ГЛАВА X. МАРАЗМИ, НОВИНИ МОРАЛІ ТА КУЛЬТУРИ

В Україні відсутня помісна Українська православна церква

Україна є незалежною, але її головна церква – Українська православна, належить Московському патріархату. А інші церкви – Київського патріархату та автокефальна – не є канонічними, а Українська греко-католицька церква настільки залежна від Риму, що навіть не має статусу патріархату, а у Закарпатській області діють дві греко-католицькі єпархії: Ужгородська і Хустська, які цілком підпорядковуються Конгрегації східних церков у Римі. Ось така проблема. У Кравчука, першого Президента, навіть було гасло : «Незалежній Україні — незалежну Церкву», хоча повністю незалежних церков не існує, принаймні всі вони залежать від Бога, а інші одна від одної.

Кажуть, що якби всі православні общини України об’єдналися під омофором одного першоієрарха, то ця Церква була б найчисленнішою помісною Церквою у світі (близько 15 тисяч парафій). Тобто Українська православна церква стала би потужнішою за Російську! А якщо би і греко-католики об’єдналися з такою церквою, то це було би справжнє чудо. Ось в тому і вся проблема, нас просто бояться з такими перспективними чудесами. На жаль, щоб таке об’єднання відбулося, потрібен збіг кількох чинників: однодумність православного єпископату з питання помісності, набуття нового канонічного статусу Українською Церквою і визнання його світовим Православ’ям, нарешті, гідна кандидатура на посаду першоієрарха об’єднаної Церкви.

“Помісна церква — це церква, яка розміщується на одній території і має один синод (або раду), куди входять усі єпископи, що перебувають на цій території. При цьому головна відмінність помісної церкви — самостійність у питанні обрання першоієрарха (який може мати сан патріарха, архієпископа або митрополита). Якщо церква обирає свого першоієрарха цілком самостійно — вона автокефальна. Автокефальні церкви також самостійні у сфері адміністративної та церковно-судової діяльності, самі канонізують своїх святих, складають нові чинопослідування і облаштовують своє богослужебне життя (за умови збереження догматичного вчення, яке міститься в богослужебних текстах). Крім того, всі давні та деякі нові автокефальні церкви мають право освячення «святого мира» — суміші з благовонних речовин і єлею, що використовується у таїнстві миропомазання, або, як кажуть у західній церкві, «конфірмації».

Якщо ж після обрання першоієрарх потребує затвердження з боку іншої церкви, то церква, яку він очолює, називається автономною...

офіційний список помісних церков сьогодні такий: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Російська, Сербська, Румунська, Болгарська, Грузинська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Чеських земель і Словаччини. У сучасному грецькому диптиху до цих автокефальних церков приєднуються ще дві автономні церкви, які отримали автономію у складі Константинопольського патріархату: Фінляндська й Естонська. Однак у церковному диптиху, котрим користується Російська церква, замість них фігурують автокефальна Американська церква і Японська православна церква, які отримали автономію у складі Московського патріархату. Таке «різночитання» пояснюється тим, що Константинополь і Москва досі не можуть домовитися, як саме місцева церква отримує автокефалію. З погляду церков грецької традиції, надання автокефалії — прерогатива Константинополя. Російська церква наполягає на тому, що автокефалію має дарувати материнська (або киріархальна) церква. Жертвою цього «різнодумства» стала православна церква в Америці, яка отримала автокефалію в 1970 р. від Синоду Російської православної церкви. Автокефалії цієї церкви досі не визнають Константинополь і світове Православ’я. Крім того, Константинополь наполягає, що автономні церкви можуть існувати лише у його складі, внаслідок чого не визнає автономії Японської церкви.

