Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

СТАТТІ, КУРСОВІ ТА РЕФЕРАТИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, ЗНО З ІСТОРІЇ, КНИГИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Українська історія, події, факти, коментарі, аніліз

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку

Українська лінія - система російських укріплень,споруджених вздовжрічок Оріль, Берестова, Берека (до її впадіння в СіверськийДонець) упродовж 30-х - 60-х рр. XVIII ст. - не була межею будь-якихадміністративно-територіальних утворень. Але і для запорожців, і длянаселенняГетьманщини вона була кордоном "ментальної географії" – тамзакінчувалася "Русь" або "города" [1, 654, 695; 2, 213,243, 609, 634; 6, 99]. На південь від лінії, за уявленням пересічногополтавського жителя, лежало"царство розбійників"[6, 1]. Для владиГетьманщини залінійні землі були "порожніми" [10, 162]. В Генеральнійвійськовій канцелярії вважали, що між Гетьманською Україною та Запорожжямніколи не було кордону: останнє нібито ніколи не було суб `єктом договірнихвідносин, завжди "состояло вединой дирекции гетманской" і не малоправа на власні земельні володіння[12, 9-13]. У південних сотнях Полтавськогополку північною межеюзапорозьких "дач" вважали російсько-турецькийкордон 1714 р. [2, 200], який пролягав у міжріччі Орелі та Самари [4].Натомість в Коші не мали чіткого уявлення, що саме обмежовувало ВійськовіВольності на півночі — кордон 1714 р. [1, 309; 2, 577] чи р. Оріль [1, 90, 160,162]. У будь-якому разі р. Самара, на якій було розташовано містечко, здавнаналежала до володінь січовиків.

У викладі Старосамарського сотенного правлінняісторія Старої Самари постає дискретною: вона обривалася "згономлюдей" з Новобогородицького містечка і знову розпочиналася тільки в 1737р. [9, 8 і зв.]. У 1737 (за іншими даними - у 1738) році фельдмаршал Б.-Х.Мініхдав дозвіл козацькому отаману Барану "с обивателями" поселитися поблизуСтаросамарського ретраншементу [8,44; 9, 8 ізв.], збудованого в 1736 р.на місціНовобогородицької фортеці, зруйнованої за умовами Прутського договору (1711).Б.-Х. Мініх розпорядився спеціально відвести для поселення місце "подпушечною обороною" [8, 44]. Але, за даними Д.Яворницького, на той час тамвже проживало населення, яке почало прибувати з Гетьманщини, Запорожжя,Правобережної України, починаючи з 1731 р. [8, 44]. Це підтверджують й іншіджерела. Так, на допиті в 1750 р. гайдамака Мартин Щербиненко (Моторя) засвідчив:"Леть ему от роду восемнадцять, родилея онь полку Полтавського (тутвказано підпорядкування містечка на час допиту Мартина Щербини, а не йогонародження - Т.К.) в местечку Самаре" [15, 134]. "Нове"поселення потрапило під владу Київської губернської канцелярії [9, 8 і зв,],але вже в 1738 р. Яків Козельський просив Полтавську полкову канцеляріюпризначити його сотником "на Самар" [21, 47].

Поширення юрисдикції Полтавського полку назалінійні та, частково задніпровські поселення відбулося на початку 40-х рр.XVIII ст. Указом Сенату від 8 березня 1743 р. Мишурин Ріг було приписано доПереволочнянської, а Бригадирівку і Ревунівку - до Орлицької сотеньПолтавського полку. В Старій Самарі указ передбачав створення окремої сотні, доякої мали відійти поселення при Усть-Самарському ретраншементі наНенаситецькому й Кам'янському островах [13, 40-41]. Того самого року призначеной старосамарського сотника - Дмитра Нетребенка [7, 1331]. 25 квітня 1743 р.запорожці подали скаргу в Сенат, і грамотою від 20 вересня полтавськомуполковникові було заборонено направляти в Стару Самару сотника, щоправда,"до указу" [5, 13]. 8 грудня 1743 р. Сенат своїм указом підтвердивстворення Старосамарської сотні [16, 4-5].

Принагідно зауважу, що сотенне правління існувалов Новобогородицькому містечку ще до зруйнування фортеці. У копіях купчих йогожителів на два двори в містечку, пасіку на р. Протовч, греблю на р. Кільченьзгадано новобогородицьких сотників Івана Лук'яновича (1700 р.), СавуПрохоровича (1703 р.), Саву Михайловича (1706), наказного сотника Данила Щвеця(1706 р.), городових отаманів Антона Мащенка (1703) та Івана Глов'янського(1706) [9, 274-276].

