|
СТАТТІ, КУРСОВІ
ТА РЕФЕРАТИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ,
ЗНО З ІСТОРІЇ,
КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ |
|
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Закабалення сільського населенняОдним із способів перетворення вільного населення у феодально-залежне селянство е його закабалення, і при тому в таких формах, які майже виключають можливість для закабаленого знову дістати волю. Форма експлуатації закабаленого поступово перетворюється в типову феодальну ренту і, відповідно до цього, кредитор перетворюється в феодала, а закабалений — у кріпосного. Якщо закабалений повинен був відробляти своє боргове зобов’язання на полі кредитора, то він, перетворившись у залежну до кінця своїх днів людину, повинен був нести відробітку ренту; якщо ж закабалений повинен платити кредиторові натурою і грішми, то ця виплата перетворювалась у натуральну або грошову форму ренти — оброк. У [старо] давній Русі існував інститут, що, на нашу думку, був одним з найголовніших джерел феодальної залежності в найжорстокішій її формі, в формі кріпосництва, а саме — інститут закупництва. Питання про закупів — одне з найскладніших питаньісторії сільського населення в [старо] давній Русі. Складність його зумовлюється тим, що майже єдиним джерелом для вивчення становища закупів є кілька статей Руської Правди. Руська Правда не дає вичерпного систематичного визначення цього інституту, а вирішує лише окремі питання, які ставились судовою практикою і життям; тому статті її мають казуїстичний характер. Очевидно, ці статті дуже рано стали незрозумілими для переписувачів і вони пробували дещо осмислити їх, внаслідок чого з’явилась сила схолійі варіантів. Варіанти наростали один на одного при дальшому переписуванні, і поступово зміст статей став незрозумілий навіть і для глибоких дослідників. Оскільки Руська Правда досі не була видана в усіх списках, що дійшли до нас, і оскільки не було проведено роботи по встановленню початкового тексту, дослідники довільно вибирали те чи інше різночитання і залежно від цього вибору давали різну конструкцію інституту закупництва. Інших даних про давньоруських закупів ми майже не маємо. Не згадують про закупів ні літописи, ні канонічні пам’ятки. Правда, про них досить багато говориться в пам’ятках західноруського права пізнішого періоду — XIV — XVI ст., але в літературі справедливо ставиться питання: чи можна вважати тотожним закупництво X — XI ст. — інститут епохи становлення феодалізму, з закупництвом XIV — XVI ст. — інститутом епохи розвинутого феодалізму. Тотожний своєю назвою інститут може різко змінитись за два-три століття. Зокрема, кабала XV ст., особливо кабала рязанська, не тотожна з кабалою кінця XVII ст. в Московській державі. Нарівні з малочисленністю джерел, вивченню питання про закупів пошкодило також і те, що його обмірковували головним чином історики-юристи,які часто підходили до нього надто догматично, застосовуючи при розв’язанні його принципи або римського, або сучасного цивільного права. «Загальні» ж історики звичайно в дискусіях про закупів не брали участі і ставали на бік того, чи іншого історика-юриста. Питання про правове становище закупа розбирали надзвичайно докладно, але економічного становища й характеру експлуатації їх майже ніхто не зачіпав. Тому не дивно, що питання про закупів досі не було розв’язане. Навіть тоді, коли до тієї чи іншої думки приєднувалась більшість дослідників, з’являлась робота, яка примушувала переглядати питання або вносити в розв’язання його ті чи інші окремі поправки. Тепер питання про закупів треба знову переглянути, бо 1) нам треба вивчити не тільки походження і юридичне становище закупів, а й форму їх експлуатації паном, бо цим розв’язується питання про форму експлуатації їх після перетворення в феодально-залежне селянство; 2) ми маємо тепер новий матеріал про закупів у виданому нами пам’ятнику «Правосудие митрополичье»; 3) в нашому розпорядженні є наше нове видання Руської Правди за всіма списками, що дійшли до нас, через що можна легше встановити початковийтекст її трактуючих про закупів статей. Але повного перегляду