Лізинг не дозволяє здавати майно в оренду(суборенду), лише в сублізинг

Гарна штука лізинг, особливо якщо недорого. Але влітку 2011 року проявив себе оди із суттєвих недоліків лізингу. Через дощі та нестачу сільгосптехніки, передусім комбайнів та тракторів, сільгоспвиробники, які їх мають в лізингу, не можуть надати їх в суборенду(оренду) тим, хто їх потребує. Оскільки вони не є власниками, а в договорах лізингу про це, як правило, чомусь всюди мовчання.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 5 цього Закону передбачає сублізинг — це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Але про суборенду майна цей закон чомусь мовчить.

Але якщо грамотно скласти договір лізингу, то суборенда ніби можлива. Адже лізингоодержувач може мати інші права та обов’язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів.

Господарський кодекс взагалі мало говорить про лізинг. Стаття 292 ГК говорить, що лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. І тут є слово “виключне користування”, тобто Господарський кодекс, на відміну від Закону про фінансовий лізинг передбачає виключне користування лише другою стороною, а не ще і третьою. Таке обмеження є абсурдним. З іншого боку ГК і виключність суперечать сублізингу, який передбачено Законом про фінансовий лізинг.

Цивільний кодекс в статтях 806-811 також мовчить про сублізинг, але не згадує про виключність користування другою стороною. Частина перша статті 806 ЦК передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того згідно частиною другою статті 807 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Ніби суборенда можлива, але ж Господарський кодекс не передбачає користування об’єктом ще кимось третім...

Віталій МОСЕЙЧУК
18.07.2011

В Цивільному кодексі лізинг – це найм (оренда), а в Господарському – банківська операція

____________