Всі секрети та нюанси Податкового кодексу в одній книзі! Натисни та дізнайся...

Новости и факты России

Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

ГЛАВА XX. МАРАЗМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З БЕЗРОБІТТЯ

Проти судового стягнення збору на безробіття державними центрами зайнятості можна успішно боротися, використовуючи прогалини у сфері соціального страхування на випадок безробіття

Виявляється проти судового стягнення збору на безробіття державними центрами зайнятості можна успішно боротися, використовуючи деякі прогалини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Оскільки державні центри зайнятості не є податковими органами, але є контролюючими органами за Законом №2181, право на судове стягнення внесків на безробіття мають лише податкові органи.

Цікаво що у Верховному Суді України, як в суді касаційної інстанції, правоту платників збору і визнають (наприклад, щодо Постанови Вищого господарського суду від 18.08.2004 р. № 2-13/3472-2004 р., від 29.06.2004 № 20-3/221) і не визнають (наприклад, щодо Постанови Вищого господарського суду від 13.12.2005 № 20/107). Але платники страхових внесків щодо безробіття мають велику рацію і це масово підтверджують своїми рішеннями господарські та апеляційні суди.

Суть справи в тому, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 38 Закону України від 02.03.2000 р. №1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у разі     несвоєчасної     сплати     страхових      внесків страхувальниками,  у  тому  числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків,  або неповної їх сплати страхувальники сплачують   суму   донарахованих  контролюючим  органом  страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Але законодавці в цьому Законі прямо не визначили Фонд загальнообов'язкового державного соціального  страхування  України на випадок безробіття контролюючим  органом  з цих страхових внесків, а визначили ним державні центри зайнятості. Тому слід користуватися положеннями Закону №2181, відповідно до пункту 1.12 цього Закону контролюючий орган -  це державний  орган,  який  у  межа своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю,  достовірністю,  повнотою  нарахування  податків   і зборів    (обов'язкових   платежів)   та   погашенням   податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік  контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону, серед них є і органи   фондів   загальнообов'язкового   державного соціального  страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,  у межах компетенції цих  органів, встановленої  законом (підпункт 2.1.3 Закону №2181). Але розробники Закону №2181 не звернули увагу на те, що відповідно до пункту 1.12 контролюючим органом може бути лише державні органи, а органи фондів загальнообов'язкового   державного соціального  страхування не є держаними органами. Лише щодо внесків на безробіття існує цікавий парадокс – відповідно частини першої статті 12 Закону України від 02.03.2000 р. №1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" функції виконавчої  дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального  страхування  України на випадок безробіття  покладаються на органи державної служби зайнятості. А функції   робочих   органів   виконавчої   дирекції  Фонду покладаються  на  центр  зайнятості  Автономної  Республіки  Крим, обласні,    Київський    і   Севастопольський   міські,   районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості. Тобто самоврядна організація (Фонд) має державні органи в ролі своїх виконавчих органів. Узаконений парадокс. Але саме ці центри зайнятості і є контролюючими органами, оскільки вони контролюють правильність нарахування,  своєчасність сплати страхових  внесків,  а  також  витрат  за  страхуванням на випадок безробіття відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 Закону України від 02.03.2000 р. №1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". З цього випливає побічний висновок про те, що Фонди соціального страхування з тимчасово втрати працездатності та щодо нещасного випадку на безробіття за Законом №2181 не можуть бути контролюючими органами, оскільки ці фонди – є некомерційними самоврядними організаціями, а не державними органами.

