Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу України Комментарий Налогового кодекса Украины| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

ГЛАВА І. МАРАЗМИ, НОВИНИ ПОЛІТИКИ

В УКРАЇНІ НЕМАЄ НАЦІОНАЛЬНИХ ЛІДЕРІВ ТА ЕЛІТИ. ЧОМУ І ЩО РОБИТИ ?

Про національних лідерів, совість нації,  українську  еліту,

пошук талантів та софократію.

( © В.Я. Смерек, 2007)

 Смерек Віталій Ярославович (тренер, коуч та консультант)

                                              Центр   ГіперМудрості та  Школа   Креативу,   Інтелекту, 

                                             Компетентності,   Геніальності,  Філософії  /  Психології

                                                   Тел : + 38 (067) 271-88-01,  E-mail : Smerekvitalik@Rambler.ru .

 

Анотація: В рамках даної статті розглянуто питання відсутності національних лідерів та української еліти, наведені функції лідерів та ознаки еліти, вказано чотири шляхи створення національної еліти,  побіжно висвітлюються проблеми талановитих людей, вказується на основну причину не ефективного функціонування інституту "Мудреців суспільства",  коротко розглянуто перспективи становлення Софократії та Меритократії в Україні.

Ключові слова: Національні лідери, Функції лідерів, Національна еліта, Означення еліти, Ознаки еліти, Шляхи створення української еліти, Пошук талантів, Софократія, Меритократія, Мудреці (Жреці, Брахмани) нації, Совість нації.

         Для чого говорити про національних та політичних  лідерів і українську еліту , якщо їх взагалі не існує. Не вірите, що не існує ?  Давайте, зараз це покажемо. 

Про національних лідерів

         Є дуже багато означень лідерства. За деякими з них (самих нових) лідер – це людина, що намагається використовувати "не примусові" форми впливу з метою мотивації індивідів (а також, груп, націй) на досягнення певних цілей. Простіше, лідер – це така людина, яка користується всезагальним визнання та повагою в інших і може їх мотивувати не використовуючи владні примуси та офіційні повноваження (статус, посаду, закон і т.п.). Ми можемо використати і більш класичне означення лідерства, що поширене в політиці, а саме: політичний лідер – це глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв’язання політичних та соціально-економічних завдань. Ну перше означення взагалі відпадає, так-як у нас немає жодного політика (з тих, що "живуть" в нашому інформаційному просторі), який б мав всезагальну повагу та визнання по всій Україні. Крім того у нас влада політичних керівників базується не на їх особливих, виняткових здібностях, а в наслідок наявних владних повноважень, внаслідок особливому своєму положенні у ієрархії суспільства. Але, й навіть, згідно другого означення (яке менш вимогливіше) у нас немає політичного лідера, вже хоча б тому, що жоден політик не має в нас реальної влади – на Сході України вона одна, на Заході – інша. Візьміть та проведіть маленький експеримент: Серед осіб, яких ви найчастіше бачити по телебаченню, чуєте по радіо чи вичитуєте їх прізвища в газетах і журналах визначте хто претендує на роль національного лідера. Я впевнений серед них ви не знайдете такого. Одним бракне політичної та й звичайної волі, в інших великі амбіції, треті занадто крайні, а четверті мають кримінальні біографії.

         У нас немає політичних лідерів, зате маємо "політичних менеджерів" – тобто людей, яких призначили інші країни, геополітичні гравці, фінансово-політичні групи для керування країною. А між національним лідером і "політичним менеджером" існує, ще більша прірва нім між лідером і звичайним менеджером в бізнесі, бо перший веде народ, а останній слідує за ним (див таблицю).

Відмінності між Менеджером та Лідером

Менеджер

Лідер

Виконавець

Начальник

Підтримка

Розвиток

Реалі затор

Візіонер

Короткострокові цілі

Довгострокові

Поточні завдання

Стратегічні цілі

Орієнтація на минуле

Орієнтація на майбутнє

Обмеження та рамки

Вихід за рамки

Дотримання обов'язків

Творення обов’язків

Організація роботи

Надихання

      Звичайно народ відрізняє  оригінал від підробки і тому саботує таке лідерство, не сприймає його серйозно, і внаслідок цього немає у нас національних лідерів.