Упродовж 40-х - поч. 60-х рр. XVIII ст. Кішвсіляко добивався ліквідації Старосамарської сотні, її жителі потерпали відпоборів самарських полковників і водночас не звільнялися від загальнонароднихдля Гетьманшини повинностей, зокрема, від сплати консистентського збору [13,41]. Це породжувало високу міграційну активність населення Старосамарськоїсотні. Якщо на 1742 р. в Усть-Самарі нараховувалося 159 душ населення, наКам'янському острові - 12, при Ненаситецькому ретраншементі - 9 [16, 4], то вже6 березня 1744 р. підполковник Василь Кожинов повідомляв Київську губернськуканцелярію, що при Усть-Самарському й Ненаситецькому ретраншементах жителів незалишилося, окрім трьох лоцманів, "а при Каменском острове же имеетцапрежнего селения десять хать неимущихь" [16, 6]. В Старій Самарі у1742 р. оселилося 219 чоловік, у 1744 - 439 [8, 44]. Проте на 1746 р- звідтілявтекло в Старий та Новий Кодаки 125 дворів мешканців [17, 7-8] до 1751 р-загальна кількість втікачів з Старої Самари сягнула 337 дворів [9, 34]. Темпицієї міграції демонструють "расположения", складені для стягненняконсистентського збору: наприклад, улітку 1753 р. в містечку нараховувалося 187дворів (89 - козаки, 98 - посполиті [11, 711 зв.]); в листопаді того самогороку - 164 двори та "бездвірні хати" (77 - козаки, 87 -посполиті [11,560 зв.]). Внаслідок міграції населення на середину 40-х рр. у складі сотнізалишилося тільки містечко Стара Самара.

Безсумнівний інтерес для дослідження історіїСтарої Самари та колонізації залінійних земель загалом представляє відомістьпро залінійні поселення, складена полтавським полковим хорунжим ВасилемМагденком, решетилівським сотником Семеном Бузанівським та нехворощанськимсотником Калеником Прокопієвим [13, 53-123]. На початку документа вказано дату- 27 січня 1762 р. Вона є умовною і, швидше за все, фіксує завершенняпереписання відомості "набіло". На цю думку наводить"сказка" В. Магденка про свою службу: у 1756 р. він перебував "вописаний залинейньїх поселений", а в 1761 р. - "в окончании, в силеордера его ясневелможности, залинейньш населенням описання" [21, 26].

ВідомістьміститьданіпрозалінійніпоселенняНехворощанської,Маяцької, Царичанської, Китайгородської, Орлицької сотень Полтавського полкутаЗапорозькогоВійська,атакожпронаселенняСтарої Самари. Відомості про поселення,що перебували в юрисдикції Полтавського полку, систематизовано за такимирубриками: 1) "званія"; 2) "число их"; 3) "откуда икогда, какого звання зашедшие". Інформаційна наповненість рубрикнеоднорідна і залежить, насамперед, від типу поселення (подварок, хутір,пасіка, слобода, село). Стара Самара, за відомістю, була єдиним містечком середзалінійних поселень. Відповідно, у першій рубриці вказано прізвище та ім`ягосподаря двору та глав сімей (якщо в одному дворі мешкала не одна сім`я); Удругій - кількість хат і сімей в одному дворі; в третій - відомості пропоходження поселенців, їхню станову належність та час переселення в СтаруСамару. Завершується опис "смєтою" про поселення Самарської паланки,у якій зазначено тільки їхні назви, місцезнаходження, відстань між поселеннямита кількість хат.

Коротко зупинимося на історії проведення опису.19 січня 1756 р., одразу після переведення Гетьманщини та Запорожжя упідпорядкування Сенату, з останнього в Державну колегію Іноземних справ поданозапит про поселенння, що з'явилися на південь від Української лінії післязакінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. [25, 1 а]. В колегії такихвідомостей не знайшли. 10 березня Сенат віддав гетьманові К.Розумовськомурозпорядження про проведення опису залінійних поселень [13, 4; 27]. В Сенатіцікавилися "сколко после закьлюченія с Портою Оттоманскою вечнаго мыра заУкраинскою линіею изь Малой Россіи, и ис которыхь имянно полковь, и якогопоселенія виселилось, и на какой за линіею дистанцій то поселеніе простираетца,и до которыхь урочнить" [1, 179].

