ГЛАВА X. МАРАЗМИ, НОВИНИ МОРАЛІ ТА КУЛЬТУРИ

Верховна Рада планує суттєво звузити волонтерську діяльність неприбутковими установами та організаціями

15 квітня 2010 року Верховна Рада України ухвалила постанову про прийняття за основу (в першому читанні) проекту Закону України “Про волонтерський рух” (реєстр. № 5266 від 22.10.2009 р.). Ця подія не може викликати нічого, крім щирого подиву, адже законопроект дослівно повторює проект закону “Про волонтерський рух” (реєстр. № 4345 від 13.04.2009 р.). Цей проект, поданий Кабінетом Міністрів України на чолі з Ю. Тимошенко, Верховна Рада відхилила не далі як 23 грудня 2009 р. Авторами нового законопроекту виступили наступні народні депутати: Каськів Владислав (НУНС) , Шевченко Андрій (БЮТ), Суслов Євгеній (БЮТ), Князевич Руслан (НУНС), Мірошниченко Юрій (ПР).

Важливо зауважити, що дуже схожий законопроект було заветовано президентом України в 2005 році на вимову громадських організацій, як такий, що обмежує свободу та розвиток волонтерської діяльності.

Як слушно зазначено у висновках Головного науково-експертного управління на обидва проекти, законодавчу базу для волонтерської діяльності уже дають Цивільний кодекс, закони про об’єднання громадян, про благодійні організації тощо. Окремий закон про волонтерську діяльність не потрібен, адже за такого підходу необхідно приймати спеціальні закони про кожен вид діяльності громадських чи благодійних організацій.

Новий законопроект містить ті самі принципові недоліки, на які уже звертав увагу Європейський суд з прав людини у справі Корецький та інші проти України, зокрема, у зв’язку з законодавчими обмеженнями волонтерської діяльності.

Які обмеження містить черговий законопроект і чим це загрожує в разі його прийняття?

Волонтерськими організаціями визнаються тільки зареєстровані громадські організації, в статутах яких прямо передбачено волонтерську діяльність (ст. 1 проекту).

Отже, благодійні та релігійні організації, громадські організації, легалізовані шляхом повідомлення, а також інші неприбуткові організації не матимуть права вести волонтерську діяльність та вносити відповідні зміни до статутів – і то на підставі спеціального закону. Замість сприяння волонтерській діяльності проект її дуже звужує!

Проте, навіть не всім громадським організаціям автори законопроекту надають право вести таку діяльність. Уважний аналіз законопроекту показує, що взагалі йдеться лише про всеукраїнські громадські організації, бо лише їм згідно з законом належить право утворювати місцеві осередки (ст. 13 проекту). Відповідно, тільки таким організаціям належатиме і право організовувати підготовчі курси для волонтерів (ст. 12 проекту).

Водночас органи державної влади і місцевого самоврядування зобов’язані інформувати волонтерів лише про волонтерські організації, які зареєстровані у відповідній адміністративно-територіальній одиниці (ст. 5 проекту). Це, в свою чергу, обмежує права всеукраїнських громадських організацій, бо не всі вони реєструють свої місцеві осередки.

Тобто законопроект відтворює хибну модель поділу громадських організацій за територіальним статусом і, всупереч законам і міжнародно-правовим зобов’язанням України, порушує вимоги рівності громадських організацій перед законом.

Але значно гірші наслідки для неприбуткового сектору та економіки країни в цілому має те, що серед отримувачів волонтерської допомоги вказано будь-які підприємства (ст. 1 проекту), що відкриває шлях до використання неоплачуваної праці під машкарою волонтерства та заміни штатних працівників підприємств удаваними “волонтерами”. Волонтери не можуть укладати договори про безплатне надання послуг з фізичними особами, які найбільше потребують їх допомоги; такі договори можливі лише між волонтерами і підприємствами або волонтерськими організаціями (ст. 7 проекту).