         Ви можете мені заперечити, а навіщо нам той лідер ? Можливо дійсно був правий Бертольд Брехт коли говорив: "Нещаслива та країна, яка потребує героїв". Он весь світ рухається від одноосібного прийняття рішення (президент, лідер, менеджер) до колективного та групового (парламент). В цілому світі відбувається розтікання влади від одного сильного центру до окремих організмів громадянського суспільства і навіть окремих громадян (можливості е-демократії). І дійсно ви не знайдете в розвинутій Європейській країні сильного лідера. Можливо і нам він не потрібний ? Можливо нам досить "політичних менеджерів" ? І тут ми плавно переходимо до функцій політичного лідерства та ролі, яку лідер повинен відігравати в суспільстві. Найважливішими функціями лідера є такі:

 

1.         Інтеграція суспільства та громадян довкола спільних завдань і цінностей.

2.         Захист народу (мас) від беззаконня, самоправства бюрократії.

3.         Реалізація потреби мас мати "вожака".

4.         Генерування оптимізму, надихання, ініціювання змін, мобілізація нації.

5.         Інші.

         Як бачимо з цих функцій для сучасної України є потрібними всі. Дійсно, якщо в Європі та інших розвинутих країнах, консолідують громадян довкола спільних цінностей не так національні лідери як інститути громадянського суспільства то в нашій країні в наслідок не до розвинутості таких, основна надія на лідера. Крім, того існує ще виражена потреба бути веденим, мати "вожака", себто знову ж лідера.

         На запитання Тараса Шевченка "Коли діждемось Вашингтона з новим і праведним законом ?" відповідаю чітко: "Ніколи не діждетесь !". Чому ? - Бо на Вашингтона не чекають, він є в кожній нації, і навіть більше, природа подбала, щоб їх було багато. Йому лише потрібно дати дорогу, допомогти проявити (розкрити) себе. Це є хибною думкою (і характерна для пасивних, "жіночих" націй, власне, якою й є українці) вичікувати свою долю, свого месію. Кажу Вам ще раз його не чекають, йому дають дорогу і його самі створюють. А зараз що ми маємо ? А маємо те, що відсутній Washington і навіть Вашингтонка. У нас не те, що Вашингтона у нас свого Клінтона, чи навіть вже Путіна не має. Зате маємо ставлеників Вашингтона і Росії. А раз немає свого Путіна, то є повага до чужого Путіна. Фактично  внаслідок тієї вакханалії, яка є в країні (насправді це все значно перебільшено, бо в Україні триває "євроремонт", але в свідомості людей це сприймається як хаос), великої недовіри до влади є повага до сильних лідерів, навіть якщо це лідери чужої країни. Бо дійсно чому б багатьом людям не поважати Путіна, який дбає про свою країну, захищає її (навіть, якщо для цього використовуються не зовсім демократичні засоби), освоює гідро космос (яке сильне слово придумали PR-спеціалісти), планує здійснити політ в космос (навіть, якщо це лише PR- трюк), а наш ходить та розводить бджоли. І тут мені на думку приходить один анекдот: "Туркменбаші хвалиться перед світом, що туркменці перші винайшли колесо, перші придумали плуг, перші почали виробляти скло. Звичайно проти цього ніхто нічого немає, але це все туркменці роблять в той час коли інші вже літають в космос, користуються Інтернетом і т.п." . Подібно, як це колись робив "туркменбаші", хваляться і наші, так звані, українські лідери.