питання ми все-таки не даємо, бо нас цікавить поки що закупництво як один із способів перетворення закабаленого населення в феодально-залежне селянство. Відповідно до цього, багатьох другорядних деталей, які мають лише спеціальний, чисто історико-юридичний інтерес, ми не розглядаємо. Нам здається, що питання про закупів у відзначеному нами розрізі буде розв’язане, якщо ми з’ясуємо походження і суть закупництва, форму експлуатації закупів у господарстві пана і їх правове становище. Питання про походження закупів, отже й просуть закупництва є основним, і якраз з приводу нього було висловлено дуже багато найрізноманітніших думок. Найбільша група дослідників — [М. М.] Карамзін 8, [Д. І.] Майєр 9, [М. М.] Ясінський 10, [І. І.] Яковкін 11 і цілий ряд авторів підручників і загальних оглядів вважають, що в основі закупництва лежить договір позики, забезпечений заставою особи боржника, тобто позика, сполучена з самозаставою. Друга група дослідників, з яких найвидатніші [О. М.] Рейц 12 і [В. І.] Сергеєвич 13, вважають закупів найманими робітниками. Третя група намагається примирити обидва попередні погляди. Найвидатніший її представник — [Г. В.] Чичерін вважає, щозакупництво було родом особистого найму з приєднанням до нього позичкового зобов’язання. Модифікацією цього погляду є погляд [В. Й.] Ключевського, за яким закупи є сільські робітники, що оселювались на землях приватних власників і були залежні від пана. Четверту групу становить погляд [І. Д.] Беляєва, за яким закупи — це селяни, що живуть на чужих землях і зобов’язані платити за землю роботою. Модифікацією цього погляду є погляд [П. А.] Аргунова, який, рішуче критикуючи теорію самозастави, відмовився висловити свою думку про суть закупництва, але все-таки він це зробив: закуп за Аргуновим — це селянин, що платив своєму панові натуральну данину (купу), іздольщину 14. Є дослідники, які намагаються примирити погляди першої і останньої груп. Одним з них є Б. Д. Греков, який, визнаючи (в давніших своїх працях), що в основі закупництва лежить боргове зобов’язання, вважає, проте, що закупи платять панові купу-ренту 15. Переходячи до перегляду всіх цих думок про походження й суть закупництва, треба передусім з’ясувати, звідки походить назва інституту закупів. Нам здається, що Руська Правда дає достатній матеріал для розв’язання цього попереднього питання. Саме в двох її статтях згадується якраз те, що лежить в основі закупництва — купа. В цьому питанні наче сходяться всі дослідники: всі визнають, що закуп походить від слова купа, що купа робить людину закупом. Залежно від того, як дослідники розуміють термін купа,вони звичайно розв’язують питання про походження і суть закупництва, і це, на нашу думку, цілком правильно. Отже що являє собою купа? На думку більшості дослідників — це взята від пана сума, борг. На думку інших, купа — взята вперед заробітна плата. На думку третіх, не закуп бере купу від пана, а, навпаки, пан бере її від закупа, причому є два варіанти цього погляду: за одним ([П. А.] Аргунов), купа — «натуральна данина», іздольщина, яку закуп платить панові, а за другим (Б. Д. Греков) — купа є феодальна рента. Звернемось до розгляду останнього погляду. Б. Д. Греков, висловивши думку, що купа є рента, не обгрунтував її. Характерно, що думка ця не випливає навіть з його загальних поглядів на походження закупництва. Цим значною мірою й пояснюється, що він незабаром відмовився від неї. Щодо погляду Аргунова, то автор наводить різні міркування на користь своєї думки, що закуп давав панові купу і що купа — це натуральна данина панові від закупа. Насамперед він вказує 16, що при тлумаченні статті, де згадується про купу — «Но еже дал ему господин плуг и борону, от него же купу ємлеть, то то погубивше платити», — фраза «от него же купу ємлеть» у розумінні взяття купи закупом збуджує сумнів щодо граматичних форм. Зокрема, слово «ємлеть» не можна, на його думку, передати словом «узяв», тобто однократним видом; його треба передати видом багатократним, як то робить при тлумаченні цієї статті Дебольський і як перекладає Goetz — «bekommt». Сенс цього заперечення Аргунова