Волонтерським організаціям, по суті, відведено функції посередницьких агентств, що підкреслено в статті 14 законопроекту, де вказано їх право одержувати будь-які “фінансові надходження від юридичних осіб” та “інші джерела, передбачені законом”. Тобто вузьке коло таких організацій зможе одержувати, серед іншого, комісійні винагороди за постачання безплатної робочої сили підприємствам.

Все це не відповідає ні законодавству про працю, ні пункту 7.11 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, де визначено вичерпний перелік доходів неприбуткових громадських організацій.

Законопроект містить і численні положення, що суперечать Цивільному кодексу України.

Наприклад, саме волонтерів – в тому числі неповнолітніх або непрацездатних – проект зобов’язує компенсувати в повному обсязі шкоду заподіяну ними підприємству, як отримувачу волонтерської допомоги, що зазначено в статті 17 проекту.

Проте, повну відповідальність за виконання договору послуг мають нести волонтерські організації, а не волонтери, яких вони залучають (ст. 902 ЦКУ). Розмір відповідальності за неналежне виконання договору безплатних послуг обмежено двома неоподаткованими мінімумами доходів громадян, якщо інше не вказано договором (ст. 906 ЦКУ).

В статті 10 законопроекту наведено лише обмежений перелік витрат, які підлягають відшкодуванню волонтерам, хоча стаття 904 ЦКУ зобов’язує замовника безоплатних послуг відшкодувати виконавцю (волонтеру) всі фактичні витрати, пов’язані з наданням таких послуг.

Законопроект не передбачає також дієвих заходів державної підтримки довгострокової волонтерської діяльності, які давно застосовуються в практиці європейських країн (спрощений порядок надання чи продовження віз, сертифікації окремих видів волонтерської діяльності та фінансування підготовки волонтерів тощо).

Загалом, прийняття законопроекту, який суперечить багатьом законам і міжнародним договорам України, нічого не дасть волонтерам України, але істотно ускладнить їх діяльність.

Верховна Рада за останні п’ять років розглядає уже п’ятий законопроект про волонтерську діяльність, що свідчить про її важливість для українського суспільства. Але парламент тричі відхиляв недолугі законопроекти самостійно, і одного разу скористався правом вето Президент України – що було би доцільно в випадку ухвалення проекту № 5266 (точніше, дублікату відхиленого Верховною Радою в 2009 році законопроекту № 4345).

Законодавча підтримка волонтерської діяльності потребує внесення змін до законів про громадські та благодійні організації та прийняття державної програми про конкретну підтримку волонтерства, що особливо актуально для України у зв’язку з наближенням ЄВРО-2012 – подібні заходи, як показує досвід Олімпіади в Пекіні 2008 року, стають успішними завдяки добре організованій участі численних волонтерів.

Якщо Ви поділяєте наше занепокоєння та маєте пропозиції щодо покращення законопроекту надішліть лист-звернення Голові профільного Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Костенку Павлу Івановичу за телефоном (044) 255-31-14 (приймальня) або факсом (044) 255-33-32 чи електронною поштою Kostenko.Pavlo@rada.gov.ua.

Копію листа можете надіслати УНЦПД за адресою anastasia@ucipr.org.ua

Контакти

Ірина Кавецька УНЦПД

ira.kavetskaya@gmail.com

095 410 27 07

http://www.ucipr.kiev.ua/

ДО 2001 РОКУ УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗАМОВЧУВАЛО ПРО ВОЛОНТЕРСТВО. АЛЕ І ЗАРАЗ ВОЛОНТЕРІВ НЕМОЖЛИВО ВІДПРАВИТИ У ВІДРЯДЖЕННЯ, ДЛЯ НИХ НЕМАЄ ТРУДОВИХ УГОД ТА НЕ НАРАХОВУЄТЬСЯ ТРУДОВОГО СТАЖУ

Кутки споживача від 99 до 399 грн. + все торговельне законодавство

Універсальний вантажний велосипед + ручний вантажний візок в подарунок

Ротаційна (гортальна) настільна система (промо-стійка), 11 прозорих кишень А4, 250 грн.