12 березня К. Розумовський направив ордерГенеральній військой канцелярії з вимогою розшукати такі відомості в її архіві,а за їхньої відсутності — доручити полтавському полковникові А. Горленкустворити комісію для складання карти залінійних земель та відомості пропоселенців [25, 2]. Тоді ж гетьман відіслав у Кіш ордер, щоб запорожці неперешкоджали роботі комісії [1, 175].

На початку квітня для проведення опису булостворено комісію у складі В.Магденка, С.Бузанівського та К.Прокопієва [13, 7].Від картографування залінійних земель вони вимушені були відмовитися - пі увідомстві Генеральної військової канцелярії, ні в Київській губернії не буложодного геодезиста [13, 8, 23].

Перед комісією постала ще одна проблема -протидія Коша проведенню опису. Участь запорозьких депутатів у роботі комісіїне передбачалася - Кіш зобов'язали тільки прислати представника, щоб запобігтиможливому опору паланкової старшини й населення Військових Вольностей [1, 178].Військова сходка 7 травня постановила: не перешкоджати роботі комісії, але й ненадавати їй охорону. Причому, Кіш давав згоду на перепис винятково вихідців зГетьманської України, заборонивши обліковувати переселенців з інших земель таодружених запорожців [1, 181].

З Коша неодноразово надсилали ордери самарськомуполковникові ззабороною перешкоджати проведенню опису, постійно повідомляючипро це комісію та Генеральну військову канцелярію [1, 181, 196; 25, 25 зв.].Але 2 липня депутати Комісія отримала лист від полковника Самарської паланки ззабороною "в дачи запорожские вежать и дела начинать" [1, 198]. Цейлист відображав реальну, а не задекларовану позицію Коша з цього питання. 23серпня1756 р.Військова сходка прийняла нове рішення:доручити опис поселень, щоперебували в юрисдикції Коша, паланковим полковникам [1 200-201], якимнаказано, щоб "хоружого і сотников политично, с учтивостію, к той описи непринимали" [1, 201]. Найбільше в Коші були стурбовані можливимкартографуванням залінійних земель, вважаючи його кроком до юридичногозакріплення їх за Полтавським полком" что ж-де касается доучинення чертежана находящейся за линиею земле, которая-де издревлеВойску Низовому Запорожскомупринадлежит, то чертеж никогда чиним-ь не был [26, 242і зв.].

22 липня 1756 р. в І енеральнш військовійканцелярії отримали донесення А. Горленка проте, що комісія описала залінійніпоселення від "дач" Слобідських полків до містечка Китайгорода [25,34 зв., 38]. 27 серпня 1756 р. в По лтавській полковій канцелярії слухалидонесення комісії про завершенняопису залінійних хуторів, які належали жителямПолтавського полку, та про неможливість проведення опису поселень, щоперебували в військовому підданстві [20,719]. З донесення А. Горленка вГенеральну військову канцелярію дізнаємося, що відомість про поселенців на тойчас вже було переписано "набіло" [13, 25 зв.]. Упродовжвересня-жовтня 1756 р. Генеральна військова та Полтавська полкова канцелярії, атакож комісія, продовжували безуспішно листуватися з Кошем про проведення описупоселень, які перебували у підданстві Війська Запорозького [13, 27-33; 20,494552]. Тобто, у 1756 р. опис не було завершено. Відомість про залінійніпоселення Полтавського полку, складену комісією того самого року,виявитине вдалося.

З невідомих причин в Генеральній військовійканцелярії про опис згадали тільки у 1761 р., під час приїзду в ГлухівК.Розумовського. 2 вересня 1761 р. Полтавська полкова канцелярія отримала ордерК.Розумовського, з повідомленням, що в Генеральній військовій канцелярії так іне отримали відомості про залінійні поселення [14, 1]. Гетьмана цікавилипоходження переселенців, час їхнього переселення, місцезнаходження поселень,якими землями поселенці володіють, запорозькими, чи "малоросійськими"та копії документів на земельні володіння [14, 1 і зв.]. Полтавська полковаканцелярія спробувала пояснити відсутність відомості та карт відсутністюгеодезиста та неможливістю проведення опису поселень, що перебували вюрисдикції Коша [14, 5]. У відповідь гетьман віддав розпорядження описатипоселення в Військових Вольностях без запорозьких депутатів, „под каким-ьдругимь претекстом" [14, 6 зв. - 7].