Про українську еліту

         Аналогічно не має в нас еліти. Дійсно, якщо виходити з означення, що політична еліта це люди які мають політичну владу, а бізнесова – це люди, які мають гроші то можна сказати що еліта в нас є. І то з великим сумнівом, бо не таку вже вони мають владу і не такі вони вже мають великі гроші. Джерело влади в Україні вже знаходиться за межами України (США та Росія), великі гроші належать глобальним корпораціям. Майже всі банки України, скуплені провідними міжнародними фінансовими групами. Починають скуповувати вже навіть національні  бренди (MTC → UMC). В нас багато хто свідомо себе дурить, думаючи , що належить до еліти. Ні в нас, ще розумні люди є, але от еліти немає. Скажете парадокс ! Ні все в межах наукової картини світу. Просто еліта = Розумні люди + Організація + Культура + …. Дальше я не буду наводити формулу еліти, бо відсутність бо дай одного компоненту означає і відсутність еліти. Давайте проаналізуємо, якщо в нас ще інтелектуали є (хоча й це під знаком питання, а мені, як людині яка проводить тренінги по розвитку інтелекту та творчих здібностей, це добре видно), в нас навіть ці люди організуються чи само організуються в різні структури (починаючи від кримінальних бригад і закінчуючи політичними партіями, клубами і т.д.) то на разі з рівнем культури в нас, ще дуже слабо. Не зважаючи, що за місцезнаходженням ми нібито 100 % європейці, навіть і культура в нас європейська, але от менталітет, спосіб мислення є азійським. У нас ті хто називає себе елітою є насправді або псевдо елітою, або в ще гіршому випадку анти елітою.   Давайте доведемо це. За означенням Еліта – це прошарок, група осіб, які мають специфічні особистісні та професійні якості, що роблять їх "обраними" у тій або іншій сфері суспільного життя (політиці, бізнесі, науці, культурі), а Національна еліта – це авангардна частина нації, здатна взяти на себе відповідальність за долю громадян, покликана визначити перспективи розвитку країни, забезпечувати прогрес у суспільстві. Якщо уважно проаналізувати здібності, професійні якості та прагнення тих людей, що називають себе елітою, то отримаємо глибоке розчарування. Чи в багатьох наших "елітчиків" ви знайдете неабиякі розумові чи креативні здібності, чи можливо їх культурний рівень високий, чи мають вони витончені естетичні смаки, та чи готові вони взяти на себе відповідальність за долю нації ? Адже відвідувати модні бали у фраках (Віденський бал), "круті" нічні клуби, брати участь у світських зборищах, носити дорогі костюми, вважати себе за еліту, це далеко, ще не означає бути елітою.  Більше того, у нас є сама справжнісінька анти еліта, тобто прошарок людей який має всі властивості протилежні до тих, що повинна мати еліта. Пояснюю. Рівень інтелекту та креативних здібностей, не те що нульовий, а ще й мінусовий (бо вони конкурують з розумними людьми і заважають  їм). Рівень культури – це нічні клуби, матюки, п’янки та бандицькі розбірки. Естетичні смаки – випити горілки і добре закусити. Інтереси – жодних.   Немає в нас прошарку людей, які здатні жертвувати власними інстинктами, сублімувати (перетворювати) найнижчі інстинкти на пізнавальну чи іншу діяльність. Зігмунд Фрейд писав про еліту: "Чернь живе, як хоче, а ми стримуємо себе. Ми робимо це для того, щоб зберегти нашу цілісність. Ми зекономимо на нашому здоров'ї, на нашій здатності радіти, на нашій силі: ми зберігаємо її для чогось, самі того не знаючи, для чого саме …". Як бачите існуюча в Україні еліта, по всіх ознаках ближче до черні ніж до вибраних. Я вже не говорю тут про "жертовність в ім'я ідеї", про "особливу духовну енергію", "про націотворчу діяльність" що має бути характерна для еліти за Д. Донцовим. Еліта це ті, хто крім цілей особистих, сімейних та родинних має, ще цілі національні (державні). Еліті це ті, хто крім економічних, соціальних, політичних виконує ще важливі культурні функції. У нас же анти еліта виконує самі справжнісінькі акультурні функції : сексуальна розпуста; кримінальні злочини; членство в таємних сектах; неосвіченість, бездуховність, самозвеличення, хизування, самозамилювання, обмеженість і самодурство ось неповний перелік смертних гріхів "української еліти". І нічого тут дивного немає, оскільки як в Україні так і в інших пострадянських країнах еліту формували колишня збанкрутіла партійна номенклатура, ставленики основних геополітичних гравців, кримінал, дика "необуржуазія", "базарні жлоби" і т.п. Якщо в нормальному суспільстві еліта повинна виконувати роль голови суспільства, то у нашому вона виконує роль шлунка суспільства (поїдає і проїдає всі блага нації).  Для нашої еліти характерний Духless. Для нашої еліти поточні  політичні інтереси вищі за загальнолюдські цінності  (про це свідчить епопея навколо прийняття Закону України "Про голодомор 1932-1933 років в Україні"). А насправді, як би ви знали, яка в нас еліта хлопська, бабська та холопська, дріб’язкова і перестрашена то її варто назвати маргиналами, психопатами і т.п.