Проект

Закон України

Про волонтерський рух
__________________________________

Цей Закон визначає організаційні та правові засади провадження волонтерської діяльності та розвитку волонтерського руху в Україні.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) волонтер — фізична особа, яка добровільно провадить волонтерську діяльність самостійно або разом з волонтерською організацією;

2) волонтерська діяльність — будь-яка соціальна, суспільно корисна, неприбуткова та вмотивована діяльність волонтерів та волонтерських організацій, що провадиться шляхом виконання робіт, надання послуг отримувачам волонтерської допомоги.

3) волонтерська допомога — конкретні послуги, що надаються волонтерськими організаціями та волонтерами отримувачам волонтерської допомоги;

4) волонтерська організація — громадська організація, зареєстрована в установленому Законом України “Про об’єднання громадян” порядку, яка провадить будь-яку соціальну, суспільно корисну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, статутом якої передбачено провадження волонтерської діяльності;

5) волонтерський рух — громадський рух, який базується на добровільному об’єднанні волонтерів з метою провадження будь-якої соціальної, добровільної, неприбуткової та вмотивованої діяльності, що має суспільно корисний характер;

6) отримувачі волонтерської допомоги — фізичні особи, окремі соціальні групи, особи, сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, а також підприємства, установи та організації, на користь яких провадиться волонтерська діяльність.

Стаття 2. Законодавство у сфері волонтерського руху

1. Законодавство у сфері волонтерського руху складається з Конституції України, Законів України “Про об’єднання громадян” та “Про благодійництво та благодійні організації”, цього та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.

Стаття 3. Принципи волонтерської діяльності

1. Волонтерська діяльність ґрунтується на принципах добровільності, безкорисливості, неприбутковості, законності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її учасників та відповідальності.

Стаття 4. Основні напрями волонтерської діяльності

1. Основні напрями волонтерської діяльності включають, але не обмежуються наступним:

1) надання відповідно до законодавства України допомоги окремим соціальним групам, особам, сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (зокрема, надання соціальної допомоги та духовної підтримки, сестринського догляду пацієнтам відділень паліативної допомоги та геріатричних відділень і членам їх сімей);

2) участь у діяльності, пов’язаній з:

охороною навколишнього природного середовища;

охороною культурної спадщини;

захистом прав сімей, дітей та молоді;

захистом прав громадян, що належать до соціально вразливих верств населення;

організацією масових спортивних та культурних заходів національного та міжнародного значення;

вихованням учнівської молоді та створенням умов для її творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку, а також у проведенні організаційно-масових заходів в установленому порядку в позаурочний і позанавчальний час;

проведенням різноманітних громадських заходів та акцій, зокрема з метою сприяння розвитку паліативної допомоги.

2. Інші напрями волонтерської діяльності визначаються статутом та рішеннями волонтерської організації, договорами про провадження волонтерської діяльності, волонтером, що провадить волонтерську діяльність самостійно.

Стаття 5. Отримання відомостей про волонтерські організації та потребу в провадженні волонтерської діяльності

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у разі звернення до них волонтерів, осіб, що виявили бажання провадити волонтерську діяльність, інформують їх про зареєстровані волонтерські організації на відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

2. Волонтер та волонтерська організація мають право на отримання від органів державної влади та органів місцевого самоврядування відомостей про сферу, місце і потребу в провадженні волонтерської діяльності та конкретні підприємства, установи та організації, що мають намір залучити волонтера або волонтерську організацію до виконання робіт, надання послуг отримувачам волонтерської допомоги.

Стаття 6. Форми державної підтримки волонтерської діяльності

1. Держава визнає соціальну значущість волонтерської діяльності, створює умови для її розвитку.

2. Державна підтримка волонтерської діяльності здійснюється шляхом надання правової, організаційної, методичної, інформаційної допомоги волонтерам та волонтерським організаціям.

