Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

СТАТТІ, КУРСОВІ ТА РЕФЕРАТИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, ЗНО З ІСТОРІЇ, КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Українська історія, події, факти, коментарі, аніліз

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Західноукраїнські землі в 1921—1939 pp.

Доля українських земель у зазначений час теж була важкою. За Ризьким миром 1921 р. між РСФРР та УСРР, з одного боку, і Польщею — з другого, Західна Волинь, Полісся, Холмщина і Підляшшя увійшли до складу польської держави. Статус Східної Галичини залишався невизначним. Найвища рада Паризької мирної конференції 1919 р. погодилася віддати Галичину Польщі тимчасово лише на 10 років. Польський уряд запровадив у Галичині жорстокий окупаційний режим. У відповідь радикальні українці вдалися до терористської тактики й саботажу щодо польських урядовців і державних установ. Польські власті відповіли подальшим посиленням репресій. Поряд з цим вживалися постійні заходи, щоб полегшити одержання від держав Антанти дозволу на панування над західноукраїнськими землями.Зрештою в 1923 p., після того як польський уряд знову запевнив західні держави в тому, що він надасть автономію Галичині, Рада послів Великих держав визнала Східну Галичину частиною Польщі. На українських землях, які ввійшли до складу Польської Республіки в 1931 p., проживало 5,6 млн українців, які становили близько 16 % населення всієї польської держави.

Північну Буковину, яка шляхом народного волевиявлення проголосила себе частиною України, у листопаді 1918 р. підступно окупувала королівська Румунія. Режим, який встановила румунська влада на українських землях, де проживало близько 790 тис. українців, був ще жорстокішим, ніж у Західній Україні. Загарбники розпочали шалений наступ на українство, прагнучи асимілювати місцеве населення, вбити в ньому волелюбний дух і національну свідомість.

Після розвалу Австро-Угорщини за згодою Антанти 5 серпня 1919 р. Чехословаччина повністю захопила Закарпаття. З усіх новостворених держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою. Відтак вона не проводила стосовно карпатоукраїнців (або русинів, як вони себе називали) такої відкритої політики дискримінації та асиміляції, як Польща чи Румунія. У 1938 р. на Закарпатті працювали 469 народні, 138 фахові й 23 горожанські школи, в яких домінувала українська мова.

Отже, українські етнічні землі в 20—30-х pp. було розділено на частини. На теренах колишньої Австро-Угорської імперії українці практично зосталися єдиним великим народом, який не спромігся на власну державу.

Попри всі запевнення міжнародної громадськості про поважання прав національних меншин, у тому числі й української, нові володарі західноукраїнських земель, особливо Польща і Румунія, не поспішали цього робити. Господарство краю пристосовувалося до економіки Польщі, Румунії і Чехословаччини. Заселеним українцями землям окупанти відводили роль споживача товарів, які виробляли в центральних районах, і постачальника сировини та дешевої робочої сили. Це негативно впливало на економічний розвиток краю, де промисловість перебувала в зародковомустані. її основу становили ремісничі майстерні та невеликі підприємства. Певного розвитку набула хіба що лісова та лісохімічна промисловість Закарпаття. Робітники піддавалися нещадній експлуатації, їм платили в 1,5—2 раза менше, ніж у центрі країни, відповідно гірше забезпечувалися й умови їхньої праці.

Більш як 80 % населення західноукраїнського краю займалося сільським господарством, становище в якому залишалося важким й ускладнювалося колонізаторською політикою Польщі, Чехословаччини та Румунії. У 1919 р. в цих країнах було проведено земельні реформи. Проте землі селяни не отримали. Найродючіші землі віддали польським, чеським та румунським колоністам. Протягом 20-х років лише польський уряд виділив на західноукраїнських землях новоприбулим військовим і цивільним поселенцям більш ніж 600 тис. газемлі і щедрі фінансові субсидії. Це проводилося задля зміцнення польської присутності на східних кордонах з ігноруванням того, що Галичина була одним із найбільш перенаселених сільськогосподарських регіонів Європи. До 1938 р. на західноукраїнських землях вже господарювало 300 тис. поляків-переселенців. Аналогічну політику здійснювали румунський і чеський уряди. На Буковині було виділено 5 тис. га для румунських, а в Закарпатті — 19 тис. га для чеських колоністів. Це не лише загострювало земельний голод і аграрне перенаселення в цих густонаселених районах, а й спричиняло гостре невдоволення українців. Улітку 1930 р. ворожнеча між українським селянством і польськими колоністами різко загострилася. У Галичині прокотилася хвиля нападів на польські маєтки: зафіксовано більше 2200 таких акцій. Активізували антиурядову діяльність й українські політичні партії та організації.

У відповідь на виступи українців польський уряд вдався до масових жорстоких дій. У середині вересня 1930 р. в українські села було послано великі армійські підрозділи та поліцію. Озброєні загони зайняли майже 800 сіл застосовуючи принцип колективноївідповідальності, заарештували більш як 2 тис. українців, близько третини з них засудили до тюремного ув'язнення. "Пацифікація" (умиротворення) та політичні репресії 1930 р. надовго загострили польсько-українські стосунки.