полягає в тому, що коли «ємлеть» не можна розуміти як однократну дію, то тим самим підривається думка більшості про те, що купупозику закуп бере від пана одразу і один раз. Аргунов наводить цілий ряд статтей Руської Правди, де «ємлеть» треба розуміти в значенні багатократної дії і в розумінні стягання за нормою. Але наведені ним приклади якраз спростовують його тлумачення слова «ємлеть»: цитата, яку наводить Аргунов скорочено, в повному вигляді дуже добре показує, що слово «ємлеть» можна розуміти в значенні однократної дії: «Ты тяже вси судять послухи свободными; будеть ли послух холоп, то холопу на правду не вылазити; но еже хощеть истець или иметь и, а река тако: «по сего речи емлю тя, но аз емлю тя, а не холоп и емети и на железо; аже обинити и, то ємлеть на немь свое». Ясно, що «емети на железо» можна розуміти тільки в значенні однократної дії; «емлеть на нем свое» так само можна розуміти як остаточне одержання позову. Адже не на виплат суд визнавав цей позов? Що ж до спроби розуміти «ємлеть» у значенні стягання за нормою, то це значить вводити в мовну науку ще особливу форму дієслова, яка виявляє дію за нормою. Нам здається, що таких дієслівних форм наука не знає і їх, звичайно, не було; «ємлеть» може означати і багатократне стягнення, і однократне. Отже цей довід відпадає. Другий висновок Аргунова теж від граматики. На його думку, фразу «от него же купу ємлеть» граматично правильніше відносити до пана, а не до закупа. Але цей довід Аргунова йде від сучасної літературної мови, від сучасної граматики. Він не е взагалі вирішальним і, як ми побачимо далі, тлумачення Аргуновим купи як предмету, стягуваного паном, е в нерозв’язній суперечності з другою трактуючою про купу статтею. Останнім доводом Аргунова є те, що слово купа в початковому тексті читалось як копа і що копа в деяких слов’янських і литовських мовах, отже і в Руській Правді, означає міру грошей і сільськогосподарських продуктів. Твердження Аргунова, що слово купа в більшості списків замінене словом копа, вимагає уточнення: слово копа зустрічається приблизно 50 разів, слово купа щось 20 і разів 30 воно заміняється словом ціна; при цьому часто в першій статті, де згадується про купу, пишуть копа, а в другій — купа і навпаки. Отже Аргунову треба ще довести, що слово копа відбиває початковий текст пам’ятника. Просте посилання на «більшість списків» ще не може мати значення. Нам здається, що це взагалі йому не вдалося б, бо слово закуп, як визнають усі дослідники, походить від слова купа, а не копа: в жодному списку ми не зустрічаємо слова «закон». Але припустимо, що в початковому списку стояло копа, а не купа, що копа — міра грошей і хлібних продуктів. Тоді статті, де згадується про копу, втратять сенс, якщо не буде сказано, копу яких грошей або копу яких хлібних продуктів дає закуп панові. Далі, якщо навіть ми визнаємо, що копа — міра грошей чи продуктів, то Аргунову треба довести, що ці гроші й продукти були «натуральною даниною», що це була іздольщина. З цього ясно, що всі твердження Аргунова є просто здогадом, який не може знайти підтвердження в жодній статті Руської Правди. Але головне не в цьому довільному граматичному тлумаченні і не в бездоказовому припущенні, що копа — це міра грошей і хлібних продуктів, а в тому, що Аргунов при аналізі слова купа обминув другу згадку про неї в статті, в якій купу не можна розумітияк натуральну данину, як іздольщину, стягувану паном з закупа. Якраз у цій статті вичерпно говориться, що купа належала закупові, купа не панова, а закупова: «Аже господин переобидить закоупа, а оувидить (оувередить) купу его или отарицю, то ему все воротити». Аргунов, прекрасно розуміючи, що ця стаття кладе край його спробам витлумачити купу як натуральну данину, виплачувану закупом панові, бо ясно, що пан не буде шкодити своїй данині, цілком обминув це надзвичайно важливе для з’ясування питання про купумісце Руської Правди. Правда, є один список, де про купу не згадується, саме список Синодальний, де текст статті читається: «Аже госпо-. дин переобидить закоупа а оуведить враждоу его или отарицю». Але Аргунов, знаючи, що всі інші списки