Стаття 7. Договір про провадження волонтерської діяльності

1. Волонтер має право провадити волонтерську діяльність самостійно або шляхом укладення договору про провадження волонтерської діяльності з волонтерською організацією або підприємством, установою та організацією, що мають намір залучити волонтера.

2. Обов’язковими умовами договору про провадження волонтерської діяльності є:

предмет та обсяг волонтерської діяльності;

порядок і умови провадження волонтерської діяльності;

строк виконання робіт, надання послуг;

права і обов’язки сторін;

питання забезпечення обладнанням та іншим майном, наданим для провадження волонтерської діяльності (спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, захисним спорядженням або матеріалами, велосипедами, проїзними квитками у міському транспорті загального користування); забезпечення вакцинації, медичного огляду та інших лікувально-профілактичних заходів; питання відшкодування витрат на навчання волонтера за рахунок коштів волонтерської організації або підприємств, установ та організацій, що залучили волонтера;

підстави для розірвання договору.

Договір про провадження волонтерської діяльності укладається у письмовій формі.

Стаття 8. Права та обов’язки отримувачів волонтерської допомоги

1. Отримувачі волонтерської допомоги мають право:

добровільно отримувати волонтерську допомогу;

відмовитися від отримання волонтерської допомоги;

звертатися до суду у разі порушення їх прав та свобод під час надання їм волонтерської допомоги.

2. Отримувачі волонтерської допомоги зобов’язані шанобливо ставитися до волонтерів.

Стаття 9. Підстави для припинення волонтерської діяльності

1. Будь-яка волонтерська діяльність може бути припинена у разі:

порушення умов договору про провадження волонтерської діяльності або його розірвання;

порушення волонтером або волонтерською організацією законодавства України;

настання інших випадків, установлених договором про провадження волонтерської діяльності або законом.

2. У разі ліквідації волонтерської організації її активи повинні бути використані для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави.

Розділ ІІ

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВОЛОНТЕРІВ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 10. Права волонтера

1. Волонтер має право:

провадити волонтерську діяльність самостійно або разом з волонтерською організацією або підприємством, установою та організацією, що мають намір залучити волонтера;

пройти підготовку (інструктаж) для провадження волонтерської діяльності;

на забезпечення обладнанням та іншим майном, наданим для провадження волонтерської діяльності (спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, захисним спорядженням або матеріалами, велосипедами, проїзними квитками у міському транспорті загального користування);

на забезпечення вакцинації, медичного огляду та інших лікувально-профілактичних заходів, що безпосередньо пов’язані з провадженням волонтерської діяльності, передбаченої договором за рахунок коштів волонтерської організації або підприємств, установ та організацій, що залучили волонтера;

на відшкодування витрат на навчання волонтера за рахунок коштів волонтерської організації або підприємств, установ та організацій, що залучили волонтера;

підтримувати зв’язки з вітчизняними волонтерськими організаціями та волонтерськими організаціями інших країн.

Стаття 11. Обов’язки волонтера

1. Волонтер зобов’язаний:

високоякісно, сумлінно та своєчасно виконувати обов’язки, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності;

дотримуватися прав, свобод отримувачів волонтерської допомоги, шанобливо ставитися до них, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам отримувачів волонтерської допомоги чи негативно вплинути на репутацію волонтера;

забезпечувати під час провадження волонтерської діяльності безпечні умови для життя та здоров’я отримувачів волонтерської допомоги;

забезпечувати захист прав та відстоювання інтересів отримувачів волонтерської допомоги;

ефективно використовувати обладнання та інше майно, надане для провадження волонтерської діяльності;

забезпечувати конфіденційність інформації про отримувачів волонтерської допомоги, що стала йому відома під час провадження волонтерської діяльності.

Стаття 12. Підготовка (інструктаж) волонтера

1. Знання і навички, необхідні для провадження волонтерської діяльності, волонтер отримує на підготовчих курсах, що проводяться волонтерськими організаціями, або під час інструктажу на підприємстві, в установі та організації, що залучили волонтера.