         Виникає питання, а які ж ознаки еліти ? Хто і коли може називати себе елітою ? На щастя еліті не потрібно відповідати всім строгим вимогам, що висуваються до святих, чи навіть мудреців. На нашу думку, щоб люба людина могла рахувати себе належною до еліти вона має володіти наступними ознаками:

 

1.         Культурність.

2.         Чесність.

3.         Професіоналізм.

4.         Наявність вищих інтересів за власні особисті і родинні.

5.         До певної міри обмежувати свої інстинкти.

6.         Мати високі естетичні смаки.

А можливо нам і непотрібна еліта ? Он живемо вже без неї кілька сотень років і нічого, якось даємо собі раду. Та ні, якщо необхідність в національних лідерах, ще викликає деякі сумніви, то попит на еліту існує навіть в самих високо розвинутих сучасних країнах. Бо в кожному розвинутому соціальному організмі на еліту покладається завдання бути зв’язковою ланкою між жрецями (мудрецями) і народом, формувати культурне середовище, сформулювати і реалізовувати національну ідею, ставити конкретні національні цілі, давати можливість звичайним людям жити не переймаючись складними речами і т.п. Відсутність еліти призводить до деструктивних наслідків – роздробленості країни, економічної слабкості, політичної нестабільності, культурної деградації, міжнародної не конкурентоспроможності. Все це і є  характерним для України. І якщо навіть порівняти Україну – де національна еліта відсутня, і з тією ж сусідньою нам Польщею – де є власна еліта, то випукло побачимо наслідки відсутності української еліти. І навіть та незначна кількість людей, що відповідає означенням еліти, фактично не виконує її роль. Бо одні з них мають погано налагодженні комунікації з народом, інші ж перебувають у так званій внутрішній міграції, тобто фактично не беруть ніякої участі у вирішенні питань країни, треті ж розчарувавшись називають Україну патологічно варварською країною (О. Забужко), четверті …

Що потрібно зробити, щоб в Україні з'явилася еліта

Від констатації факту "В Україні еліти не існує" перейдемо до питання  "А що потрібно зробити, щоб в Україні з'явилася еліта" ? Проблема на сьогодні ускладнюється, ще тим, що мегапотоки сучасного глобалізму "обскубують" та розмивають національну еліту будь-якої країни, не дозволяють  утворитись елітам новоутворених держав. Формується клуб міжнародної еліти, інтереси якої обслуговують глобальний капітал і не відповідають інтересам жодної нації. Ще більше ускладнює справу віртуалізація соціальної реальності, вириваючи із під ніг окремої людини так і цілих націй реальну опору. Привносить і свої складності слабкість демократії, неналагодженість суспільно-економічність відносин, перевернутість мотивації (некваліфікована праця цінується більше ніж кваліфікована). У нас немає потужного середнього класу, що є основним постачальником "матеріалу" для еліти в розвинутих демократіях. У нас, ще не відбулася управлінська революція. В Україні власники капіталу (навіть "найпросунутіші"), не передали владу в руки найманих менеджерів та технократів. Це навіть видно російським менеджерам, які працюють в майже подібних умовах. Так, колишній генеральний директор групи компаній "Сармат" Сергій Калінін (росіянин) говорить: "В приватних українських компаніях в більшості випадків все ще авторитарно-ієрархічна модель управління". Більшість власників компаній самі керують ними. Внаслідок цього маємо і кволу бізнес-еліту (точніше взагалі її не маємо). Тому в цих умовах створення української еліти подібне до приварювання крил до літака, що летить з великою швидкістю скрізь хмари, блискавки і дощ.

