|
СТАТТІ, КУРСОВІ
ТА РЕФЕРАТИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ,
ЗНО З ІСТОРІЇ,
КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ |
|
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Р—РјС–РЅРё СѓРјРѕРІ праці жінок РІ сільському господарстві України протягом 1979–1991 СЂСЂ.Глибока соціально-економічна криза суспільства в Україні 90-х рр. ХХ століття не обійшла аграрний сектор економіки, вкрай загострила катастрофічні для села явища в соціально-економічній сфері. Ці проблеми мали свої корені ще у радянський період історії держави. Актуальність проблеми посилюється тим, що вивчення соціально-економічного становища сільських жінок – необхідна умова для практичних зрушень у вирішенні питання суттєвої зміни становища селянок. Сутність поняття „умови праці” полягає в тому, що воно містить в собі соціальні, економічні, технічні, організаційні, природні умови трудового процесу. В сукупності вони сприяють розкриттю і розвитку фізичних і розумових здібностей кожного з учасників виробництва,їх особистісних характеристик. Характерною особливістю соціального статусу жінок взагалі, в тому числі і селянок, був багатофункціональний за змістом характер їх діяльності в основних сферах життя суспільства. З початку утворення радянської державі у короткій термін було вирішенопоставлене керівництвом СРСР завдання по залученню жінок в сферу суспільної праці. За 70 років радянської влади сформувався новий образ жінки — трудівниці, матері, громадянки соціалістичної держави. Селянки в радянський період трудилися у колгоспах і радгоспах, брали участь в суспільно-політичному житті, разом з тим зростала їх самосвідомість. Образи радянських жінок-колгоспниць зображалися як привабливі і сильні жінки, що навіки порвали зі своїм безправним минулим. Про них писали книги, знімали фільми,газети поміщали портрети стахановок і ударниць. Вони привертали до себе загальну увагу, примушували говорити про свої проблеми. Особливо, якщо показували виключно високі трудові рекорди. Таким чином, у Радянському Союзі в 80-і рр. жінки посідали перше місце у світі за рівнем зайнятості, що можна поясніти екстенсивним характером радянської економіки, для якої була характерна потреба в багаточисельні робочих руках при відсутності передових технологій. Отже, за статистичними даними на початок 1979 р. в сільській місцевості проживали 53,4 % (51,4 млн.) жінок від загальної кількості всього населення СРСР, та 55,4 % жінок відносно загальної кількості значилися селянками в УРСР [1]. До того ж в самому господарстві трудові ролі були розподілені так, що на жінок деколи лягало неприпустимо важке навантаження. Можна стверджувати, що сільські жінки не витримували четвертний тягар, який змушені були нести: по-перше, вони працювали як наймані працівники в сільськогосподарських підприємствах; по-друге, трудилися в особистих підсобних господарствах; по-третє, виконували домашню роботу та, по-четверте, доглядали та виховували дітей. Статистичні дані показують, що частка сільського населення безумовно зменшувалося, в порівнянні з 1970 р. у 1979 р. на 0,6 %, та ще на 0,8 % у 1989 р., що складало понад 20 років 2,8 % [2]. Гострота проблеми для поєднання жінкою соціальних ролей, на жаль, не усвідомлювалася суспільством, яке не віддавало звіт в тому, до яких невиправних наслідків для сьогодення і майбутніх поколінь може привести зневажливе ставлення до жінки. Наскільки ж деформовано було свідомість людей, якщо в суспільстві того часу «звиклися» з фактом, що на важких фізичних роботах було зайнято понад 150 тисяч жінок, зокрема, по Держагропрому СРСР - 120 тисяч! [3]. У деяких галузях норма вироблення у жінок і чоловіків була однакова, при нормуванні навантажень жіночий чинник не враховувався. Сама трудомістка галузь в системі АПК — молочне скотарство, де виробничі процеси були менш механізовані, ніж у рослинництві, хоча стаціонарність робіт створювала для цього сприятливіші умови. Величина перевантажного дояркою за зміну тягарю складала