2. Провадження волонтерської діяльності, що передбачає наявність відповідної освіти, можливе за наявності у волонтера документа про освіту, що підтверджує певну кваліфікацію.

3. Підприємства, установи та організації, що залучають волонтера, можуть встановлювати інші вимоги до нього.

Стаття 13. Права та обов’язки волонтерської організації

1. Волонтерська організація має право:

укладати та розривати договори;

визначати форми та напрями волонтерської діяльності;

утворювати відповідно до законодавства свої місцеві осередки;

обмінюватися з відповідними організаціями іноземних держав інформацією і спеціалістами, що передбачається відповідними програмами участі у програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну, відповідними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

користуватися іншими правами згідно із законодавством України.

2. Волонтерська організація зобов’язана:

забезпечити виконання статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську діяльність;

підвищувати кваліфікацію волонтерів, які співпрацюють з волонтерською організацією.

Стаття 14. Джерела фінансування волонтерської організації

1. Джерелами фінансування волонтерської організації є:

фінансові надходження від фізичних, юридичних осіб;

доходи від банківського вкладу (депозиту) та від цінних паперів;

інші джерела, передбачені законом.

Стаття 15. Контроль за законністю і цільовим використанням коштів волонтерської організації

1. Фінансові надходження від фізичних, юридичних осіб використовуються на здійснення конкретних напрямів волонтерської діяльності, передбачених рішенням відповідної волонтерської організації та її статутом.

2. Волонтерські організації, які отримують кошти на провадження волонтерської діяльності, зобов’язані подавати звіт про цільове використання коштів фізичним, юридичним особам, що їх надавали, в установленому ними порядку та строки.

Стаття 16. Відшкодування витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю

1. Волонтеру відшкодовуються витрати, пов’язані з волонтерською діяльністю (якщо вони були невідкладні, необхідні, підтверджені належним чином та передбачені договором про провадження волонтерської діяльності), що передбачені абзацом шостим частини другої статті 7 цього Закону, якщо волонтер сам не відмовляється від відшкодування витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю у письмовій формі.

Зазначені витрати відшкодовуються волонтерською організацією чи підприємством, установою, організацією, що мають намір залучити волонтера у розмірі і на умовах, які визначаються договором про провадження волонтерської діяльності.

Стаття 17. Відповідальність за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності

1. Шкода, завдана волонтером під час провадження волонтерської діяльності, відшкодовується ним у повному обсязі.

Волонтери і волонтерські організації за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності несуть відповідальність відповідно до законів України.

2. За неподання звіту про використання коштів, наданих волонтерським організаціям на підставі договору, передбаченого статтею 7 цього Закону, або їх нецільове використання, отримання цих коштів з порушенням законодавства винні особи несуть відповідальність відповідно до законів України.

Розділ IІІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2010 року.

2. Внести до Закону України “Про соціальні послуги” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 45, ст. 358) такі зміни:

абзац сьомий статті 1 виключити;

у частині другій статті 17 слова “, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України” виключити.

До № 5266 від 22.10.09 р.,

внесеного народними депутатами України

В.Каськівим, А.Шевченком, Є.Сусловим та іншими

ВИСНОВОК

на проект Закону України «Про волонтерський рух»

(реєстраційний № 5266)

У Головному науково-експертному управлінні розглянутий зазначений вище проект закону, яким пропонується визначити організаційні та правові засади здійснення та розвитку волонтерської діяльності в Україні.

Зокрема, ним встановлюються основні напрями та принципи волонтерської діяльності, права та обов’язки її учасників, джерела фінансування волонтерських організацій, порядок здійснення контролю за законністю і цільовим використанням коштів волонтерськими організаціями тощо.