         Існують кілька шляхів створення еліти:

    1. Формування національної еліти за рахунок власних розумних та творчих людей.

         Шлях цей є довгий, але конче потрібний. Для його реалізації потрібно дати "зелене світло" національним талантам. Потрібна одна (і навіть кілька) національних програм по роботі з обдарованими людьми. Існуючої Концепції Державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006-2010 роки (Схвалену розпорядженням КМУ від 12.04.2006 р. № 202-р) не достатньо.

         На жаль проблема з талантами в Україні майже така сама, як із лідерами та елітою. Для виникнення талантів в любому соціумі потрібні дві умови: 1) Природне відтворення; 2) Сприятливі зовнішні умови для розкриття та реалізації талантів.

         З природними умовами в Україні все гаразд, ми в цьому плані не гірші і не кращі за інші країни, в нас народжується певний процент обдарованих людей, і причому досить не малий. А от з другою умовою, дуже великі проблеми, бо дійсно, нерозкритий талант це досить поширене явище характерне для всіх бідних країн (в т.ч. України). Слід сказати, що проблема ця характерна і для високо розвинутих країн, де пропагується культ творчості та інтелекту, але там вона за рахунок налагодженої системи пошуку талантів, їх підтримки не є такою загостреною. Займаючись розвитком креативних здібностей та інтелекту і спілкуючись з людьми, я можу сказати, що в нас самі здібні та талановиті люди працюють не в банках чи серйозних корпораціях, а  в бідних компаніях, дехто навіть працює простим продавцем чи й то взагалі …продає на базарі. У нас талановиті діти вчаться в посередніх училищах, а безталання закінчує один, а то й два, три інститути. Що тут дивуватися, якщо в багатьох елітних вищих навчальних закладах Києва, де вчиться буцімто майбутня еліта України, поширене явище купівля рефератів, курсових та дипломних проектів за гроші. Це вже стало добре від лагодженим і прибутковим бізнесом. Відома письменниця Оксана Забужко в одному із своїх інтерв’ю сказала: "Українська школа побудована на тому, що діти "здирають" реферати. А вища освіта – це взагалі торгівля дипломами…". І більше до цих слів і нічого додати. В Україні немає потреби в професійному і особистісному рості. Ваш ріст – це справа не держави, навіть не корпорації де ви працюєте, це ваша особиста справа.