говорять про пошкодження копи або ціни, не пробував довести, що текст статті за Синодальним списком відбиває початковий текст. Він просто обминув факт другої згадки про купу, яка рішуче паралізує всі його припущення про те, що купу платить закуп панові. Таким чином, думка Аргунова про суть купи відпадає, і разом з нею відпадає й думка Б. Д. Грекова, бо й він, визнаючи купу рентою, також повинен виходити з припущення, що купу платить панові закуп. Перейдемо тепер до розгляду другого погляду, асаме, що купа — це заробітна плата, видавана паном закупові вперед. Цей погляд, найповніше висловлений Сергеевичем, спирається на одне місце з статті Руської Правди, де в багатьох списках закуп називається наймитом. Але треба мати на увазі, що в 26 списках говориться не про наймита, а про закупа. Значить, треба довести, що згадка про наймита справді була в початковому тексті. Отже доводи Сергеєвича ще не є вичерпні, коли вони спираються тільки на той факт, що про наймита згадується в більшості списків. Статистичний метод при відтворенні списків можна застосовувати дуже обережно. Припустимо, що Сергеєвич має рацію, що наймит справді був згаданий у початковому тексті, але все-таки ми не можемо приєднатися до його погляду, що закуп — найманий робітник. Нижче ми докладніше скажемо про найманих робітників, наймитів у досліджувану епоху, але й тут треба відзначити, що слово наймання (отже й найми) вживалось у двох різних значеннях — 1) у значенні наймання і 2) в значенні стягання процентів, так званоїлихви. Наймит у цьому останньому розумінні — це людина, яка платить лихву, людина закабалена. Оскільки, як ми бачимо, закуп якраз був у становищі закабаленої людини, він і міг бути названий наймитом у даній статті, яку можна тлумачити так, якщо пан продасть закупа в повне холопство, то закабалений звільняється від виплати боргу. Вживання слова наймит у цьому значенні ніяк не можна вважати випадковим — воно дуже доречне. Що закуп не найманий робітник, не наймит саме в цьому розумінні слова — це доводить виданий нами пам’ятник — «Правосудие Митрополичье» 17. Про становище наймитів ми будемо говорити в спеціальному розділі, а тому процитуємо тут лише ті статті, які вичерпно доводять, що закупи — не наймити. «А се стоит в соуде челядин наймит, не похочет быти, а осподарь, несть емоу вины, но дати ему въдвое задаток; а побежит от осподаря, выдати его осподарю в полницу. Аще ли оубъект осподарь челядина полнаго несть емоу душегоубьства, но вина естьемоу от бога. А закоупнаго ли наймита — то есть душегоубьство». Неважко бачити, що ці дані вичерпно доводять різницю між закупом і наймитом: по-перше, становище наймита, як воно визначається процитованою статтею, інше, ніж закупа; наймит — вільна людина, яка легко може розірвати договір, виплативши подвійний завдаток; якщо завдатку він не одержав, то може без дальших розмов покинути хазяїна. Дух і зміст статтей Руської Правди про закупів говорять про незрівнянно більшу залежність закупів, про більшу зв’язаність їх зобов’язаннями перед паном. По-друге, залежністьнаймитів визначалась одержанням завдатку, а залежність закупів — одержанням купи. По-третє, закуп і наймит протиставляються в статті («А закупного ли наймита»). Було б дивно тлумачити цю статтю, виходячи з припущення, що слово наймит визначає або пояснює слово «закупного». Інститут закупництва і наймання був усім відомий і пояснювати, хто такі закупні люди — не було ніякого сенсу. Таким чином думка Сергеєвича, що купа є заробітна плата, дана паном вперед закупові, отже, що закуп — найманий робітник, не може бути прийнята, а тому не може бути прийнята і думка Чичеріна. Нам здається, що коли , відкинути тлумачення Аргунова, що купа є натуральна данина, тлумачення Грекова, що купа — рента (оброк), виплачувана закупом панові, Рейца і Сергеєвича, що купа є заробітна плата, — то лишається єдино можливою думка більшості істориків, що в основі купи лежить боргове зобов’язання, що закуп стає закупом для забезпечення і виконання цього зобов’язання. Розуміння купи як відносин, в основі яких лежить боргове зобов’язання, дозволяє нам розкрити зміст усіх статей