Читач, звісно, звернув увагу на відсутність у списку помісних церков Української церкви. Це пояснюється тим, що дві українські церковні юрисдикції, котрі самопроголосили автокефалію наприкінці ХХ століття — УАПЦ і УПЦ Київського патріархату, — не змогли домогтися канонічного визнання з боку всесвітнього Православ’я і вважаються «схизматичними» (такими, що перебувають у «розколі»). В аналогічному канонічному становищі перебувають і деякі інші православні церкви, зокрема Македонська й Чорногорська (обидві від’єдналися від Сербської церкви 1967 р. і 1993 р. відповідно). Їх також не визнає світове Православ’я, і вони перебувають в ізоляції. Тим часом Українська православна церква, очолювана блаженнійшим митрополитом Володимиром, відповідно до благословенної грамоти патріарха Московського Алексія II від 1990 р., користується «незалежністю і самостійністю у своєму управлінні». Водночас слово «автономія» не вживається у грамоті, а УПЦ не є автономною церквою у точному значенні слова. Таким чином, можна сказати, що статус УПЦ у православному світі унікальний. З одного боку, сукупність її канонічних прав навіть перевищує статус автономії. З іншого — ці права закріплено тільки на рівні внутрішньої документації РПЦ, що ставить її в один ряд з іншими самокерованими церквами Московського патріархату...

Як має проголошуватися автокефалія? Відповідаючи на це запитання, православні богослови зазвичай посилаються не на конкретні священні канони, а на «канонічну традицію». Не важко здогадатися, що це дипломатичне формулювання свідчить про відсутність у православній церкві загальновизнаного канонічного механізму проголошення й визнання автокефалії. Як ми вже згадували раніше, церкви грецької та слов’янської традиції по-різному трактують, у чиїй компетенції перебуває проголошення/визнання автокефалії. Точку зору Константинополя поділяє сьогодні більшість помісних церков. Водночас чисельні Російська та Сербська церкви відстоюють позицію, відповідно до якої це — прерогатива церкви-матері. Таким чином, побажавши здобути незалежність, Українська православна церква опиниться у скрутному становищі. Адже навіть якщо її нинішня церква-мати (Московський патріархат) подарує їй незалежність, то її не буде визнано Константинополем і переважною більшістю помісних церков. З іншого боку, якщо автокефалію надасть Константинополь — це викличе канонічний і психологічний розкол із Московським патріархатом, який напевне відмовиться її (автокефалію) визнавати.

Що ж робити? Чи є в українського Православ’я надія на «уточнення» його канонічного статусу на загальноправославному рівні? Дуже сумнівно, що Москва піде на безпрецедентний історичний крок і добровільно надасть Українській церкві статус помісної чи автокефальної. Однак зрозуміло й інше: коли в Україні буде досягнуто одностайності у питанні автокефалії на рівні єпископату і переважної більшості духівництва, і Константинопольський, і Московський патріархати шукатимуть способу вирішити українську церковну проблему.

Як же в такій ситуації може бути розв’язано проблему? Найправильніше, з богословської точки зору, було б визнати, що це справа Вселенського собору. Але як бути, якщо зібрати його не вдається? Можливо, виходом із такої ситуації було б проведення Всеправославної наради або собору з участю глав і представників усіх помісних православних церков. Адже якби спеціальну грамоту (томос), у якій було б зафіксовано новий канонічний статус Української церкви, підписали всі учасники цього собору, питання механізму надання автокефалії вирішилося б саме собою. Скликавши такий собор, світове Православ’я продемонструвало б свою життєвість і вміння виробляти гнучкі канонічні рішення“.

http://www.dt.ua/3000/3690/55685/ Єдність у розмаїтті. Система помісних церков Автор: Петро ЗУЄВ (священик)

Кутки споживача від 99 до 399 грн. + все торговельне законодавство

Універсальний вантажний велосипед + ручний вантажний візок в подарунок

Ротаційна (гортальна) настільна система (промо-стійка), 11 прозорих кишень А4, 250 грн.

“УПЦ — одна з найчисленніших Церков православного світу (близько 10 тисяч парафій), яка має статус самокерованої Церкви у складі Московського патріархату. De facto права УПЦ прирівняні й навіть частково перевищують статус автономної Церкви. Проте головною проблемою УПЦ нині все ще є непевність її канонічного статусу. Хоча автономний статус цієї Церкви мовчазливо визнається православним світом, у церковному диптиху (офіційному «списку» помісних Церков) Українська Церква не згадується”. Тобто фактично УПЦ є просто філією Російської православної церкви. А українці взагалі є уніатами, одні західними, а інші східними, як сказав Арсен Паламар в свої чудовій роботі “Деградація”. Цьому висновку дає життя факт схожості становища УПЦ і УГКЦ. Обидві — найчисельніші церкви у світі, одна — православна, друга — східнокатолицька, — і притому не мають можливості самостійно будувати власну політику на власній території.