близько 3 тонн за зміну. Маса вантажу, що одночасно піднімався нею, коливалася від 5 до 40 кг, при чому зона робочої дії була від 30 до 150 метрів. Опитування, проведене ВННИОТСХ, дало наступні результати: 75 % доярок були незадоволені умовами праці, 86 %- режимом роботи. Ця реальність безпосередньо порушувала встановленні граничні норми підйому і перенесення ваги жінками - 15 кг. Основні види польових робіт у рослинництві були майже повністю механізовані. Але малокваліфікованою роботою зайняті знову жтаки були жінки - на ,так званих, «різних» та другорядних роботах - при машинах і механізмах. Особливістю таких галузей, як рільництво, овочівництво, садівництво, де було зосереджено 98 % працюючих жінок, була вкрай низка механізація. Так, посадка овочівв середньому по країні була механізована тільки на 62 %, прибирання картоплі - на 47 %, овочей - на 18 %. Умови роботи ускладнювалися широким застосуванням хімічних добривів, що приводило до підвищення змісту пестицидів у повітрі, ґрунті, воді, продуктах харчування, до забруднення одягу і тіла [4]. Взагалі, у СРСР в умовах дії шкідливих виробничих чинників трудилися 4,5 млн. жінок, близько 1 млн. були зайняті в умовах підвищеного рівня шуму і вібрації, майже 700 тисяч - при недостатній освітленості робочих місць, 400 тисяч - на важких ручних роботах, 1 млн. 23 тисячі - в умовах великої запиленості, понад 1 млн. - при несприятливому температурному режимі, 4 млн. - працювали в нічну зміну, причому жінок в нічну зміну трудилося більше, ніж чоловіків [5]. Отже, не було соціальних технологій та механізму для реалізації висунутих державних завдань по виведенню жінок з важких ручних робіт. Тому, за період 1975 – 1985 рр. застосування важкої фізичної праці жінок в промисловості зменшилися лише на 7 %, абона 1 % на рік, у будівництві - на 3 %, у сільському господарстві – на 5 % і залишалося дуже високою (44 - 83 %) [6]. Професійні сфери застосування жіночої праці в сільському господарстві – це професії переважно фізичної праці, багато серед яких нескладних, але не завжди відповідних особливостям жіночої природи. Такі робочі місця були привабливими для багатьох жінок, які починали своє трудове життя в зрілому віці, не встигнувши здобути освіту і спеціальність. Безумовно, сільських жінок ці роботи привертали вищими заробітками, додатковими днями відпустки, пільговими умовами виходу на пенсію і т.д. Найбільш зручною формою зайнятості жінок, що мали дітей, була робота вдома або по неповному робочому тижню. Як надомники було зайнято 350 тис. жінок і більше 700 тис. – по неповному робочому дню або тижню. Основними причинами, стримуючими розвиток таких форм праці, були відсутність транспорту, незабезпеченість приміщеннями, а головніше те, що дві третини керівників були категорично проти впровадження гнучких режимів роботи для жінок [7]. Тому, якщо у СРСР працювало 60 млн. жінок, то неповний робочийдень - лише 0,5 млн. жінок (0,8 %) [8]. Шляхом виходу з тяжких умов праці було підвищення професійної кваліфікації жінок. Але недоліки в організації професійної підготовки надавали негативну дію на службове зростання професійної майстерності жінок. У 1988 р. в сільському господарстві в загальному числі тих, що пройшли навчання по підготовці, жінки складали найменші показники - 14 %, підвищили кваліфікацію - 29 %, у промисловості цей показник був більше - 37 % [9]. Тому, що середній тарифний розряд жінок був нижче, ніж у чоловіків, зарплата селянок становила від 53 до 86 % від зарплати чоловіків [10]. Маючи більш високу професійну освіченість, чоловіки переважали над жінками й серед керівників підприємств: наприкінці 80-х рр. кожний другий чоловік з вищою освітою займав адміністративну посаду - 48 %, а серед жінок „начальників” було лише 7 % [11],при тому 150 жінок очолювали колгоспи, 33 – радгоспи [12], адже на нижньому рівні спеціалістів селянки складали 45 % усіх спеціалістів [13]. Отже, в досліджуваний період спостерігалася величезна кількість порушень реалізації