         У нас немає фінансових геніїв, талановитих інженерів, креативних менеджерів. Як не дивно, в час коли у світі говорять, що керівник повинен бути вже не просто менеджером, а лідером, в Україні існує проблема з менеджерами. Тобто наші керівники не те, що до лідера, вони і до рівня кваліфікованих менеджерів не дотягують. Типовий керівник українських компаній (банків, підприємств) не відповідає навіть всім вимогам, що висуваються до менеджерів. Він не знає і не вміє робити того, що повинен робити менеджер. Багато керівних посад займають колишні вихідці із кримінальних угрупувань, чиїсь родичі, і просто бездари. Більшість українських менеджерів підпадають під тип Crazy Boss (скажені боси). І тому таким босам ніякі ні тренінги, ні консультації не потрібні, бо вони їм і так не допоможуть. З ними потрібно працювати психологам і навіть психопатологам. Типовий український директор – це мішок цілих психологічних комплексів, нереалізованих владних бажань, і того від чого би навіть сам дідусь Фрейд посивів. Колись відомий давньогрецький філософ, засновник школи кініків, Антісфен сказав: "Держави умирають тоді, коли не можуть більше відрізняти добрих людей від поганих", власне в Україні не можуть відрізнити добрих людей від поганих, дурних від розумних, розумних від творчих, творчих від мудрих, мудрих від ГіперМудрих і це характерно, як для рівня держави так і закінчуючи корпораціями, ТОВ і Приватними підприємцями. А раз не можуть оцінити людину по знанням, умінням та доброчеснотам то використовують непрямі показники: стаж роботи, лояльність, родинність, кілограми написаної дурні і т.п. Тобто в нас така ситуація: не вміють, не хочуть, не можуть, а якщо і вміють і можуть то непотрібно. Становище, ще комічніше і трагічніше ніж тут насправді показано. В останні 2-3 роки завдяки росту економіки України (завдяки нашим заробітчанам, а не світлим головам банкірів чи професіоналізму політиків), в нас спостерігається нестача не те, що менеджерів чи фахівців, а навіть простих працівників (продавців, касирів, бульдозеристів тощо). Ситуація подібна до тієї з якою США стикнулася в 1943-1944 роках під час Другої Світової Війни, а саме, в американців були гроші і сталь, щоб виробляти велику кількість військових кораблів та недостатньо було кваліфікованого морського персоналу (щоб вивчити моряків потрібно як мінімум кілька місяців), щоб обслуговувати ці кораблі, так і в Україні вже і власники готові платити непогані гроші фахівцям, але немає самих фахівців, бо кадрова прірва 90-х років поглинула фахівців 2000-х років. Правда, проблема не тільки в тому, що спеціалістів немає, але й в тому, що їх не там шукають. Повторюю оскільки соціально-економічна кон’юнктура в Україні швидко змінюється такий критерій як досвід роботи не може бути вирішальним при пошуку фахівців. Вирішальними мають бути конкретні результати, творчий потенціал, інтелектуальний рівень, здатність до навчання та розвитку. Професіоналів потрібно не так шукати, і не стільки шукати, як самому виховувати і створювати. 

      2. Поповнення еліти за рахунок соціальної міграції (перехід в еліту та з еліти в інші соціальні прошарки).

         Наша еліта є дуже замкнутою і радше нагадує клан чи касту. Це стосується всіх видів еліт. Прохідний бар’єр є досить високим. Майже немає можливості проникнути в неї із інших соціальних шарів (відсутня соціальна міграція), а те що ми бачимо це всього навського ротації в середині самої еліти, і нагадує показ мод, коли моделі ті самі, а змінюються лише наряди. А політична еліта взагалі побудована за принципом колоди карт. Тобто люди беруться із однієї і тієї ж кадрової колоди, відбувається лише їх перетасування по різним посадам. Причому багато є зовсім випадкових людей, які як вже було показано вище, не відповідають самим мінімальним вимогам, що висуваються до еліти. Маємо ту саму ситуацію про яку писав, ще Г. Сковорода : "Кто безобразит и растлевает всяку должность ? – Несродность. Кто умерщвляет науки и художества ? – Несродность… Он каждому званию внутреннейшій яд и убійца… Иди лучше паши землю или носи оружне, отправляй купеческое дело или художество твое. Делай то, к чему рожден …". Тобто і зараз в нас багато людей займаються "несродною" працею, тобто такою працею, яка не відповідає їхньому характеру, здібностям, можливостям та інтересам. І якщо ми хочемо, щоб нами керували компетентні люди, а не щоб місце на ієрархічній драбині, згідно принципу Пітера, зайняли люди, які вже досягли рівня своєї некомпетентності, потрібно зменшити бар’єри входження в еліту для розумних людей та зробити можливість соціальної міграції.

      3. Поповнення еліти за рахунок заманювання обдарованих людей інших країн чи навіть цілих чужих еліт.