Але щодо соцвнесків з безробіття державні служби зайнятості вважаються контролюючими органами, оскільки вони є державними органами і одночасно виконують функції виконавчих дирекцій відповідного Фонду. Таким чином процедура стягнення несплачених страхових внесків щодо безробіття має здійснюватися за Законом №2181, а цей Закон для контролюючих органів, які не є органами стягнення (а ним є лише податкові органи),  містить процедуру стягнення, яка не передбачає безпосереднього стягнення боргів контролюючими органами. Оскільки  підпункт 6.2.1 Закону №2181 передбачає, що якщо контролюючий орган,  що провів процедуру узгодження суми податкового  зобов'язання  з  платником податків,  не є податковим органом (як державні центри зайнятості),   такий   контролюючий   орган   надсилає    відповідному податковому  органу  подання  про  здійснення  заходів з погашення податкового боргу  платника  податків,  а  також  розрахунок  його розміру,  на  підставі  якого  податковий орган надсилає податкові вимоги та здійснює інші заходи з погашення податкового боргу, в тому числі і судиться. Для цієї процедури Кабмін навіть затвердив спеціальний порядок. Зокрема Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 N 1387 “Про затвердження порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податку та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів” визначено, зокрема, правовий механізм надсилання контролюючим органом, який не є органом державної податкової служби, подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків. І на підставі зазначеного подання податковий орган здійснює передбачені законодавством заходи з погашення податкового боргу платника податків. Але центри зайнятості грубо порушують цю постанову і намагаються стягнути борги поза судовими органами. Зрозуміти їх можна, але це незаконно.

І державні центри зайнятості тому і не повинні судитися з платниками соцвнесків з безробіття безпосередньо – це справа податківців. Точніше позови вони подавати мають право (кожний має таке право) – але суди на підставі Закону №2181 мають відхиляти такі позови, оскільки право саме на судове стягнення внесків на безробіття мають лише податкові органи, а центри зайнятості порушують встановлену законодавством процедуру стягнення таких внески.

Віталій МОСЕЙЧУК

 

Вищий господарський суд УКРАЇНИ
Постанова

29.06.2004   № 20-3/221  


(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Грека Б.М.,
Суддів Бур'янової С.С., Яценко О.В.

розглянувши касаційне подання Джанкойського міжрайонного прокурора та касаційну скаргу Джанкойського міськрайонного центру зайнятості на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 року у справі N 20-3/221 за позовом Джанкойського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Джанкойського міськрайонного центру зайнятості до ЗАТ "Паллада" про стягнення 13310,76 грн.
За участю представників сторін від позивача Прасолова І.В. дов. від 31.12.2003 р. N 1121/1,
від відповідача Гончаров Ю.О. дов. від 12.01.2004 р. N 3

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.2003 року (суддя Гоголь Ю.М.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 13310,76 грн. на підставі ст.ст. 35. 38 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (1533-14) та п. 9.1 Порядку вирахування та сплати внесків, затверджений наказом Міністерства праці і соціальної політики N 339 (z0030-01) від 18.12.2000 року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено. Апеляційний суд, в обгрунтування постанови посилається на те, що відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” N 2181 (2181-14) від 21.12.2000 року (із змінами та доповненнями) — далі по тексту — Закон, органами уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу є виключно податкові органи, а також державні виконавці в межах їх компетенції.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, Джанкойський міжрайонний прокурор вніс касаційне подання, а Джанкойський міськрайонний центр зайнятості подав касаційну скаргу до Вищого господарського суду України в яких вони просять залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.2003 року, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 року у справі N 20-3/221 скасувати, посилаючись на невірне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.ст. 1, 2, 3, 14 Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) та ст.ст. 2, 11 Закону України “Про державну податкову службу” (509-12) і ст.ст. 3, 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (1533-14).

Заслухавши суддю-доповідача та доводи представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційне подання Джанкойського міжрайонного прокурора та касаційна скаргу Джанкойського міськрайонного центру зайнятості підлягають залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх судових інстанцій, відповідач зареєстрований в Джанкойському міському районному центрі зайнятості як платник внесків на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, а з 2001 року знаходиться на обліку як платник фіксованого сільськогосподарського податку.

З матеріалів справи видно, що станом на 01.10.2001 року відповідач має прострочену заборгованість (недоїмку) по внескам до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування (дала по тексту — Фонд) в сумі 13310,76 грн., що підтверджується розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків у Фонд на випадок безробіття за III квартал 2001 року.

Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” (320-14) не передбачає перевід коштів від сплати внесків на соціальне страхування на випадок безробіття.

Відповідно до норм чинного законодавства, у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальники сплачують суму донараховану контролюючим органом внесків, штраф і пеню.

Згідно п.п. 2.1.3 ст. 2 Закону (2181-14) органи фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування по відношенню до внесків в цей фонд, контролюючими органами в межах компетенції визначеної чинним законодавством.

Апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову вірно зазначив, що у відповідності з п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (2181-14), органами уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу є виключно податкові органи, а також державні виконавці в межах їх компетенції, а тому внески до фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, в розумінні зазначеного закону, мають статус податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону (2181-14) забороняється будь-яка поступка податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також поступка контролюючому органу права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам.

Судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що органи фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування є контролюючими органами і мають право перевіряти своєчасність, повноту нарахування та сплати відповідних внесків, а тому згідно норм чинного законодавства зазначені органи не мають повноважень здійснювати заходи з погашення податкового боргу.

Крім того, відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону (2181-14), контролюючий орган, який не є податковим органом, після узгодження суми податкового зобов'язання з платником податків, направляє документи, розрахунки у відповідний податковий орган, і той вже направляє податкову вимогу — повідомлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції надав оцінку фактичним обставинам у справі та запереченням сторін, а його висновки відповідають нормам чинного законодавства.

За таких обставин, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 року якою було скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.2003 року у справі N 20-3/221 є такою, що відповідає фактичним обставинам справи, вимогам закону, а тому підстав для її скасування не має.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12), суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання Джанкойського міжрайонного прокурора та касаційну скаргу Джанкойського міськрайонного центру зайнятості залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2004 року залишити без змін.

Куток споживача. Куток покупця. Куточок споживача. Куточок покупця

Кутки споживача від 99 до 399 грн. + все торговельне законодавство

Вантажний велосипед. Грузовой велосипед. Велорикша Украина

Універсальний вантажний велосипед + ручний вантажний візок в подарунок

Рекламна стійка, інформаційний стенд вертиться, вертящаяся стійка, стенд-листалка, стенд-вертушка

Ротаційна (гортальна) настільна система (промо-стійка), 11 прозорих кишень А4, 250 грн.

 


Вищий господарський суд УКРАЇНИ
Постанова

18.08.2004   № 2-13/3472-2004  


(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)


 

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі: Полякова Б.М., — головуючого (доповідач у справі), Плахотнюк С.О. Львова Б.Ю.
розглянувши матеріали касаційної скарги Бахчисарайського районного центру зайнятості на постанову від 16.03.2004 р. Севастопольського апеляційного господарського суду та рішення від 02.02.2004 р. господарського суду АРК у справі 2-13/3472-2004 господарського суду АРК за позовом Бахчисарайського районного центру зайнятості до СП "Інтер-Арома" про стягнення 12810,37 грн. представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду АРК від 02.02.2004 р. у справі 2-13/3472-2004 (суддя Жукова А.І.) в задоволенні позовних вимог Бахчисарайського районного центру зайнятості до СП “Інтер-Арома” про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття у розмірі 12810,37 грн. відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 р. (судді: Заплава Л.Н. — головуючий, Маслова З.Д., Лисенко В.А.) рішення господарського суду АРК від 02.02.2004 р. залишене без змін, а апеляційна скарга позивача — без задоволення.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими рішеннями, Бахчисарайський районний центр зайнятості звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постанову і задовольнити його позов.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

На думку оскаржувача, правові підстави для стягнення недоїмки з внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” (2181-14) відсутні, оскільки правові, фінансові та організаційні принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені спеціальним законодавством, положення вказаного закону застосовуються в частині, що не суперечить Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (1533-14), тому заборгованість по страховим внескам підлягає стягненню в загальному порядку.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (1533-14).

