29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а об одинадцятій годині того ж дня у приміщенні цирку “Ґіппо-палас” (цирк Крутикова) у Києві (тепер – це на вул. архітектора Городецького,5 поруч із нинішнім Майданом Незалежності) відкрився Всеукраїнський З’їзд хліборобів, скликаний Спілкою землевласників та українськими хліборобами-демократами. На з’їзд прибуло близько 8 тис. чоловік (найбільше в історії народного волевиявлення України від часів Б.Хмельницького), переважно селян, з яких уповноважених представників було 6 тис. 432 делегати. Як зазначалося в телеграмі з Києва на ім’я міського комісара м.Миколаїва делегати з’їзду представляли інтереси 7–8 мільйонів селян-землевласників з 9 губерній України.
За задумом заколотників
З’їзд мав стати громадською опорою перевороту, послужити підтвердженням
легітимності, виборності нової влади перед широкими народними масами країни. Ще
до офіційного відкриття з’їзду делегати жваво обговорювали діяльність
організаційного комітету на чолі з М.Коваленком, критикували Центральну Раду, її
земельний закон та земельні комітети, а також пошепки казали, що новим гетьманом
слід обрати П.Скоропадського. Зібрання було легальним, його дозволив уряд УНР,
щоправда не без тиску з боку німецького окупаційного командування, проте діячі
Центральної Ради не очікували, що саме тут відбудеться один із показових актів
перевороту, чутки про який, слід зазначити, вже ширилися столицею.
З’їзд привітальною промовою відкрив голова ініціативної групи селянин з
Полтавщини М.Коваленко. Він також запропонував обрати головою зібрання М.Вороновича
та призначити президію, до якої було обрано самого М.Коваленка та по два
представника від кожної губернії. На з’їзді виступили з доповідями І.Дусан,
Рейхерт та Кістяковський (від президії), а також представники з місць:
Ніколаєнко (Полтавська губ.), Кучма (Херсонська губ.), Прокопенко (Чернігівська
губ.), Шохотька (Полтавська губ.), Сумцов (Харківська губ.), Кузмін (Курська
губ.) та Коваленко (Кременчуцький повіт). Більшість ораторів пропонували
передати владу одній особі. Усі доповідачі критикували політику Центральної Ради
та її уряду, а найбільше земельний закон УНР, “котрий вніс на селі стільки руїни
та анархії”. Головною тезою виступів цих представників середніх і великих
землевласників була вимога: “Влада має бути твердою та сильною, всі
розпорядження уряду повинні відповідати інтересам народу[,] бо в іншому
випадкові народ буде незадоволений[.] Проте все слід робити для народу і коли
він бачитиме[,] що уряд все робитиме [в] його інтересах[,] він залюбки віддасть
усі свої сили на благо держави”.
Несподівано для багатьох делегатів тут же було запропоновано обрати гетьмана
України. Після того, як З’їзд прийняв цю пропозицію розпочалося балотування.
Кандидатами були генерал П.Скоропадський, лікар і член партії
соціалістів-самостійників І.Луценко та наказний отаман Вільного Козацтва І.Полтавець-Остряниця.
Генерал П.Скоропадський, за його спогадами, дізнавшись про сприятливий перебіг
подій на з’їзді, перед від’їздом віддав сформованому напередодні Українською
народною громадою т.зв. Охотницькому (добровольчому) полку наказ негайно
розпочати захоплення головних державних установ в столиці, хоча й попередньо
здійснити такі заходи планувалося наступного дня (30 квітня). А втім, здавалося
б, якщо усе йде за планом, навіщо робити поспішні корегування? Світло на це
питання дещо приливає наступний показовий епізод.
Хотілося б звернути увагу в цьому контексті не стільки на антихаосну (вважай –
антирадівську) риторику П.Скоропадського, що була у тих стінах очікуваною і
логічною, скільки на окремі інші нюанси його коротенької промови. Перш за все
генерал одразу ж подякував присутнім за “передачу” йому владу, не вдаючись при
цьому до таких “сентиментів”, як таємне голосування та інших належних при цьому
процедур тощо. Крім того, такою заявою він підняв статус зібрання (а отже й
кожного з присутніх) до рівня вершителів долі Батьківщини та її рятівників.
Слова “не для своєї користі”, “тяготи” та “тимчасової” щодо влади, мали показати
делегатам з’їзду на відсутність у нього не лише особистих амбіцій й готовність з
легкістю відмовитись від такого тягаря та ще й за умов безладу та руїни, проте й
на певною мірою самопожертву. Класичний прийом, який спонукає присутніх ще більш
наполягати на своїй пропозиції і, таким чином, дає свого роду “індульгенцію”
диктаторові від закидів в узурпації влади. Важливим психологічним кроком в
промові було також те, що П.Скоропадський, говорячи про майбутню владу, не
ототожнював її (принаймні перед делегатами з’їзду) із власною персоною; він
постійно наголошував: “ВИ мені передаєте цю владу”, “тільки на ВАС, ХЛІБОРОБИ, і
на здравомислячі верстви будемо МИ спиратися”, “щоб Він [Бог] дав НАМ силу та
міцність врятувати Україну”. Таким чином учасники проголошення його гетьманом
мали відчути свою власну дотичність до влади як у ту мить, так і в перспективі,
а отже ще раз (до того ж у запалі усвідомлення творців історії) переконатися у
вірності свого вибору: як щодо потреби країни у диктатурі, так і щодо вибору
кандидата на нею – гетьманського нащадка, отамана Вільного Козацтва, бойового
генерала і людини, яка є однією з них – Павла Скоропадського. У такій справі, як
державний переворот, дрібниць не буває і його організатори, як видно, це чітко
усвідомлювали.
(C)
Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2023. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99. Пропозиції та зауваження
надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється цитування
матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу
маразмів України та сайт
www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України(www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України (www.marazm.org.ua).Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів
для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу
автора з дотриманням вищезгаданих посилань.
Розсилка новин
[an error occurred while processing this directive]
Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192