Руської Правди про закупів без особливих труднощів і суперечностей. Зокрема, другу статтю, що безпосередньо говорить про купу — «Аще господин переобидить закоупа, а оуведить (увередить) купу его или отарицу, то то ему все воротити, а за обиду платити ему 60 кун» — дуже добре можна зрозуміти саме при цьому значенні купи. Цілком можливі випадки, коли пан, видавши купу, може її «увередить», силою відібравши передані гроші або відібравши майно, яке було в розпорядженні закупа. Але особливо добре при цьому значенні купи можна зрозуміти зміст інших статей про закупів. Зокрема, в першій статті про закупів — «Аже закуп бежить от господы, то обель;идеть ли искать кун, а явлено ходить или ко князю или к судиям бежить обиды деля своего господина, то про то не робять его, но дати емоу правдоу» — стає зрозумілою фраза «идет ли искать кун». Звичайно, щоб виплатити своє боргове зобов’язання, закуп потребував кун — грошей. Очевидно, почала встановлюватись практика перетворювати закупа в повного холопа в разі, коли він ішов шукати грошей, і законодавство цю практику відкинуло. У дальшій статті — «Паки ли прииметь на немь кун, то опять ему воротити куны, что будеть принял, а за обиду платити ему 12 гривен продаже» — вираз «паки ли приимет (пан) на нем кун» можна зрозуміти, тільки взявши на увагу, що пап міг, користуючись залежним становищем закупа, примусити його вдруге виплатити боргове зобов’язання. За цією статтею пан повинен повернути закупові взяту суму. Тлумачення цієї статті має вирішальне значення при розв’язанні питання про купу. Не дивно, що один з головних противників погляду на купу як на відносини, в основі яких лежить боргове зобов’язання, Аргунов 18, висуває цілий арсенал заперечень проти цього тлумачення. Він рішуче заперечує думку, що стаття говорить про одержання купи вдруге. Він вказує, що вираз «паки ли» в Руській Правді і в інших сучасних пам’ятниках вживається не в розумінні знову, вдруге, а в розумінні якщо, а слово «опять» означає назад. Але приклади, які наводить Аргунов, непереконливі. Насамперед вираз «паки ли» ніколи не буває тотожний з «якщо»; він має непередаваний сучасною мовою відтінок повторення або продовження дії, про яку говориться в реченні, що починається з «паки ли». Далі, вираз «паки ли» і «паки» може мати значення «знову», «удруге». Але хай буде так, як думає Аргунов, що «паки ли» однозначне з «якщо» (дійсно, в деяких списках «паки ли» заміняється словом «аще»), проте слова «опять» вже ніяк не можна вважати однозначним з словом «назад». Розберемо ті приклади, які наводить Аргунов. Він, між іншим, наводить таке місце з Руської Правди: «а кде будеть конечный тать, то опять воротять челядина» і вказує, що за цією статтею челядин у разі, коли знайдуть остаточного злодія, повертається назад. Але, коли ми наведемо всю статтю, то виявиться, що «опять» означає не «назад», а вдруге: «Аще кто познаеть челядин своей оукраден, а поиметь и, то оному вести и по кунам до 3-го свода; пояти же челядина в челядин место, а оному дати лице...» Значить, уже раніш повертали челядина; тепер, при виявленні остаточного злодія, челядин повертається знову. Другий наведений Аргуновим приклад спростовує якраз його самого: він наводить статтю Руської Правди за Пушкінським списком, за якою в разі купівлі хворого коня покупцеві дозволялось «свое серебро взяти опять назад». Якби «опять» було однозначне з «назад» або «взад», то вони не були б поставлені поруч в одній фразі. Третій приклад Аргунов узяв з однієї статті договору смоленського князя Мстислава Давидовича з Ригою і Готландом. В одній редакції говориться: «Тако русину не узяти латинського товара своего, опять платити ему», в другій: «Тако роусиноу не взяти оу немьчина товара своего назад ему платити» і в третій: «Тот товар неворотити»; в четвертій редакції стаття читається так же, як і в першій. Аргунов, посилаючись на статтю, де в другій редакціїзамість «опять» стоїть «назад», вважає доведеною тотожність значення цих слів. Але, коли ми наведемо всю статтю цілком, то цей висновок Аргунова не підтверджується: «Аже Русин купити у Латинеского человека товар, а возметь