Ареною гострої польсько-української конфронтації стало шкільництво, у якому урядові кола вбачали засіб виховання польського державного патріотизму, а в перспективі — асиміляції непольських народів. З цією метою повсюдно закривалися школи з українською мовою навчання, навіть початкові. Із більш ніж 2400 початкових українських шкіл, що функціонували в Східній Галичині 1912 р. (у часи імперії Габсбургів), у 1937 р. залишилося 352. На Волині протягом того часу кількість українських шкіл зменшилась із 440 до 8. У 1931 р. одна польська гімназія припадала на 16 тис. поляків, а одна українська — аж на 230 тис. українців. Ще гірше було в Румунії, уряд якої взагалі закрив усі українські школи і навіть відмовився визнати українців за окрему національність. Повної румунізації зазнав і Чернівецький університет. Дуже незначним був тут і прошарок студентів-українців.

Поряд із загальним обмеженням українців у правах посилився і наступ католицизму. Із 389 православних церков на Волині в 1914 р. до 1939 р. вціліла лише 51. Особливо загострилися міжконфесійні відносини на Холмщині та Поліссі, де озброєні банди колоністів спалювали храми, тероризували українське населення, примушуючи його перейти в католицтво, а управління православними церквами, богословська освіта і навіть відправи провадилися польською мовою.

Та попри терор, попри всі намагання нових правителів колонізувати українські землі місцеве населення і, особливо, його політичні лідери різними формами виборювали свої соціальні й національні права, прагнучи до волі. На середину 20-х років українці мали до 12 політичних партій різних ідеологічних спектрів. Найчисленнішою і найвпливовішою серед них тривалий час було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) — ліберальна партія, яка обстоювала конституційну демократію та незалежну українську державу. Ця партія, утворена в 1925 p., контролювала багато українських фінансових, кооперативних та культурних закладів. На виборах УНДО збирало до 600 тис. голосів, мало своїх представників у польському сеймі. Проти загарбників також виступала Українська військова організація (УВО), котра діяла в підпіллі з 1920 р., та інші організації.

На початку 20-х років набуває поширення теорія інтегрального націоналізму Д. Донцова. До речі, цей термін доволі умовний, і сам Донцов його ніколи не вживав. У його політичній публіцистиці нуртував крик душі, біль за те, що трапилося в 1917—1920 pp.у Великій Україні. Оскільки, на думку Донцова, українську справу програли соціалісти і демократи (Грушевський, Винниченко, Петлюра), то Україна тепер має утверджуватись як тоталітарна держава і робити ставку на одного вождя, на одну партію. Такі настроїтоді дедалі більше поширювалися і в Західній Європі.

У міжвоєнний період у середовищі молодих українців виникла потужна організація, яка сповідувала ідеологію націоналізму — Організація українських націоналістів, перший організаційний конгрес якої відбувся 1929 р. у Відні. Очолив її полковник Євген Коновалець. Більшу частину організації становила галицька молодь. ОУН дотримувалася військових засад керівництва, конституційних методів, суворої дисципліни, проводила кампанію політичного терору проти запеклих шовіністів-урядовців. Осередки ОУН, очолюванімолодими і здібними керівниками С. Бандерою, Я. Стецьком, М. Лебедем та іншими, були майже в кожному польському університеті, школі, гімназії, де навчалися українці. Вони організовували масові політичні процеси, видавали газети, енергійно поширювали своїідеї серед студентської, селянської та робітничої молоді Галичини й Волині. ОУН боролася як проти польської окупації, так і проти сталінської тиранії в Україні, висуваючи натомість гасло національного солідаризму.

Не всі засоби боротьби ОУН були гуманними чи справедливими. Але не підлягає сумніву одне -* це свідома боротьба з ворогом, палке прагнення здобути волю, незалежність України, участь у лавах ОУН молодих, енергійних, ідейно налаштованих і самовідданихпатріотів швидко зробила її найпотужнішою силою в політичному житті Західної України.

У 30-х роках націоналістичний рух розгорнувся і на Буковині. Будителем національної свідомості в цей час став журнал "Самостійна думка", який редагував С. Никорович (водночас він обіймав посаду зв'язкового ОУН від Буковини). Невдовзі тут було утворено ОУН південно-західних українських земель. Крайовим провідником на Буковині, у Бессарабії та Мармарощині став Орест Зибачинський. ОУН заснувала студентську організацію "Залізняк" та спортивне товариство "Мазепа". ОУН чинила опір окупаційній владі. її активісти поширювали серед населення листівки із закликами боротися за визволення Буковини з-під румунського гніту, вивішували в людних місцях синьо-жовті прапори тощо. У 1938 p., після встановлення у Румунії військової диктатури, політичні партії та інші організації було розігнано. На Буковині лише націоналісти завдяки конспірації зберегли свою організаційну структуру і не зникли з політичного обрію.