Дані про час переселення підтверджують, що восени1761 р. Комісії довелося заново провести опис в залінійних поселеннях усіхпорубіжних сотень. На жаль, не вдалося виявити документів, які відображаютьобставини його проведення (на відміну від роботи комісії в 1756 р.). Можнатільки пояснити специфіку структури "смєти" про запорозькі поселення:в 1761 р. К. Розумовський таки відмовився від ідеї провести там поіменний перепис.Про це писав 13 жовтня з Глухова І.Чугуєвець: "Залинейньїх людей веленноот графа описат всех, а о запорожских граф приказал на 1714 году границю, неописывая іменно, примечаниемь положит... сколко и дворові, под Воискомь".|23, 73 зв.].

Але чи побувала Комісія у 1761 р. вСтаросамарської сотні? Якщо так, то виявляється, що після 1756 р. в СтарійСамарі не з'явилося жодного поселенця, а якщо такі й були, то негайно залишалимістечко (див. Таб.1).

Таблиця1

Рік оселення в Старій Самарі

Кількість дворів

%

1732 р.

1738 р.

1739 р.

1740 р.

1741 р.

1742 р.

1743 р.

1744 р.

1745 р.

1746 р.

1747 р.

1748 р.

1749 р.

1750 р.

1751 р.

1752 р.

1753 р.

1754 р.

1755 р.

1756 р.

1

4

13

12

19

11

9

4

16

7

14

6

11

7

2

7

1

3

4

1

0,7 %

2,6 %

8,6 %

7,9 %

12,5 %

7,2 %

5,9 %

2,6 %

10,5 %

4,6 %

9,2 %

3,95 %

7,2 %

4,6 %

1,3 %

4,6 %

0,7 %

1,97 %

2,6 %

0,7 %

На першийпогляд - нічого дивного в умовах непростих взаєминіз запорожцями та призначенняв 1752 р. старосамарським сотником Івана Березаня, який вирізнявся своїмизловживаннями, самоуправством тасвавільними вчинками [19, 154-159]. Алеуреєстрі втікачів з Старосамарської сотні від 26 березня 1757 р. [1, 334-337] єчимало прізвищ людей, внесених у відомість про населення містечка, складенуніби-то в кінці 1761 р. - на поч. 1762 р.: Каленик Панасенко, Максим Кошеченко,Дмитро Солодкий, Микита Пелюхна, Степан Литвин, Юхим Грищенко, Іван Калашник,Степан Бердник, Михайло Дубенко, Федір Головко, Яким Красиненко, Остап Черевкота ін. Тобто, комісія переписала дані з відомості, укладеної ще в 1756 р.Насмілюся зробити припущення, що це спричиненено невизначеністю долі містечкана час повторного проведення опису – у Глухові восени 1761 р. Іван Чугуєвецьдоволі успішно вів перемовини з гетьманом про передачу Старої СамариЗапорозькому Війську [23, 73]. 20жовтня 1761 р. К. Розумовський підписав ордер,яким передавав старосамарських жителів "под ведение Воиска Запорожского, скоих козаки должны отправлят воисковую службу, а посполитые быть в прислушаниидо Войска Запорожского" [10, 200].

Отже, згідно звідомістю, на 1756 р. населення Старої Самари становило152 двори, 164 хати, 165сімей [13, 114 зв. - 121 зв.]. Старшина Старосамарської сотні: сотник ІванБерезань (з 1752 р.), переселенець з м-ка Березна Чернігівського полку (1744);городовий отаман Федір Байрак (з 1752 р.), переселенець з м-ка Нові СанжариПолтавського полку (1742); писар Данило Любарський, козак з м. Миргород (1751);осавул Іван Касян переселенець з Білицької сотні Полтавського полку (1744);хорунжий Панас Бабенко,переселенець з Китайгородської сотні Полтавського полку(1745) [13, 114 зв.]

Як видно знаведених у таблиці даних, на 1756 р. більшість населення Старої Самарискладали "старожили", перший з них - запорозький козак КорнійТаран,який оселився там у 1732 р. [13, 119 зв.]. Це ще разпідтверджує,що післязруйнування Новооогородицької фортеці поселенняперестало існувати тількиюридично, потрапивши до розряду "безуказнонаселснных".

