|
СТАТТІ, КУРСОВІ
ТА РЕФЕРАТИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ,
ЗНО З ІСТОРІЇ,
КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ |
|
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Загальний погляд РЅР° мистецтво княжої УкраїниПридивляючись до памятників українського образотворчого мистецтва великокняжої доби (X—XIII ст.), приходимо до переконання, що рівень їхньої техніки, змісту й форми, вповні відповідав силі, повазі й значінню Київської Держави на тлі культурно-політичнихта економічних взаємин тогочасної Европи. Коли зважимо, що з нашого тогочасного мистецького надбання збереглися тільки мізерні останки, зможемо щойно зрозуміти подив, що його мали для культури Київської Держави чужинці. Київ був тоді справжнім Царгородомсхідньої Европи, що йому недорівнювали західньо-европейські культурні центри. Старе наслідство іранської, а впоряд з нею грецької культури, в зустрічі з впливами Персії, Індії й взагалі старих культур Малої й південної Азії, створило на грунті творчих питоменностей автохтонного, хліборобського населення України, пригожий грунт під засвоєння візантійської а потім романської культури. Ціла низка памятників архітектури, різьби, малярства й ужиткового мистецтва, служить наявним доказом засвоювання, а не безкритичного, рабського наслідування мистецьких досягнень візантійської культури з цілою мережею її геллєністичних і римських традицій та сирійських, арменських, грузинських, македонських і південно-словянських розгалужень. Ніодна з церков Києва, Чернигова чи Волині не є повторенням котрогось з чужоземних прототипів; дослідники нашої старої архітектури, бажаючи облегчити собі працю, дуже пильно шукали за такими прототипами, але даремно. Довелося їм будувати синтезу, незалежно від прийнятих у всесвітній історії мистецтва шабльонів і готових формулок, а на основі познак оригінальности й самобутности українського будівництва великокняжої доби. Те саме стверджуємо й у відношенні до українського малярства, що його стінописні, іконописні та рукописні памятники, при всій своїй «візантійськості», в цілому й подробицях є виявами українських творчих питоменностей. Вистане, коли пригадаємо собі мозаїки Михайлівського Золотоверхого манастиря, фрески Кирилівської церкви в Києві та мініятури Молитовника Гертруди. Українська емаль, київське золотарство й нарешті цілий круг памятників ужиткового й декоративного мистецтва, що ми їх не мали навіть змоги перечислити, заокруглює, доповнює й характеризує нашу стару, мистецьку культуру, як самостійну вітку візантійської. Хто знає, скільки часу, енергії, майна і крови витратила Київська Держава на боротьбу з диким степом і... внутрішні, княжі й громадські міжусобиці, той може тільки дивуватися непомірним засобам енергії, вложеним у культурні досягнення епохи. А требамати на увазі ще й те, що мистецька культура великокняжої України досліджувалася до недавна неукраїнськими, в першу чергу московськими силами, а це мало свій погубний вплив не тільки на нашу мистецьку історіографію, але й на долю самих памятників. Запропащення цінних румовищ Десятинної церкви в Києві, «обновлення» софійських і кирилівських фресків, «востановлення» княжих церков Володимира Волинського та Овруча, це клясичні докази ведмежої прислуги, що нею позначилися руки чужинецьких ігнорантів і «обрусителів» у ділянці української, мистецької культури. Куди гірше збережені від східньо-українських памятників, останки образотворчого мистецтва Галицько-Володимирської Держави, виявляють на тлі східніх, геллєністичних і візантійських традицій елєменти західньо-европейських, романських впливів. Помітні вже в памятниках Чернигова й Волині, щойно на західньо-українському грунті досягають вони гармонійної синтези форм у творах «галицької архітектурної школи». Синтетичним, візантійсько-романським було будівництво й різьба старого Перемишля, Холму, Галича йнарешті, наймолодшого поміж українськими городами, Львова (церква Миколи). Те саме можна сказати про памятники західньо-української мініятури й ужиткового та декоративного мистецтва, тобто золотарства (Молотівський скарб) та геральдики й сфрагістики (печатка Юрія Львовича з познаками готицьких елєментів). Про західньо-українське малярство, при повній недостачі памятників, зможемо говорити щойно на основі тих його бузсумнівно українських творів, що в XIV—XV ст. повстали на польських етнографічних землях. А коли можна тут вжити порівнання, то з старо-українською духовою й матеріяльною культурою сталося те саме, що з культурою старої Греції, у відношенню до культури римської імперії. Рим, сам іще напів варварський, покорив політично Грецію, але піддався всеціло високій культурі завойованої країни. Литва, Польща, Московщина, опанували територію Великої Київської й Галицько-Володимирської Держави. Але культура її земель лягла в основу культури Литви і Польщі Ягайла, та Московщини, від Андрія Боголюбського, через Олексія, Петра І аж до мистецької культури наших днів. <<-- Загальна характеристика | Загальний погляд РЅР° письменство княжої України-->>
(C)
Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2024. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99. |
Розсилка новин
|