Нелегально діяла у Польщі Комуністична партія Західної України (КПЗУ), утворена в лютому 1919 р., до 1923 р. — Комуністична партія Східної Галичини. У 1923 р. вона змінила назву на КПЗУ і, відступаючи перед натиском Комуністичного Інтернаціоналу, стала автономною частиною Польської комуністичної партії. її членами, крім українців, були також поляки та євреї, які проживали в Західній Україні. Єдиним шляхом до національного і соціального визволення західноукраїнські комуністи, будучи підконтрольними ВКП(б), вважали соціалістичну революцію в Польщі, яку мали спільно здійснити робітники та селяни всіх національностей. КПЗУ висувала гасло об'єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі — УСРР. У 1927 р. більшість ЦК КПЗУ підтримала так званий націоналістичний ухил О. Шумського в КП(б)У. У відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді, а викликаних до Москви лідерів партії було знищено. У 1938 р. Виконком Комінтерну розпустив Комуністичну партію Польщі, а разом з нею і КПЗУ. Приводом стало звинувачення, що керівництво цих партій нібито захопила фашистська агентура.

Із членами ОУН і КПЗУ особливо жорстоко розправлялася окупаційна влада. На початку 30-х років вони відбували покарання в страшній в'язниці "Береза Картузька", по суті, у концтаборі, який розміщувався на території нинішньої Брестської області. Сотні борців за волю рідного краю мучились у сумнозвісній румунській тюрмі Дофтана.

Важливим чинником національно-визвольного руху галицьких українців була Греко-католицька церква, яка наприкінці 30-х років налічувала 4 млн віруючих і близько З тис. парафій. Вона мала цілу мережу молодіжних організацій, жіночих товариств, навіть політичну партію — Українську католицьку національну партію. Ця церква, як суто українська установа, берегла східні церковні традиції, підтримувала національні прагнення свого народу, сприяла розвитку шкільництва. У цьому значна заслуга її глави митрополитаАндрія Шептицького — талановитого церковного і громадського діяча. Як щедрий меценат, він на власні кошти будував храми, монастирі, школи, допомагав бідним дітям здобувати освіту. Чималу суму грошей А. Шептицький пожертвував на Академічний дім, який служив гуртожитком і бібліотекою для багатьох українських студентів. Значний вплив А. Шептицький справляв також на політичне життя. Як противник політичного терору, він публічно виступав проти пацифікації, а восени 1930 р. розпочав переговори з керівництвомПольщі про нормалізацію стосунків з українцями Галичини.

Українці західного регіону успішно використовували і такий випробуваний метод боротьби з окупантами, як масова участь у різних національних товариствах. Широку популярність серед українства мало, зокрема, товариство "Просвіта", яке на початку 20-х років поновило свою діяльність у містах і селах краю і в 1939 р. налічувало більш як 500 тис.активних членів. Товариство утримувало величезну мережу читалень, публікувало навчальні матеріали, відкривало самоосвітні гуртки, вело цілий ряд курсів тощо.

Оскільки українців обмежували в правах навчатися у вищих освітніх закладах, зокрема у Львівському університеті, де було закрито всі українські кафедри, українська професура відкрила низку підпільних факультетів Львівського університету, політехнічного і медичного інститутів. Навчання на цих незвичайних факультетах тривало 5 років. Керували ними академік В. Щурат, народний лікар В. Панчишин та інші. Усе це допомагало українцям Галичини плекати рідну мову і культуру, піднімати національну свідомість.

У важких і тривожних буднях завершувався короткий, але буремний період 20-30-х pp. Стало ясно: не складається в житті так, як було обіцяно п'ятирічними планами й резолюціями партійних з'їздів, сталінською Конституцією 1936 р. Проте народ, котрий звик до несприятливих поворотів мінливої долі, надіявся на те, що найважче вже позаду. Нехтуючи негаразди, люди жадали одного — мирного, спокійного життя, відвернення загрози нової війни. Та події в Європі та світі розвивалися не так, як вони сподівалися і як їм бажалося. Усе найважче було попереду.

<<-- Західноукраїнські землі в 1900—1914 pp.  |  Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії-->>



Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2018. All rіghts reserved. Тел. (032) 243-43-23, (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Розсилка новин

Warning: include(../tsbsub/show_form.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /home/marazm/public_html/banner_100x100.html on line 47

Warning: include(../tsbsub/show_form.php) [function.include]: failed to open stream: No such file or directory in /home/marazm/public_html/banner_100x100.html on line 47

Warning: include() [function.include]: Failed opening '../tsbsub/show_form.php' for inclusion (include_path='.:/usr/lib/php:/usr/local/lib/php') in /home/marazm/public_html/banner_100x100.html on line 47
Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв


Нова українська національна ідея. Новая украинская национальная идея
 
Кутки споживача для всіх міст із законодавством та книгою скарг. Кутки покупця. Уголки потребителя для всех городов с законодательством и книгой жалоб. Уголки покупателя





Украинские 100x100




Газета "Правовий тиждень"