Запідрахунками, зробленими на основі даних відомоті, кількість козацького йпосполитого населення в Старій Самарі була майже однаковою - 49 3 % (75 дворів)становили козацькі двори, решта – посполиті. Загалом в залінійних поселенняхПолтавського полку переважало козацьке населення, за винятком слобід, оселенихвздовж р. Оріль, вище впадіння в неї Берестової Личкова, Котівка, слободи вурочищах Вища Мажарова, Нижча Мажарова, Перещепино, Козиревому) - вони належалиокремим власникам, частка козацького населення в них становила біля 37 %. УСтарій Самарі, як правило, в одному дворі була одна хата, в якій мешкала однасім`я. Тільки в одному в дворі в одній хаті мешкало дві сім`ї, у 12 випадках(7,9 %) - на одному дворі знаходилося дві хати, де мешкало двісім`ї.Загалом, співвідношення "двір-одна хата-одна сім`я" булотиповим для залінійних поселень.

Найбільшийвідсоток населення Старої Самари становили вихідці з Полтавського полку,Запорожжя, Миргородського полку та Речі Посполитої (Правобережної України)(див. Таб. 2)

Таблиця 2

Кількістьдворів

%

Полтавськийполк

Запорожжя

Миргородськийполк

Річ Посполита

Гіляцькийполк

Ніжинськийполк

Прилуцькийполк

Слобідськіполки

Волощина

Задніпров'я

Київськийполк

Лубенськийполк

Чернігівськийполк

88

18

14

14

4

3

3

3

1

1

1

1

1

57,9 %

11,8%

9,2 %

9,2 %

2,6 %

1,97%

1,97%

0,66 %

0,66 %

0,66 %

0,66 %

0,66 %

0,66 %

Середпереселенців з Полтавського полку найбільше було прибульців з Новосанжарівської(16 дворів), Кобеляцької (15 дворів), Білицької (13 дворів) та Китайгородськоїсотень (12 дворів). Вихідці з Речі Посполитої прибули до містечка, головнимчином, з Київського воєводства, один двір було осаджено переселенцями з м-каМеджибіж Подільського воєводства. Більшість з них несли козацьку службу (69,2%).

Вихідці зЗапорожжя були, здебільшого, колишніми січовиками, які одружилися в СтарійСамарі, тільки один двір населили колишні військові піддані. З них 33,3 %рахувалися посполитими (шість дворів), решта -козаками. Щоправда, невідомо, чинесли останні службу на користь сотенного правління. Принаймні, 11 квітня 1745р. Старосамарська сотенна канцелярія повідомляла, що "от оних живущих приСтарой Самаре запорожских козаков никакой служби не продолжается" [18, 29зв.].

Не випадково увідомості немає даних про земельні володіння Старосамарської сотні - вона їх немала. Щороку жителі Старої Самари були змушені "покупать грунта" [9,33] - орендувати їх у запорожців. У1745-46 рр. та на початку 50-х рр. булиспроби відмежувати землі п сотню, але вони зазнали невдачі [1, 23-394; 17, 2зв., 5-6, 13-14, 34, З8] Загалом, відомість є непрямим свідченням того, щоосновним напрямком міграції населення з містечка були запорозькі слободи -принаймні, в залінійних поселеннях інших сотень не зафіксовано жодного вихідцяз Старої Самари.

14 січня 1762р., в той час, коли комісія завершувала переписування "набіло"результатів своєї праці, Кіш віддав розпорядження розігнати жителів СтароїСамари, "чтоб тамо ни единь жителством не оставался" [22, 18 зв.] Напочатку 1762 р. загін на чолі з військовим осавулом Лук'яном Великим розоривмістечко, захопивши сотенний прапор та архів [10, 100 а]. У 1764 р. військовийосавул Макар Нагай прогнав із Старої Самари "от розгону оставшихся"17 чоловік [24, 5].

Отже, частинувідомості, що містить опис Старосамарської сотні, було складено в 1756 р., підчас першої спроби комісії у складі В. Магденка, С. Бузанівського та К.Прокопієва описати залінійні поселення. Загалом, дані, відображені у відомостіпро залінійні поселення від 17 січня 1762 р., ще потребують статистичноїобробки та глибшого аналізу, зокрема, шляхом залучення інших джерел("податкових расположений" для консистентського збору, матеріалівревізій та ін.). Навіть побіжне ознайомлення засвідчує, що відомість єнеоціненним джерелом для вивчення заселення Південної України, її соціальноїісторії, історії окремих поселень тощо.