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (1533-14) функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Зазначена норма Закону України “Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття” (1533-14) відносить до компетенції робочих органів Фонду, зокрема, проведення збору страхових внесків, контроль за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а також витратами за страхуванням на випадок безробіття, представництво інтересів Фонду в судових та інших органах.

Частиною 1 статті 38 Закону України “Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття” (1533-14) визначено відповідальність роботодавця за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом внесків (недоїмки), штраф та пеню.

Згідно з частиною 2 статті 38 названого Закону (1533-14) не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Статтею 39 цього ж законодавчого акта передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Згідно з преамбулою Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14), із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV (550-15), (далі — Закон) цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Згаданим Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 20.02.2003 р. N 550-IV (550-15) до числа контролюючих органів віднесено органи фондів загальнообов'язкового соціального страхування стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

Таким чином, після набрання чинності зазначеним Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV (550-15) погашення зобов'язань зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється згідно з приписами Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14).

Підпунктом 2.2.1 пункту 2.1 статті 2 Закону (2181-14) визначено компетенцію контролюючих органів, згідно якої, контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Згідно підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 ст. 2 Закону (2181-14), органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі — органи стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкову вимогу. Якщо контролюючий орган, що провів процедуру узгодження суми податкового зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого податковий орган надсилає відповідному податковому органу подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого податковий орган надсилає податкові вимоги. Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України (підп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону (2181-14).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 N 1387 “Про затвердження порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податку та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів” визначено, зокрема, правовий механізм надсилання контролюючим органом, який не є органом державної податкової служби, подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків.

На підставі зазначеного подання податковий орган здійснює передбачені законодавством заходи з погашення податкового боргу платника податків.

Виходячи з викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно дійшли до висновку, про те, що відповідно до чинного законодавства Бахчисарайський районний центр зайнятості не є органом стягнення та не уповноважений здійснювати заходи з погашення податкового боргу, а отже не має повноважень звертатися до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості по внескам на загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття.

Таким чином, враховуючи, що позов Бахчисарайським районним центром зайнятості подано 05.01.2004 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону (2181-14), а отже, за відсутності відповідної компетенції, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог є правомірним.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення та постанови у справі N 2-13/3472-2004 судами правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, підстави для зміни або скасування вказаних судових актів відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14), ст.ст. 38, 39 Закону України “Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття” (1533-14) та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Бахчисарайського районного центру зайнятості на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 р. та рішення господарського суду АРК від 02.02.2004 р. у справі 2-13/3472-2004 залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 р. та рішення господарського суду АРК від 02.02.2004 р. у справі 2-13/3472-2004 залишити без змін.

 

Вищий господарський суд УКРАЇНИ
Постанова

13.12.2005   № 20/107  


(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.03.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
 

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. — головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лідер Плюс”, м. Василівка Запорізької області (далі — ТОВ “Лідер Плюс") на рішення господарського суду Запорізької області від 20.04.2005 зі справи N 20/107 за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Запорізькій області, м. Запоріжжя (далі — Інспекція) до ТОВ "Лідер Плюс" про стягнення 65 009,10 грн. Судове засідання проведено за участю представників: Інспекції - Яцик Ю.Г.,
ТОВ "Лідер Плюс" - не з'явились

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

 

Інспекція звернулася з позовом про стягнення з відповідача 65009,10 грн. економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є територіальні органи Державної інспекції з контролю за цінами. Статтею 50 цього Кодексу встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб'єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб'єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб'єктів господарювання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.04.2005 (суддя Гандюкова Л.П.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.08.2005 (колегія суддів у складі: суддя Яценко О.М. — головуючий, судді Коробка Н.Д., Юхименко О.В.), позов задоволено. Названі судові акти попередніх інстанцій з посиланням, зокрема, на приписи статей 4, 8, 13, 14 Закону України “Про ціни і ціноутворення” (507-12) (далі — Закон), пункту 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (727/98) мотивовано необґрунтованим завищенням відповідачем законодавчо узгоджених тарифів на послуги ринку шляхом включення до таких тарифів нарахувань від заробітної плати, врахованих у структурі єдиного податку.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Лідер Плюс” просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.04.2005 та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що органами державної влади та місцевого самоврядування ціни та тарифи на спірні послуги ринку не встановлювались, оскільки визначення ціни на послуги, які пов'язані з функціонуванням ринку, належить до сфери вільного ціноутворення, що виключає можливість застосування до відповідача заходів майнової відповідальності в порядку статті 14 Закону (507-12).