конституційних прав жінок, відмова адміністрації різних сільськогосподарських підприємств надавати селянкам пільги по підвищенню кваліфікації з відривом від виробництва і збереженням зарплати, догляду за малолітніми дітьми, раціональному працевлаштуванню вагітних жінок [14]. Можливістю поліпшити свої умови праці молоді селянки бачили у виїзді до міста. У кінці 80-х рр. в республіці такий відплив щорічно складав 238 тис. чоловік. В результаті, село дуже постаріло, а за статтю воно прийняло вигляд жіночого обличчя [15]. Однією з гострих соціальних проблем суспільства 80-х рр. була демографічна проблема. Села, як і міста, наприкінці існування УРСР, стали відчувати спад народжуваності дітей: за період 1985 – 1989 рр. вона знизилась на 3,9 %. Пояснювалася ця тенденціятим, що перепонами для виконання жінками дітородної функції був високий рівень зайнятості у суспільному виробництві, у тому числі в умовах шкідливих для здоров’я, велике навантаження – на роботі і в сім’ї, а також умови праці і побуту [16]. Керівники радянської держави лише з другої половині 80-х рр. заговорили про істотні прорахунки та важливість вирішення проблем в забезпеченні соціальної рівності жінок на селі [17]. Таким чином, підводячи підсумки аналізу соціально-економічного становища сільських жінок у досліджуваний період, ми зазначаємо, що широке використання жінок у суспільній праці мало як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, виконання жінками різних соціальних ролей виступало необхідною умовою розвиткуїх особистих якостей. З другого боку, не була подолана тенденція «заміни» чоловіків на некваліфікованих ручних роботах жінками, перш за все, в сільськогосподарських галузях; тисячі жінок працювали частіше в незадовільних санітарно-гігієнічних умовах праці; сільські жінки мали наднормовий робочий час; на порядок меншу заробітну плату, ніж чоловіки, що і було причинами плинності жіночої робочої сили, від’їзду, насамперед, молодих селянок із села, які і були головною репродуктивною силою сільської місцевості. Отже, соціальні проблеми на селі у 80 рр. ХХ століття продовжували чекати вирішення, роботу уряду та відношення суспільства взагалі в цьому напряму треба було якісно змінити. Поки ж соціальне становище та економічні умови праці сільських жінок продовжували бути на порядок нижче, ніж жінок - городянок. Література. 1. Женщины в СССР, 1989: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1989. – С. 20. 2. Женщины в СССР, 1991: Статистические материалы / Гос.ком. СССР по статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1991. – С. 15. 3. Шинелева Л.Т. Женщина и общество: Декларации и реальность. – М.: Политиздат, 1990. – С. 41. 4. Там само. - С. 40. 5. Правда. – 1987. – 24 червня. 6. Женщины в СССР, 1990: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1990. – С. 6. 7. Мірошниченко Ю. За своєю ментальністю – ми власники // Молодь України. – 1999. – 30 листопада. – С. 4. 8. Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні // Матеріали Всеукр. наук.-практ. семінар (Київ, 1997 р.). – К.:Жіноча громада, 1997. – С. 30. 9. Женщины в СССР. Вказ. праця. – С. 5. 10. Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні. Вказ. праця. – С. 28. 11. Левченко К.Б., Левченко Є.Б., Білецька О.В. Проблеми формування та впровадження жіночої політики в сучасній Україні. / Рівність: проблеми ґендерної дискримінації, 1998. – С. 62. 12. Там само. - С. 7. 13. Женщины в СССР. Вказ. праця. – С. 41. 14. Правда. – 1987. – 24 червня. 15. Подолати негативні процеси в економіці, прискорено розвивати соціальну сферу // Рад. Україна. – 1989. 16. Вестник статистики. – 1986. – № 9. – С. 77. 17. Лихачев Д.С.: Выступ. на первом Съезде народних депутатов СССР // Известия. – 1989. – 1 июня. <<-- Р—РјС–РЅРё Сѓ культурному житті. Церква РІ незалежній Україні | Зміцнення козацтва. Запорозька РЎС–С‡-->>
(C)
Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2024. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99. |
Розсилка новин
|