Бібліографічні посилання:

1.АрхівКоша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. – К., 2003. - Т. 3.

-952с.

2.2.АрхівКоша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. – К., 2006. - Т. 4.

-880с. (макет).

3.ВеклєнкоВ., Ковальова І., Шалобудов В. Археологічне вирішення дискусіїстосовнорозташування містечка Самарь та Богородицьком фортеці //Українськийархеографічнийщорічник. – К.-Нью-Йорк,2004. – Вип.8/9. – Т.11/12. – С.190-221.

4.ПСЗ.– Т.5. - № 2687, 2834.

5.ШвидькоГ.К. Актові джерела до історії Запорозької Січі // Південна Україна XVIII-XIXстоліття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.– Запоріжжя, 2000.- С.9-18.

6.ЭварницкийД.И. Две поездки в Запорожскую Сечь Яценка-Зеленского, монаха Полтавскогомонастыря в 1750-1751 гг. – Катеринослав, 1915.- 106 с.

7.ЭварницкийД.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир, 1903. – Т.2. – 2107с.

8.ЯворницькийД.І. Історія запорізьких козаків (у 3-х томах). - К., 1990. -ТІ.- 578 с.

9.Центральнийдержавний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). –ф.51. –Оп.З. – Спр.9333.

10.ЦДІАКУкраїни. – Ф.51. – Оп.З. – Спр.11368.

11.ЦДІАКУкраїни. - Ф.51. - Оп.З. - Спр.11601.

12.ЦДІАКУкраїни. - Ф.51. - Оп.З. - Спр.11904.

13.ЦДІАКУкраїни. - Ф.51. - Оп.З. - Спр.13796.

14.ЦДІАКУкраїни. -Ф.51. -Оп.З.-Спр.16671.

15.ЦДІАКУкраїни. - Ф.56. - Оп.З. - Спр.878.

16.ЦДІАКУкраїни. - Ф.59. - Оп. 1. - Спр.1012.

17.ЦДІАКУкраїни. - Ф.59. - Оп. 1. - Сир. 1377.

18.ЦДІАКУкраїни. - Ф.94. - Оп.2. - Спр.64.

19.ЦДІАКУкраїни. - Ф.94. - Оп.2. - Спр.69.

20.ЦДІАКУкраїни. - Ф.94. - Оп.2. - Спр.75.

21.ЦДІАКУкраїни. - Ф.94. - Оп.2. - Спр.85.

22.ЦДІАКУкраїни. - Ф.229. - Оп. 1. - Спр. 111.

23.ЦДІАКУкраїни. - Ф.229. - Оп. 1. - Спр. 115.

24.ЦДІАКУкраїни. - Ф.229. - Оп.1. - Спр.168.

25.ЦДІАКУкраїни. - Ф.269. - Оп. 1. - Спр. 1883.

26.ЦДІАКУкраїни. - Ф.269. - Оп. 1. - Спр. 1957 а.

27.ЦДІАКУкраїни. - Ф.269. - Оп. 1. - Спр. 1966.


<<-- Відокремлення земель  |  Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах-->>



Головна сторінка | Українська національна ідея. Українократія | КУТКИ СПОЖИВАЧА для всіх міст з літературою |  ІНФОРМАЦІЙНІ СТЕНДИ, щити, дошки | Уголки потребителя для всех городов с литературой | Информационные стенды, щиты, доски | Перекидні системи Перекидные системы | Штендеры, Штендери | Буклетницы Буклетниці | Коментар Податкового кодексу, Митного Комментарий Налогового кодекса, Таможенного| НОВИНИ | RSS | Реклама | Контакт | Журнали з охорони праці та інші | Календар бухгалтера Календарь бухгалтера | Інструкції з охорони праці |Оперативна поліграфія, тиражування |  Фотоприколы | Термінологічний словник | Книги, словник, реферати з історії, ЗНО з історії України

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2018. All rіghts reserved. Тел. (032) 243-43-23, (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється  цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України  (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Розсилка новин
Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв


Нова українська національна ідея. Новая украинская национальная идея
 
Кутки споживача для всіх міст із законодавством та книгою скарг. Кутки покупця. Уголки потребителя для всех городов с законодательством и книгой жалоб. Уголки покупателя





Украинские 100x100




Газета "Правовий тиждень"