Головне управління вважає за необхідне відзначити, що положення даного законопроекту частково повторюють зміст проектів законів «Про волонтерський рух» (№ 7550 від 27.05.2005 р), «Про волонтерську діяльність» (№ 3372 від 22.03.2007 р.), «Про волонтерський рух» (№ 4345 від 13.04.2009 р.), «Про волонтерську діяльність в Україні» (№ 4345-1 від 19.05.2009 р.). Враховуючи те, що цей законопроект містить ті самі недоліки, що і зазначені вище проекти законів, управління змушене повторити зауваження, висловлені ним раніше.

Так, в обґрунтування необхідності прийняття поданого законопроекту у пояснювальній записці до нього зазначається, що «відсутність спеціального Закону, спрямованого на регулювання волонтерської діяльності, стримує формування чіткої та послідовної політики держави щодо розвитку та підтримки волонтерського руху в Україні, піднесення соціальної значущості волонтера, усунення перешкод щодо використання волонтерської допомоги під час організації та проведення масових культурних та спортивних заходів загальнодержавного значення». Підтримуючи необхідність розвитку волонтерської діяльності в Україні, управління водночас звертає увагу на відсутність в супровідних документах до проекту закону даних про кількість в Україні волонтерських організацій і волонтерів, діяльність яких має бути врегульована в законі.

З іншого боку, управління, виходячи з принципу економічності законодавства, не вбачає потреби у прийнятті окремого закону про волонтерський рух. Річ у тому, що волонтерські організації є різновидом громадських організацій, діяльність яких регулюється Законами України “Про об’єднання громадян”, “Про благодійництво та благодійні організації” та іншими законами України, які містять достатні правові передумови для розвитку волонтерського руху. Адже за такого підходу доведеться приймати окремі закони про кожну громадську організацію, що не узгоджується з принципами економічності законодавчого регулювання.

У разі ж прийняття рішення про необхідність прийняття зазначеного законопроекту, треба відзначити, що чимало питань організації та діяльності волонтерських організацій залишилося поза межами законодавчого регулювання. Зокрема, в законопроекті не визначено, хто може бути засновником волонтерських організацій, хто може бути їх членами, який порядок легалізації (реєстрації) волонтерських організацій та засади здійснення державного контролю (нагляду) за їх діяльністю тощо. Враховуючи те, що волонтерським організаціям притаманні ознаки громадських організацій, у законопроекті зазначені питання мають бути вирішені принаймні шляхом вміщення до нього бланкетних (відсильних) норм, в яких має бути визначено, що відповідні питання організації та діяльності регулюються Законами України “Про об’єднання громадян” та “Про благодійництво та благодійні організації” тощо.

Слід звернути також увагу й на інші недоліки законопроекту.

Недоцільним вважаємо розкривати цим проектом закону визначення терміну «волонтер», а саме - «фізична особа, яка добровільно провадить волонтерську діяльність самостійно або разом з волонтерською організацією» (підп. 1 ч. 1 ст. 1). Адже визначення зазначеного терміну вже передбачене чинним Законом України «Про соціальні послуги» - «волонтер - фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер» (абз. 7 ч. 1 ст. 1). При цьому, як видно, запропонована у законопроекті редакція, відрізняється від чинної.

До недоліків термінологічного апарату законопроекту слід також віднести відсутність визначень деяких термінів, якими він оперує і значення яких не розкривається чинними нормативно-правовими актами. Наприклад: «сестринський догляд», «відділення паліативної допомоги», «геріатричні відділення» (підп. 1 ч. 1 ст. 4), «соціально вразливі верстви населення» (абз. 5 під. 2 ч. 1 ст. 4), «громадські акції» (абз. 8 під. 2 ч. 1 ст. 4), «активи волонтерської організації» (ч. 2 ст. 9).

Звертає на себе увагу положення частини 1 статті 5 проекту закону, в якій йдеться, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування у разі звернення до них волонтерів, осіб, що виявили бажання провадити волонтерську діяльність, інформують їх про зареєстровані волонтерські організації на відповідній адміністративно-територіальній одиниці».