к себе, то ть Латинескому не взяти товара науспять, Русину тому платить. Тако Русину не узять у Латинскоготовара своего, опять платити ему». Як видно слово «опять» стосується до виразу «Русину тому платити». Проте найголовніше заперечення проти Аргунова являє текст самої Руської Правди. Там є статті, де слово «опять» вживається в значенні знову, вдруге. «Аще кто многим должен будеть, а пришед гость (господь) из иного города или чюжеземец, а не ведая запустить зань товар, а опять начнеть не дати гостю кун...» Стаття не викликає сумніву: хтось, заборгувавши і не бажаючи платити за своїм борговим зобов’язанням, бере товар у гостя, який приїхав з іншого міста, або чужоземця, і знову не хоче платити боргів гостеві. Отже всі заперечення проти цього тлумачення статті, які так енергійно були висунуті Аргуновим, відпадають. Нарешті, при вказаному розумінні купи розкривається зміст статті: «Продаст ли господин закупа обель, то наймиту (закупу) свобода во всех кунах, а господину за обиду платити 12 гривень продаже». В разі, коли пан продає закупа в повне холопство, закупзвільняється від боргового зобов’язання і, крім того, пан повинен заплатити 12 гривен продажі. Аргунов заперечує і проти цього тлумачення. Він під кунами хоче розуміти не боргове зобов’язання, а заборгованість закупа внаслідок невиплати ним натуральної данини і платежів за позикою, винагороди за втрату сільськогосподарського інвентаря та ін. Але Аргунов не наводить ніяких доводів проти запропонованого тлумачення цієї статті. Він відзначає, що вираз «свобода во всех кунах» граматично не зовсім ясний. Треба було, на його думку, сказати «свобода от всех кун». Але цей вираз лишиться також «граматично» «не зовсім ясним», якщо ми будемо розуміти слово «кун» так, як пропонує Аргунов. Отже аналіз як статті, де безпосередньо говориться про купу, так і всього комплексу законодавства про закупів приводить нас до переконання, що в основі купи, отже й закупництва, лежить боргове зобов’язання, для забезпечення виплати якого закуп повинен був перебувати в особливих відносинах залежності від свого пана і працювати в його господарстві. Сукупність умов і передумов встановлення закупництва в літературі звичайно зветься «самозаставою», але це поняття далеко не адекватне дійсній суті даного інституту; він далеко складніший і багатогранніший, ніж ті відносини, ще асоціюються з цим словом. Постає питання: коли і при яких умовах виникає боргове зобов’язання, яке може лежати в основі закупництва? Нам здається, що воно може виникнути: 1) при позиці, 2) при одержанні вперед заробітної плати, 3) при віддаванні батьком свого сина в кабалу заборг, 4) при умові відпуску на волю повного холопа, 5) при несплаті винагороди за правопорушення, 6) при несплаті раніш зробленого боргу, коли кредитор має право продати боржника в повне холопство. Висловлювали думку, що закупництво може виникнути і «запозиками безгрошовими» 19. Але, незважаючи на різноманітність умов, при яких може виникнути закупництво, основним типовим джерелом цього інституту, на нашу думку, була позика і меншою мірою наймання 24*. Але і з погляду права, і з погляду життєвої практики після того, як закупництво вже оформилось, не можна розрізнити, з ким ми маємо справу — з наймитом чи з боржником. Адже закупництво веде до тих самих наслідків — до однакової залежності і до однакової експлуатації. Якщо ми не визнаємо задовільним даного вище пояснення того, чому закуп був названий наймитом, то це можна пояснити й тим, що закуп був наймитом, але не в розумінні тотожності його з закупом — тут про наймання може йти мова не як про суть закупницькихвідносин, а як про привід для встановлення закупництва. Виникає питання: чи всяке боргове зобов’язання походило з норм закупництва? І тут ми, не задумуючись, повинні дати негативну відповідь. Всі попередні статті говорять нам, що боргові зобов’язання самі по собі закупництва не викликають. За взяті грошіплатили проценти, «рази», і тільки. Коли брали більші проценти («третий раз») борг зовсім погашався. Всі статті Руської Правди про торговельну неспроможність вичерпно говорять нам про те, що