Зізнання людини є доказом, незважаючи на відмову від нього в суді. Відмовитися від свідчень в суді неможливо!

З часів сталінізму зізнання підсудного є найкращим доказом його вини («зізнання є царицею доказів», як казав горезвісний генеральний прокурор СРСР Вишинський), незважаючи на засоби отримання цього зізнання. І навіть якщо в суді людина набереться мужності і відмовиться від показів, які отримано шляхом катування чи залякування, ці зізнання залишаються доказом. Хоча частина друга статті 75 Кримінально-процесуального кодексу говорить, що “Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі”. Але відмовитися від свідчень проти себе фактично неможливо. Така сама проблема і щодо підозрюваного в статті 74 КПК України

І лише 22 квітня 2011 року Верховна Рада ухвалила законопроект народного депутата Олега Зарубінського  № 6059 від 11.02.2010 про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо зміни статусу зізнання як доказу вини в кримінальних справах) http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36982 . Це є доказом, що зізнання у нас на першому місці в доказах. Але і цей законопроект в другому читанні не передбачає відмови від своїх свідчень в суді, в першому читанні в ньому були золоті слова “Підозрюваний в будь-який момент може відкликати визнання своєї вини”, які тепер просто вилучили.

Цікаве рішення цієї проблеми в Росії. Там особа має право відмовитися від адвоката, але її свідчення є доказами доти, доки вона не відмовиться від них в суді.

Віталій МОСЕЙЧУК
24.06.2011

____________