Розробником цієї законодавчої новели не враховано, що державна влада в Україні відповідно до Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цілком логічно, що зазначений вище припис може адресуватися не всім органам державної влади, а лише відповідним органам виконавчої влади.

Аналогічне за змістом зауваження слід висловити й до частини 2 статті 5, в якій зазначається, що «волонтер та волонтерська організація мають право на отримання від органів державної влади та органів місцевого самоврядування відомостей про сферу, місце і потребу в провадженні волонтерської діяльності та конкретні підприємства, установи та організації, що мають намір залучити волонтера або волонтерську організацію до виконання робіт, надання послуг отримувачам волонтерської допомоги».

Крім того, це положення проекту закону (з урахуванням висловленого вище зауваження), на думку Головного управління, слід було б включити до відповідних статей розділу 2 проекту, що визначають права волонтерів і волонтерських організацій, а положення частини 1 статті 5 - до статті 6, яка присвячена питанням, пов’язаним із державною підтримкою волонтерської діяльності. Зокрема, у частині 2 статті 6, зазначається, що «державна підтримка волонтерської діяльності здійснюється шляхом надання правової, організаційної, методичної, інформаційної допомоги волонтерам та волонтерським організаціям».

У статті 10 визначається, що волонтер має право “пройти підготовку (інструктаж) для провадження волонтерської діяльності”. На думку управління, підготовка та інструктаж повинні розглядатися як обов’язок волонтера, а не його право, що до речі випливає із змісту статті 12, де йдеться про необхідність відповідної підготовки (інструктажу) волонтера.

Проблемно врегульовані у законопроекті питання відповідальності за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності (стаття 17). Адже шкода, завдана волонтером під час провадження волонтерської діяльності, має відшкодовуватися не ним, а організацією, від імені якої він діє (за винятком прямого умислу).

Окремі положення є декларативними, не містять нормативного навантаження, у зв’язку з чим вони потребують відповідного доопрацювання. Зазначене, насамперед, стосується частини 1 статті 6, де йдеться, що «держава визнає соціальну значущість волонтерської діяльності, створює умови для її розвитку», статей 8, 11 тощо.

Положення абзацу 7 частини 1 статті 10, яким передбачається, що волонтер має право підтримувати зв’язки з вітчизняними волонтерськими організаціями та волонтерськими організаціями інших країн, пропонуємо виключити із цієї частини, як таке, що не потребує визначення на рівні закону.

Слід також відзначити, що у численних документах ООН та інших міжнародних організацій, зокрема, у Загальній декларації про волонтерську діяльність, прийнятій на XVI Всесвітній конференції волонтерів (2001 р.), наголошується на необхідності держав підтримувати волонтерський рух та всіляко сприяти його розвитку. Натомість, у законопроекті державна підтримка та розвиток волонтерського руху в Україні лише формально проголошується (наприклад, частина 2 статті 6).

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Керівник Головного управління В.І. Борденюк

Вик.: К.Вербицький

____________

Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/moral/10_77.html

[an error occurred while processing this directive]

Скачати Книгу маразмів України одним файлом

(C) Copyrіght by V.Moseіchuk, 1999-2023. All rіghts reserved. Тел. (067) 673-51-59, (099) 565-62-62, (093) 918-70-99.
Пропозиції та зауваження надсилайте на
Електронним та друкованим ЗМІ дозволяється цитування матеріалів Книги маразмів України за умови посилання на Книгу маразмів України та сайт www.marazm.org.ua Обов'язкове посилання наступного змісту: "За матеріалами Книги маразмів України (www.marazm.org.ua)…". з використанням в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на Книгу маразмів України (www.marazm.org.ua). Іншим організаціям та приватним особам використання матеріалів для публічних цілей дозволяється за умови окремого дозволу автора з дотриманням вищезгаданих посилань.

Розсилка новин
[an error occurred while processing this directive]

Підтримка проекту:
U634971969297
Z404288205014
E208021446192

Новини
маразмiв