купці, обтяжені боргами, зберігали свою свободу і господарську самостійність, поки кредитори не подадуть позову про стягання боргу. Але, може, купецькі кредитні операції регулюються інакше, ніж боргові зобов’язання інших груп населення, як то думав Гетц? І знову в нас є стаття Руської Правди, яка, здається нам, вичерпно доводить, що боргове зобов’язання навіть малоімущого населення самі по собі також не вели до закупництва: «А вдачь (въдаче) не холоп, ни по хлебе работять, ни по придатьце». Як бачимо, боргове зобов’язання може виникнути як наслідок позики грішми чи хлібом. «Вдачь», як звичайно почали називати в літературі людей, що заборгували, може або відробити свій борг протягом року, або повернути його. «Но оже не доходять год, то ворочати ему милость, отходить ли, то не виноват есть». [В. І.] Сергеєвич 20, визнаючи закупа наймитом, вважає проте, що ця стаття говорить про закупів. [О. Є.] Пресняков 21 також, правда, дещо вагаючись, відносить статтю до закупів. Але І. І. Яковкін 22, так само як і Аргунов, заперечує проти віднесенняцієї статті до закупів. Яковкін уважає, що «вдачь» — це наймит, а не закуп. Проте досить вчитатись у статтю, щоб зрозуміти, що вона говорить зовсім не про наймитів, а про людей, які заборгували, взявши позику грішми чи хлібом. Вони могли зовсім не працювати в свого кредитора. Про відробляння боргу говориться тільки в випадкунеможливості для них погасити боргове зобов’язання. Оскільки в статті говориться про «милість», це повинне вказувати на безформальний позичковий договір. Та й зміст цієї статті цілком різниться від духу й змісту всього законодавства про закупів. Аргунов правильно відзначає, крім того, що ця стаття не може стосуватись закупів тому, що в ній взагалі немає згадки про закупів і що вона стоїть окремо і відділена від статей про закупів силою різноманітного матеріалу. Таким чином дана стаття дозволяє нам встановити, що боргове зобов’язання, хоч би й малоімущого, некредитоспроможного населення, саме по собі ще не веде безпосередньо до закупництва. Що ж кінець кінцем перетворює боргове зобов’язання в «купу»,а людину в закупа? Ми цілком певні, що боргове зобов’язання перетворюється в купу при певних формальних моментах. Воно повинне бути оформлене, мабуть, шляхом оголошення владі, при послухах, або, можливо, фіксуватись у писаних документах. При цьому можливі були й окреміцеремонії. Тільки при цих формальних умовах звичайний боржник міг бути перетворений у закупа. Відповідно до цього треба розв’язувати й питання про види закупів. Оскільки в закупи при певних формальних умовах могли попасти різні елементи (і збанкротовані купці, і ремісники, і селяни), остільки їх могли експлуатувати по-різному. Купці-закупи могли бути використані в торгівлі пана або в інших галузях його господарства, ремісники також по своїй спеціальності, а селяни, що якраз і становили основну масу закупів, були «ролейними» закупами, які працювали на ріллі, на полі 23. Підсумуємо наші спостереження в питанні про походження і суть закупництва. Закупи стають закупами при певних формальних умовах, причому боргове зобов’язання, що лежить в основі купи, може виникнути на різних основах (позика, наймання, умова при відпусканні холопа на волю тощо). Закупництва не можна розкласти на складові частини, як то роблять у літературі (позика сполучена з самозаставою, «наймання» сполучене з самозаставою тощо). Закупництво — це особливий інститут, відносини sui generis, до якогоне можна підходити з категоріями римського чи сучасного цивільного права. Про закабалення смердів у Київській Русі Ленін говорить: «І «вільний» російський селянин у 20-му ст. все ще змушений іти в кабалу до сусіднього поміщика — цілком так само, як в XI ст. ішли в кабалу «смерди» (так називає селян «Руська Правда») і «записувались» за поміщиками!». <<-- Задунайська РЎС–С‡ РІ Дунавцях Р·Р° спогадами останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого | Закарпаття Сѓ складі Чехословаччини. Карпатська Україна-->>
(C)
Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2024. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99. |
Розсилка новин
|