У відзиві на касаційну скаргу Інспекція зазначає про факт завищення відповідачем розміру передбачених обов'язкових зборів, що включаються у структуру ціни, що відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.2001 N 298/519 (z1047-01), є порушенням державної дисципліни цін, та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі — ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

  • відповідно до рішення Василівської міської ради від 25.03.2004 N 2 Василівський міський ринок було передано в оренду ТОВ “Лідер Плюс";

  • за результатами проведеної Інспекцією перевірки дотримання ТОВ “Лідер Плюс” державної дисципліни цін за період з 15.04.2004 по 01.12.2004, оформленої актом від 21.12.2004 N 1340, було виявлено факт завищення відповідачем тарифів на послуги з надання торгового місця на ринку, на послуги з розрубу м'яса, а також орендної плати за надання у суборенду складських приміщень, внаслідок чого відповідачем було додатково одержано 21669,70 грн.; — тарифи на названі послуги було узгоджено відповідачем з виконавчим комітетом Василівської міської ради;

  • за наслідками перевірки Інспекцією прийнято рішення від 30.12.2004 N 2 про стягнення з ТОВ “Лідер Плюс” в доход державного бюджету 21669,70 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 43339,40 грн. штрафу.

Причиною спору в даній справі стало питання щодо правомірності накладення Інспекцією штрафних санкцій за порушення відповідачем державної дисципліни цін.

Статтею 6 Закону (507-12) передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно до статті 7 Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно зі статтею 8 Закону (507-12) державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 4 Закону (507-12) Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління та визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Відповідно ж до пункту 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.2001 N 298/519 (z1047-01), підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Так, пунктом 12 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 N 1548 (1548-96-п) “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” передбачено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема, граничні розміри плати за послуги, що надаються ринками з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.

Згідно зі статтею 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР), цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до підпункту 2 пункту “а” статті 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що визначення граничних розмірів плати за послуги, які пов'язані з функціонуванням ринку, не належить безпосередньо до компетенції органів місцевого самоврядування, у тому числі і виконавчих органів міських рад.

Водночас господарські суди, дійшовши висновку про порушення відповідачем дисципліни цін, не зазначили про жодні спеціальні норми законодавства з питань ціноутворення, якими запроваджено регулювання цін (тарифів) на надані відповідачем послуги з обслуговування ринку.

За таких обставин з огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи Вищий господарський суд України вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову Інспекції про стягнення з ТОВ “Лідер Плюс” 65 009,10 грн. фінансових санкцій, скасувавши у зв'язку з цим рішення місцевого та апеляційного господарських судів з даного спору.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України (1798-12), Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

 

  1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лідер Плюс” задовольнити.
  2. Рішення господарського суду Запорізької області від 20.04.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.08.2005 зі справи N 20/107 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя В.Джунь

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/strax_bezr/20_11.html


Попередня статтяНаступна стаття


Ваше ім`я:  Захисний код:  <=>
символів залишилось

Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2018. All rіghts reserved. Тел. (032) 243-43-23, (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв


Нова українська національна ідея. Новая украинская национальная идея
База акцій, розпродажів та знижок www.darom.info База акций, распродаж и скидок
Кутки споживача для всіх міст із законодавством та книгою скарг. Кутки покупця. Уголки потребителя для всех городов с законодательством и книгой жалоб. Уголки покупателя





Украинские 100x100




Газета "Правовий тиждень"