори народних депутатів України” з наступними змінами і доповненнями: положення частини третьої статті 39 щодо включення до бюлетеня переліку політичних партій і виборчих блоків партій та прізвища з ініціалами перших п’яти кандидатів із внесених до списку кандидатів у депутати від них; положення частини десятої статті 40 щодо позначок в бюлетені проти назви політичної партії, виборчого блоку партій; частин п’ятої, шостої, сьомої, восьмої, дев’ятої, десятої, тринадцятої статті 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

                Суддя

Конституційного Суду України М.САВЕНКО

____________

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/vibory/37_116.html


Попередня статтяНаступна стаття


Ваше ім`я:  Захисний код:  <=>
символів залишилось

Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2018. All rіghts reserved. Тел. (032) 243-43-23, (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв


Нова українська національна ідея. Новая украинская национальная идея
База акцій, розпродажів та знижок www.darom.info База акций, распродаж и скидок
Кутки споживача для всіх міст із законодавством та книгою скарг. Кутки покупця. Уголки потребителя для всех городов с законодательством и книгой жалоб. Уголки покупателя





Украинские 100x100




Газета "Правовий тиждень"