         Фактично таким чином сформувала свою наукову, бізнесову, культурну і частково політичну еліту наймогутніша країна сучасності - США. Створивши сприятливі умови для інтелектуальної імміграції в свою країну за відносно короткий час вдалося залучити найрозумніших і найактивніших людей з цілого світу. Незважаючи на те, що з України всі часи переважно виїжджали інтелектуали, є окремі прецеденти і залучення чужих обдарувань (наприклад, Ярослав Мудрий любив залучати з Європи вчених мужів). Наші сусіди – Росія за Петра I та інших царів і цариць запрошували до себе німецьку та французьку знать.  Вже в наш час такі потужні фінансово-промислові групи як SCM та "Інтерпайп" залучають на вищі керівні посади російських і західних консультантів та менеджерів (приклад McKinsey).

      4. Вивчення своєї еліти у передових вузах та компаніях світу.

         Цю стратегію найширше використовують країни Африки та Азії. Так, наприклад, Китай отримував великий зиск від тих студентів, що їхали вчитися в США чи Європу, а звідси поверталися (чи навіть не поверталися) працювати в КНР.  По суті і в нас були після Помаранчевої революції заяви окремих державних чиновників про залучення українських студентів, що закінчили провідні західні університети до роботи на Україну. Але ситуація з того часу кардинально не змінилася. Фактично зараз найпоширенішим є використання цієї стратегії на рівні бізнесу, а саме, кращі українські компанії відсилають на навчання та стажування своїх працівників у провідні вузи і компанії Європи та США.

         Звичайно, що в умовах українських реалій потрібно використовувати всі чотири вище наведені стратегії (і ті, що не наведені тут) та їх комбінації. На жаль в рамках даної статті ми не можемо розглянути такі важливі питання, як винагородження еліти, налагодження ефективних комунікацій між елітою та жрецями (брахманами) та елітою і народом (масами).

Мудреці (Жреці, Брахмани) нації. Софократія та Меритократія.

         По суті справ у нас немає і своїх брахманів (жреців), а тих що є ніхто не чує.   У нас жреці (брахмани) фактично в умовах відсутності еліти змушені виконувати за неї її ж роботу.  Так наприклад, такі люди як Мирослав Попович, Ліна Костенко, Левко Лук’яненко,   що претендують на роль мудреців та совісті нації періодичну роблять політичні заяви (або навіть перебувають у лавах політичних партій), що по суті не повинно бути характерним для брахманів (мудреців, жреців). Адже кожен повинен виконувати свою функцію: Брахмани – генерувати основні концепції, створювати цінності, намічати дороговкази; Еліта – бути посередником між жрецями (брахманами) і народом, брати участь в оперативному керівництві нацією (державою); Народ – працювати і щасливо жити.

         Звичайно говорити про Софократію (владу мудрих) в Україні де немає еліти, не побудована ринкова економіка, квола демократія, нерозвинуте громадянське суспільство, де не чують і не прислухаються до голосу совісті нації, де вищі посади займають люди з кримінальним минулим це є всього лише утопічна мрія. Правда, тішить одне, що софократія залишається далекою ілюзію і для найрозвинутіших країн (навіть для таких як Швеція, Фінляндія). В прогресивних країнах на порядок денний виходить побудова суспільства не за формулою народовладдя + розум + совість, а хоча б, народовладдя + розум / креатив. Тобто в США та країнах ЄС де креативний клас за деякими оцінка становить близько 20-30 % всіх працюючих людей є цілком реальним прихід до влади так званої меритократії (найбільш достойних, обдарованих людей) чи її різновидностей креативократії, талантократії, геніїкратії і т.п. Для України ж найближчим завданням є прихід до влади людей професійних, освічених, культурних та патріотів своєї країни, тобто утвердження Професіоналократії чи Патріотократії.

---

Несчастлива страна, у которой нет героев. Б. Брехт

 Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/polit/1_83.html


Попередня статтяНаступна стаття


[an error occurred while processing this directive]


Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2020. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Розсилка новин
[an error occurred while processing this directive]
Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв


Нова українська національна ідея. Новая украинская национальная идея
 
Кутки споживача для всіх міст із законодавством та книгою скарг. Кутки покупця. Уголки потребителя для всех городов с законодательством и книгой жалоб. Уголки покупателя





Украинские 100x100




Газета "Правовий тиждень"