“У своєму сучасному форматі УПЦ КП — це Церква, що дуже тісно пов’язана зі своїм нинішніми лідером: Філаретом Денисенком, який 1992 року несподівано для багатьох об’єднався з автокефальним рухом, а 1995 року був проголошений патріархом Київським і всієї Руси-України. Десять років тому, коли він очолив УПЦ КП, для цієї церковної структури були найбільш актуальні два завдання: структурувати стихійний автокефальний рух і розширити його соціальну базу, вивівши його з «галицького гетто». З першим завданням Філарет упорався. УПЦ КП нині — це не конгломерат парафій, а саме структура, причому структура жорстко централізована. Друге ж завдання і досі є для УПЦ КП актуальним, тому що, просунувшись і закріпившись у західних і частково у центральних регіонах, вона, як і раніше, не знаходить підтримки на Сході й Півдні, багато в чому залишаючись нині церквою «галицької ментальності»”. Таким чином ця церква за розвитком нагадує англіканську Церкву, яка порвала з Римом

“Українська Автокефальна Православна Церква

Було б великою помилкою недооцінювати роль УАПЦ у сучасній релігійно-конфесіональній ситуації. Застосувавши для відбиття церковних реалій мову політології, становище УАПЦ можна порівняти з мандатами СПУ в українському парламенті нинішнього скликання. Їх небагато. Але саме завдяки їм стає можливою та чи інша політична комбінація. З одного боку, УПЦ — визнана світовим Православ’ям і найчисленніша Церква сучасної України. З другого боку, самопроголошений Київський патріархат, який уже фактом свого існування (і самоназвою) є реальним викликом для УПЦ. У цій ситуації УАПЦ володіє «золотою акцією». І хоча вона не може зробити УПЦ КП канонічною Церквою, а УПЦ — помісною, все ж те, як позиціонує себе ця скромна юрисдикція, безумовно, впливатиме на майбутнє Українського Православ’я.”

http://www.dt.ua/3000/3690/55798/

Використано цитати зі статті “Українське Православ’я: старі проблеми у новому сторіччі . Петро ЗУЄВ (священик)

“Відносини між Константинополем і Москвою потьмарює і українська церковна проблема. Адже не секрет, що Патріарх Константинопольський Варфоломій давно неформально схиляється до того, щоб надати Українській церкві автокефалію або прийняти її до складу Константинопольського патріархату на правах автономії. Як для Москви, так і для Константинополя Україна, яка має сьогодні до 15 тисяч православних парафій, — це ключ до домінування у православному світі. Доти, доки Україна в тому чи іншому статусі (включаючи і статус сателітної «Автокефальної церкви») перебуває у сфері впливу Москви, саме Москві належить право вирішального голосу у міжправославних відносинах. Проте якщо Україна в силу якихось причин (наприклад, якщо Москва вирішить до кінця опиратися помісному статусу українського православ’я) потрапить у зону впливу Константинополя, ситуація в православному світі буде радикально переформатована.

Прийняття до свого складу українських церков Канади (1990) і США (1995), утворення автономної Естонської церкви (1996), приєднання частини Сурозької єпархії РПЦ на чолі з єпископом Василем Осборном (2006), активна дипломатична діяльність в Україні єпископів Всеволода Майданського та Іларіона Рудника — усе це свідчить про те, що Константинополь чудово усвідомлює значення України і готує ґрунт для активніших дій”.

Між двох Римів

Автор: Петро ЗУЄВ (священик)

№ 4 (633) 3 — 9 лютого 2007 http://www.dt.ua/3000/3690/55749/

Для довідки. Українська православна церква (близько 10 тисяч парафій), Українська православна церква — Київський патріархат (близько 3 тисяч парафій), Українська автокефальна православна церква (близько тисячі парафій), Українська греко-католицька церква (близько 3,5 тисяч парафій).

УПЦ КП є третьою православною церквою у світі, але в Україні немає Української помісної православної церкви

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) та Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) не можуть об’єднатися

Київський Патріархат приєднано до Московського неканонічно ще в 1686 році

Считается, что Ева угостила Адама яблоком, но в Библии про яблоню не говорится

Українці одна з найтолерантніших у конфесійному відношенні націй

____________

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/moral/10_64.html

[an error occurred while processing this directive]

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2023. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Розсилка новин
[an error occurred while processing this directive]

Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв